П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., -

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Суботи О.В.,

Генеральної прокуратури України - Скрипки М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_12 до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - ГУ юстиції), державного реєстратора прав на нерухоме майно ГУ юстиції Володковича Володимира Володимировича (далі - Реєстратор), третя особа: опікун недієздатної ОСОБА_14 - ОСОБА_15, за участю прокуратури м. Києва, про визнання дій протиправними, скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 році ОСОБА_12 звернулася до суду із зазначеним адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії Реєстратора щодо винесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 8 грудня 2014 року індексний номер 17802759 (далі - Рішення) та його скасувати.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що дії Реєстратора щодо винесення рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_14 на АДРЕСА_1 є протиправним, оскільки суперечать вимогам статті 17 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), пунктам 35, 36, 37, 39 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_25/pravo1/KP130868.html?pravo=1> (далі - Порядок).

Суд установив, що 12 червня 2009 року між позивачем та ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат площею 59,2 кв. м та загальною площею 87 кв. м.

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., про що внесено запис за № 957 у відповідному реєстрі.

Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності провело реєстрацію права власності зазначеної квартири за ОСОБА_12, про що записано в реєстраційній книзі № 1126-175, реєстровий номер 817.

Разом з тим, 8 грудня 2014 року Реєстратор зареєстрував право власності ОСОБА_14 на зазначену квартиру, тобто прийняв оскаржуване Рішення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) підставою виникнення права власності у ОСОБА_14 зазначено договір купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2003 року, посвідчений нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 17-8308.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 березня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 травня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив: визнав дії Реєстратора протиправними та скасував Рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 червня 2016 року рішення апеляційного суду залишив без змін.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою касаційного суду, опікун недієздатної ОСОБА_14 - ОСОБА_15 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Заявник просив скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування заяви додав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2012 року, 22 травня та 18 червня 2014 року, 19 лютого, 19 березня, 11 червня та 12 листопада 2015 року, 30 березня, 13, 19 квітня та 7 червня 2016 року (справи №№ К/800/28822/12 (К/9991/30258/12, К/9991/31668/12), К/800/16798/14, К/800/8474/14, К/800/58013/14, К/800/67091/14 (К/800/3098/15), К/800/14973/14, К/800/6645/15, К/800/1023/16, К/800/28985/15, К/800/54493/15 (К/800/1702/16, К/800/1829/16), К/800/21921/15 відповідно), копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року (справа № 6-51675св13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV.

Крім того, додав постанови Верховного Суду України від 5 березня 2013 року та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-28а13, 21-121а15 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками апеляційного суду про протиправність дій Реєстратора та скасування Рішення, який виходив із того, що Реєстратор не звернув увагу на наявність в матеріалах інформаційної довідки від 23 червня 2014 року КВ-2014 № 64694, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна державному реєстратору Чернієнку В.Г., що підтверджує право власності позивача у цій справі, та на порушення вимог статей 4, 9 Закону № 1952-IV зареєстрував право власності за іншою особою.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 2 жовтня 2012 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанції про те, що дії державного реєстратора при здійсненні реєстрації права власності на майно були законними.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, касаційний суд в ухвалі від 22 травня 2014 року погодився з його висновком про те, що, здійснюючи державну реєстрацію права власності на майно на підставі рішення Постійно діючого третейського суду від 29 липня 2008 року, державний реєстратор діяв на підставі та в межах наданих йому повноважень відповідно до статті 55 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

В ухвалі від 19 лютого 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанції про те, що державний реєстратор при прийнятті рішення про реєстрацію прав та обтяжень і реєстраційна служба при внесенні запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного рішення та виданого третій особі витягу з Реєстру про реєстрацію права власності на квартиру діяли відповідно до положень законодавства.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, касаційний суд в ухвалі від 19 березня 2015 року погодився з його висновком про правомірність дій реєстраційної служби та її посадових осіб у спірних відносинах, оскільки позивачем не зазначено жодних підстав, з яких суд міг би дійти висновків про відсутність прав третьої особи на майно.

В ухвалі від 13 квітня 2016 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на момент здійснення державної реєстрації прав на майно передбачених статтею 24 Закону № 1952-IV підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації не було, тому рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та обтяжень від 20 листопада 2014 року на квартиру є правомірним та скасуванню не підлягає.

Ухвалою від 19 квітня 2016 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанції, який виходив із того, що рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно прийнято відповідно до закону, оскільки позивач не довів факт порушення його прав спірним рішенням.

Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2014 року, 11 червня, 12 листопада 2015 року, 30 березня, 7 червня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, оскільки цими рішеннями суди касаційної інстанції рішення судів попередніх скасували, а справи направили на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто рішення по суті позовних вимог не приймали.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви опікуна недієздатної ОСОБА_14 - ОСОБА_15 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. ВолковН.П. Лященко М.І. ГрицівЛ.І. Охрімчук В.І. ГуменюкЯ.М. Романюк О.В. Кривенда І.Л. Самсін