П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С., суддів:Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., за участю представників: приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" - Київської міської ради - Товариства сприяння обороні України, Київської обласної організації Товариства сприяння обороні України, Київської міської організації Товариства сприяння обороні України - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/17039/15 за позовом Товариства сприяння обороні України до Київської міської ради, приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ", треті особи: Київська міська організація Товариства сприяння обороні України, Київська обласна організація Товариства сприяння обороні України, департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним пункту рішення та договору оренди,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року Товариство сприяння обороні України (далі - ТСО України) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР), приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" (далі - ПрАТ "Стрілець АТ"), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати недійсними пункт 18 рішення КМР від 14 березня 2002 року № 300/1734 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (далі - рішення № 300/1734) та договір оренди земельної ділянки, розташованої на вул. Індустріальній, 27, у Солом'янському районі м. Києва, укладений між КМР і ПрАТ "Стрілець АТ" (далі - договір оренди земельної ділянки).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті оскаржуваного пункту рішення № 300/1734 у порушення вимог Статуту ТСО України та Земельного кодексу України (далі - ЗК) не було отримано згоди на вилучення земельної ділянки у її належного землекористувача - ТСО України.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 7 липня 2015 року, від 24 липня 2015 року і від 14 серпня 2015 року до участі у справі як третіх осіб залучено Київську міську організацію ТСО України, департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) і Київську обласну організацію ТСО України відповідно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 вересня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним пункт 18 рішення № 300/1734 та визнано недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки.

Вищий господарський суд України постановою від 6 квітня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ПрАТ "Стрілець АТ", посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 152 ЗК і статей 15, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), просило скасувати постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 23 вересня 2015 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування своїх доводів ПрАТ "Стрілець АТ" долучило до матеріалів поданої заяви копії постанов Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15, від 21 січня 2015 року у справі № 6-215цс14, від 4 лютого 2015 року у справі № 6-222цс14, від 4 лютого 2015 року у справі № 6-233цс14, від 20 травня 2015 року у справі № 3-158гс15, від 7 жовтня 2015 року у справі № 3-900гс15, від 6 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 20 липня 2016 року відкрито провадження у справі та вчинено підготовчі дії.

Відповідно до підпункту 2.3.47 розділу II Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 23 вересня 2016 року № 126/0/19-16 автоматизованою системою здійснено заміну судді-доповідача ОСОБА_7, якого звільнено згідно з Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII, на суддю-доповідача Берднік І.С. для розгляду зазначеної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На думку заявника, наведена підстава для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/17039/15 підтверджується долученими до поданої заяви копіями постанов Верховного Суду України.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15 за позовом фізичної особи про визнання незаконними і скасування рішень сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою Верховний Суд України скасував всі постановлені у справі судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про необхідність встановлення порушення прав позивача та встановлення фактичних обставин справи (зокрема щодо підтвердження або спростування факту накладення одна на одну земельних ділянок сторін у спорі), від яких залежить правильне вирішення спору.

Постановою від 21 січня 2015 року у справі № 6-215цс14 за позовом фізичної особи про визнання договорів оренди землі недійсними та повернення земельних ділянок (підстава позову - відсутність в умовах договору плану або схеми земельних ділянок, визначення меж земельних ділянок на місцевості, що є істотними умовами) Верховний Суд України скасував ухвалу суду касаційної інстанції і направив справу на новий касаційний розгляд, послався на вимоги статті 15 ЦК і наголосив про обов'язок суду встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 4 лютого 2015 року у справі № 6-222цс14, від 4 лютого 2015 року у справі № 6-233цс14.

У справі, яка розглядається, суди встановили порушення прав позивача (ТСО України).

Такі постанови, ухвалені Верховним Судом України, не вирішують спір остаточно, у них лише зазначено про неповноту встановлення обставин справи, тому не можна стверджувати про невідповідність постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі, яка розглядається, висновкам Верховного Суду України у наведених постановах.

Постановою від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-900гс15 за позовом юридичної особи про визнання частково незаконним рішення міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки Верховний Суд України скасував всі постановлені у справі судові рішення, передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши про те, що судові рішення у справі не містять обґрунтування висновків про відмову у застосуванні позовної давності, підтвердження чи спростування факту її пропущення, а також дослідження доказів на підтвердження своїх висновків.

У постанові від 20 травня 2015 року у справі № 3-158гс15 Верховний Суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог правонаступника сторони договорів іпотеки про визнання цих договорів недійсними у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності та зазначив, що перебіг позовної давності щодо визнання правочинів недійсними згідно зі статтею 261 ЦК обчислюється з моменту укладення правочину, а до позивача у справі, який є правонаступником іпотекодавця, перейшли всі права та обов'язки сторони договору, вчинені до створення правонаступника.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що про порушення своїх прав ТСО України дізналося із листа голови Київського міського комітету ТСО України лише у березні 2015 року, отже строк позовної давності позивачем не пропущено.

У постанові від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 за позовом заступника прокурора міста Києва про скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу Верховний Суд України скасував всі постановлені у справі судові рішення із закриттям провадження в адміністративній справі, виходячи із тих обставин, що відповідно до оспорюваного рішення було укладено договір оренди земельної ділянки, а відтак виник спір про право.

Таким чином, фактичні обставини у справі, яка розглядається, і у справах, копії постанов Верховного Суду України в яких надано заявником на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 11116 ГПК, різняться.

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції у справі № 910/17039/15 не суперечить висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду України, копії яких заявником надано на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 11116 ГПК, щодо застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, зокрема, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви ПрАТ "Стрілець АТ" слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року та статтями 11114 , 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства "Стрілець АТ" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/17039/15 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік

судді: А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок