ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області, реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області, про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності за заявою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року

в с т а н о в и л а :

У грудні 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області, реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області, про визнання недійсним і скасування в Ѕ частині свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання за ОСОБА_6 права власності на ј частину житлового будинку, а також визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності за кожним на ј частину земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої в АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що позивачі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. До складу спадщини за померлим входять земельна ділянка і житловий будинок, розташовані за зазначеною адресою, на які позивачі мають спадкові права, однак не можуть прийняти спадщину у встановленому законом поряду через те, що їхні спадкові права оспорюються відповідачкою ОСОБА_9 та внаслідок відсутності у них оригіналу державного акту на земельну ділянку.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено частково: визнано за ОСОБА_6 право власності на ј частину земельної ділянки площею 0,1 га та визнано за ОСОБА_7 право власності на ј частину земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована в АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порушують питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_278/ed_2016_01_26/pravo1/T022947.html?pravo=1>) та статей 331 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843377/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 376 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843425/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 396 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843448/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 1218 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844323/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 1268 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844374/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявники посилаються на постанови Верховного Суду України від 20 червня 2012 року, 23 січня 2013 року, 28 січня, 8 квітня, 4 листопада 2015 року; рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року та ухвали цього ж суду від 5 грудня 2012 року, 27 листопада 2013 року, 2 квітня 2014 року, 26 листопада 2015 року, 20 січня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до змісту статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Під час розгляду справи, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 03 серпня 2012 року. Після його смерті відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_10 являються його діти: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Померлому ОСОБА_10 за життя належала на праві власності земельна ділянка площею 0,1 га, розташована в АДРЕСА_1, яка входить до складу спадщини.

На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок, який був побудований батьком померлого ОСОБА_10 - ОСОБА_11, але не був введений в експлуатацію. Після смерті батьків ОСОБА_10 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстраційний номер № 3-3467, видане 15 листопада 2005 у спадковій справі № 473/2003. Згідно з цим свідоцтвом ОСОБА_10 успадкував після смерті матері (ОСОБА_7.) незакінчений будівництвом жилий будинок на АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_11 Однак за життя ОСОБА_10 не ввів об'єкт в експлуатацію та не отримав свідоцтва про право власності на цей будинок.

Суди також установили, що в 1991 році ОСОБА_10 передав право забудови належної йому земельної ділянки відповідачці ОСОБА_9, з якою на той час перебував у зареєстрованому шлюбі. У подальшому ОСОБА_9, отримавши в 1990 - 1991 роках у безстрокове користування під будівництво житлового будинку зазначену вище земельну ділянку та дозвіл на її забудову, збудувала на цій ділянці житловий будинок, на який у 2013 році оформила право власності.

Крім того, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 7 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори Ластівкою А.В. 15 листопада 2005 за реєстровим № 3-3467 у спадковій справі № 473/2003, на підставі якого ОСОБА_10 успадкував після смерті матері (ОСОБА_7.) незакінчений будівництвом жилий будинок на АДРЕСА_1.

Відмовляючи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог про скасування в Ѕ частині свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання за ними права власності на ј частину житлового будинку за кожним, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, посилався на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 7 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом 15 листопада 2005 за реєстровим № 3-3467 ОСОБА_10 на незакінчений будівництвом будинок. Отже, спірний будинок не може входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_10, оскільки у останнього відсутнє належним чином оформлене у встановленому законом порядку успадковане право власності на нерухоме майно.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, 2 квітня 2014 року, 26 листопада 2015 року, 20 січня 2016 року, а також у постановах Верховного Суду України від 4 листопада та 28 січня 2015 року, наданих заявником як приклад неоднакового застосування статей 331 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843377/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 376 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843425/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 396 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843448/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> ЦК України, міститься висновок про те, що право на забудову земельної ділянки та на набуття права власності на зведені на ній будівлі має власник земельної ділянки. Поряд із цим зазначено, що право власності може бути визнане за особою, зокрема, у випадку безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності, а також за умови надання земельної ділянки забудовнику власником.

У судових рішеннях, наданих заявниками на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1218 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844323/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 1268 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844374/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, йдеться про таке:

- в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року та в постановах Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року і 23 січня 2013 року суди зазначили, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини і відсутність у нього свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на належне йому спадкове майно. Крім того суди вказали, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпоряджатися спадщиною у спадкоємця виникає лише після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2012 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про визнання права власності, оскільки свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і спірне майно увійшло до спадкової маси, що підтверджується наявністю чинного свідоцтва.

Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать рішенням, наданим заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, та не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.

Крім того, на підтвердження неоднакового застосування судами положень статті 60 СК України 2004 року заявники надали постанову Верховного Суду України від 20 червня 2012 року, в якій викладений правовий висновок, що майно, у тому числі й недобудоване нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності і є об'єктом права спільної сумісної власності.

Вказана постанова також не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 60 СК України, оскільки у справі, у якій подана заява про перегляд судових рішень, шлюбні відносини припинились у 2001 році, тобто до набрання чинності цим Кодексом.

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах від 18 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2015 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 березня 2015 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк