П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Охрімчук Л.І., Ємця А.А.,Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

за участю представника ОСОБА_9, ОСОБА_10 й товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Геодинаміка-Крим» - Пісного А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_9, товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Геодинаміка-Крим», треті особи: департамент будівництва та житлового забезпечення (Головне управління житлового забезпечення) Київської міської державної адміністрації, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», Лучистівська сільська рада Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_10, про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсними та скасування свідоцтв, витребування майна, вселення за заявою ОСОБА_12, поданою представником ОСОБА_13, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У серпні 2010 року ОСОБА_12 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у період шлюбу із ОСОБА_9 за рахунок спільних сумісних коштів подружжя придбало нерухоме майно. 26 січня 2009 року рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Геодинаміка-Крим» (далі - ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим») до складу учасників товариства введено ОСОБА_9 і ОСОБА_12 та вказано про внесення спірного майна ОСОБА_12 до статутного фонду. У подальшому на ім'я товариства на зазначене майно видано свідоцтва про право власності. Про вказані дії їй стало відомо після розірвання шлюбу з відповідачем. Вищий господарський суд України постановою від 20 квітня 2011 року рішення загальних зборів учасників ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» від 26 січня 2009 року визнав недійсним.

Посилаючись на те, що спірне майно набуто ОСОБА_12 та відповідачем ОСОБА_9 за час шлюбу, наміру вносити до статутного капіталу товариства або відчужувати в будь-який інший спосіб майно вона не мала та згоди чоловікові на вчинення таких дій не надавала, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_12 і ОСОБА_9 на таке майно: будівлю рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А»), загальною площею 223,2 кв. м на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне» за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 90 тис. 170 грн; квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 150,6 кв. м, вартістю 2 млн 821 тис. 943 грн; гаражний бокс АДРЕСА_3, вартістю 249 тис. 537 грн; квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 155,5 кв. м, вартістю 3 млн 490 тис. 42 грн.; в порядку поділу майна визнати за нею право власності на Ѕ частину будівлі рекреаційного призначення, а також на квартиру АДРЕСА_2 та гаражний бокс АДРЕСА_3, а за ОСОБА_9 визнати право власності на Ѕ частину будівлі рекреаційного призначення, а також на квартиру АДРЕСА_4; стягнути з ОСОБА_9 на її користь грошову компенсацію різниці у вартості часток у спільному майні в розмірі 418 тис. 562 грн; визнати недійсними: свідоцтво про право власності на будівлю рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А») на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне» на АДРЕСА_1, видане 16 березня 2009 року; свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, видане 23 липня 2009 року; свідоцтво про право власності на гаражний бокс АДРЕСА_3, видане 23 липня 2009 року; свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4, видане 23 липня 2009 року; витребувати у ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» будівлю рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А») на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне» на АДРЕСА_1 та гаражний бокс АДРЕСА_3; виселити ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» з будівлі рекреаційного призначення; вселити ОСОБА_12 у квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 8 червня 2015 року позов задоволено частково: визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_12 та ОСОБА_9 нерухоме майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; скасовано: свідоцтво про право власності на будівлю рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А»), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, видане 16 березня 2009 року; свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, видане 23 липня 2009 року; свідоцтво про право власності на гаражний бокс від 23 липня 2009 року; свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4, видане 23 липня 2009 року; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено: у власність ОСОБА_12 - Ѕ частину будівлі рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А»), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2 та гаражний бокс АДРЕСА_3; у власність ОСОБА_9 - Ѕ частину будівлі рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А»), розташовану за адресою: АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_4. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 грошову компенсацію різниці у вартості часток у спільному майні подружжя в розмірі 209 тис. 281 грн та судовий збір у розмірі 1 тис. 820 грн. У решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 8 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_12

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_12, подану представником ОСОБА_13, відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року залишено без змін.

У травні 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_12, від імені якої діє ОСОБА_13, із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 65 Сімейного кодексу України (ділі - СК України), статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненого 20 березня 1952 року та ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв'язку із цим ОСОБА_12, від імені якої діє представник ОСОБА_13, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року й залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 8 червня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Частиною першою статті 3605 ЦПК України визначено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що з 17 липня 1993 року ОСОБА_12 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 16, т. 1).

27 липня 2006 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_12 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_12 придбала будівлю рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А»), загальною площею 223,2 кв. м на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 12-13).

На підставі свідоцтва про право власності від 19 вересня 2007 року ОСОБА_12 є власницею квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 29).

19 вересня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) видано свідоцтво про право власності ОСОБА_12 на гаражний бокс АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 217).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 липня 2008 року ОСОБА_9 придбав квартиру АДРЕСА_4 (а. с. 10-11, т. 1).

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 березня 2009 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_12 і ОСОБА_9 розірвано (т. 1, а. с. 17).

23 січня 2009 року рішенням зборів учасників ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» до складу учасників товариства введено ОСОБА_9 й затверджено його внесок до статутного капіталу товариства у вигляді квартири АДРЕСА_4 за згодою дружини ОСОБА_15 Крім того, цим же рішенням до складу учасників товариства введено ОСОБА_15 й затверджено її внесок до статутного капіталу товариства у вигляді квартири АДРЕСА_2, гаражного боксу АДРЕСА_3, будівлі рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А») на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за згодою чоловіка ОСОБА_9 (а. с. 152, т. 1).

У протоколі загальних зборів учасників ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» від 26 січня 2009 року зазначено, що ОСОБА_9 призначено на посаду директора товариства, збільшено статутний капітал товариства до 1 млн грн, розподілено частки учасників у статутному капіталі товариства в рівних частинах між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 по 500 тис. грн, що становить по 50 % статутного капіталу, а також зазначено про внесення нерухомого майна до статутного капіталу в рахунок своїх вкладів ОСОБА_12 - вищевказаної будівлі рекреаційного призначення, квартири АДРЕСА_2 та гаражного боксу АДРЕСА_3, а ОСОБА_9 - квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 20-21).

Відповідно до акта прийому-передачі майнових внесків учасників ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» від 26 січня 2009 року (т. 1, а. с. 19) учасники передали до статутного капіталу товариства, а директор ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» ОСОБА_9 прийняв майнові вклади: від ОСОБА_12 - будівлю рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А») на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, гаражний бокс АДРЕСА_3, та від ОСОБА_9 - квартиру АДРЕСА_4.

23 липня 2009 року ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» видано свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 206) та на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 28).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 березня 2009 року, виданого виконавчим комітетом Лучистівської сільської ради м. Алушта Автономної Республіки Крим на підставі рішення виконавчого комітету Лучистівської сільської ради від 26 лютого 2009 року № 17, будівля рекреаційного призначення, блок № 3 (літ. «А»), загальною площею 223,2 кв. м на території житлового рекреаційного кооперативу малоповерхової забудови «Лазурне», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» (т. 1, а. с. 158).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_12, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту своїх прав, оскільки на час звернення до суду із зазначеним позовом вона була учасником ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим», спірне майно є власністю товариства, тому не може бути поділене в натурі. За умови, якщо ОСОБА_12 не буде учасником товариства, то її право власності на майно (речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право) виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства або половини майна, що залишилось після його ліквідації.

Залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що майно, придбане сторонами у період шлюбу, передано до статутного фонду ТОВ «НВЦ «Геодинаміка-Крим» і є власністю останнього, тому в силу статей 63, 65 СК України, статей 66, 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) воно не може бути поділене як майно подружжя. Скасовуючи свідоцтва про право власності на спірне майно, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки представники позивача просили визнати їх недійсними.

На обґрунтування заяви ОСОБА_12, від імені якої діє ОСОБА_13, додала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня й 11 вересня 2013 року, 10 червня, 10 вересня й 11 листопада 2015 року, 27 січня, 24 лютого й 30 березня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2011 року, 11 квітня 2012 року та 15 жовтня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року та 8 квітня 2015 року.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня й 11 вересня 2013 року, 10 вересня 2015 року, 27 січня й 30 березня 2016 року зазначено, що відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Відчуження одним із подружжя майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, без згоди другого з подружжя, останній має право на пред'явлення позову про визнання укладених без його згоди договорів недійсними. При цьому в ухвалах від 13 березня 2013 року, 10 вересня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, встановивши відчуження чоловіком майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, під час шлюбу без згоди дружини, стягнули на її користь компенсацію половини вартості цього майна. Ухвалами від 11 вересня 2013 року, 27 січня й 30 березня 2016 року суд касаційної інстанції на підставі статті 338 ЦПК України рішення судів попередніх інстанцій скасував, справи направив на новий розгляд до відповідних судів, зазначивши, що у порушення норм процесуального права суди не з'ясували, чи надавали позивачі письмову згоду на відчуження рухомого майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня й 11 вересня 2013 року, 10 вересня 2015 року, 27 січня й 30 березня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, про перегляд якої подано заяву, постановлені в справах з різними фактичними обставинами.

Порівняння зазначених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня й 11 листопада 2015 року та 24 лютого 2016 року постановлено у спорах про право власності із застосуванням норм матеріального права, які регулюють право власності та інші речові права.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня й 11 листопада 2015 року та 24 лютого 2016 року постановлено у правовідносинах з іншими предметами спорів, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами справ, а також в них відсутнє однакове матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Вищий господарський суд України дійшов таких висновків:

- у постановах від 16 березня 2011 року й 11 квітня 2012 року (прийнятих в одній і тій же справі про визнання правочину недійсним щодо внесення позивачем майна до статутного фонду товариства), зазначено, що у порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суди не врахували, що правовою підставою для передачі майна до статутного капіталу товариства є рішення засновників про створення цього товариства, а не акт приймання-передачі майна; не встановили наявності в позивачів порушеного права власності на спірне майно, наявності обставин вибуття цього майна з їхнього володіння та наявності підстав, з якими цивільне законодавство пов'язує можливість витребування цього майна, унаслідок чого суд касаційної інстанції на підставі статті 1119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скасував судові рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд;

- у постанові від 15 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову учасника товариства про визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства. При цьому суди встановили, що укладені позивачем договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства не посвідчені нотаріально, тому є нікчемними і відповідно не породжують жодних юридичних наслідків.

Зазначені постанови Вищого господарського суду України прийняті у справах з іншим предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та іншим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, ніж у справі, про перегляд якої подано заяву, а також у цих судових рішеннях, та в судовому рішенні, яке заявниця просить переглянути, наявні різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року міститься висновок, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства укладений у простій письмовій формі згідно зі статтею 220 ЦК України є нікчемним і не породжує жодних юридичних наслідків.

Зазначений висновок зроблено в справі про визнання права на частку в статутному капіталі товариства, тобто у справі з іншим предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та іншим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, ніж у справі, про перегляд якої подано заяву.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року міститься правовий висновок, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або в праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Порівняння змісту постанови Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_12, поданої представником ОСОБА_13, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_12, поданої представником ОСОБА_13, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко

А.А. Ємець Л.І. Охрімчук

Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко