ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-2010» (далі - Товариство) до Київської митниці ДФС (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішень,

встановила:

У червні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 18 грудня 2014 року № 125130005/2014/00226 та рішення про коригування митної вартості товарів від 18 грудня 2014 року

№ 125130005/2014/610121/2.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, визначило його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту), заявив цей показник у декларації митної вартості, до якої додало документи, що її підтверджують, згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України (далі - МК). Проте митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу і в подальшому відмовив у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів. Позивач вважає, що рішення митного органу про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу прийнято з порушенням чинного законодавства, а тому відмова в митному оформленні товарів є безпідставною.

Суди встановили, що 18 червня 2013 року між компанією Shandong Hengfeng Rubber & Plastic Co., Ltd (далі - Компанія) (постачальник) і Товариством (покупець) було укладено контракт № H-D/2013-0618 на поставку шин. Відповідно до умов вказаного контракту кількість, ціна та перелік товарів, які повинні бути поставлені позивачу, відображаються в інвойсах, які є невід'ємною частиною вказаного контракту.

19 грудня 2013 року між Компанією і Товариством укладено додаткову угоду до зазначеного контракту, якою передбачено, що покупець купує шини на умовах поставки FOB або CIF, або CIP, або DAP (Incoterms 2000), ціни, кількість та перелік яких відображені в інвойсах, які є невід'ємною частиною вказаного контракту. Позивач сплатив на рахунок постачальника суму інвойсу від 4 листопада 2014 року

№ 14HFTD009-TBR у розмірі 38 902 доларів США, про що банк 17 листопада

2014 року зробив відповідну відмітку на інвойсі. Крім того, сплата вказаної суми підтверджується дорученням в іноземній валюті від 12 листопада 2014 року № 394, на якому також стоїть відповідна відмітка банку від 17 листопада 2014 року.

У грудні 2014 року з метою митного оформлення товару, імпортованого позивачем на підставі зазначеного контракту, Товариство подало до Митниці вантажну митну декларацію (далі - ВМД) від 18 грудня 2014 року

№ 125130005/2014/550236. Митна вартість була заявлена декларантом за основним методом визначення митної вартості - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. На підтвердження заявленої митної вартості позивач подав митному органу всі необхідні документи, розглянувши які Митниця сформувала рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товарів за заявленою позивачем митною вартістю.

18 грудня 2014 року позивач повторно подав митну декларацію МД-2 № 125130005/2014/550273 та необхідні документи. Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 18 грудня 2014 року № 125130005/2014/550273, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив за резервним методом.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 3 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від

8 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 3 грудня

2015 року, позов задовольнив. Суд виходив із того, що митний орган протиправно не погодився із визначеною позивачем митною вартістю товару за основним методом, наслідком чого має бути визнання рішень про коригування митної вартості товарів та відмову в прийнятті митної декларації із заявленою декларантом митною вартістю, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 49-64 МК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у подібних правовідносинах. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 4, 25,

30 червня, 8, 28 липня 2015 року (№№ К/800/7143/14, К/800/23984/14, К/800/64686/13, К/800/7351/14, К/800/20819/15 відповідно), постанови Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року та 17 березня 2016 року (№№ К/800/55695/14, К/800/4220/15 відповідно).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, та у рішеннях, наданих для порівняння, йдеться про застосування одних і тих самих норм митного законодавства, які регулюють відносини, пов'язані з визначенням митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, заявленням, документальним підтвердженням та декларуванням митної вартості, а також з контрольними повноваженими митних органів перевіряти правильність визначення митної вартості та коригувати її.

За змістом і значенням ці рішення різняться між собою, але в основі цього лежить не неоднаковий підхід до розуміння зазначених вище норм права, а різний характер фактичних обставин, послідовність, хронологія та логіка дій службових осіб митних органів та декларантів, які в кінцевому підсумку й зумовили наведене в рішеннях правозастосування.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що декларант надав усі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару: контракт (зовнішньоекономічний договір) від 18 червня

2013 року № Н-D/2013-0618, інвойс (рахунок-фактуру) № 14HFTD009-TBR від

4 листопада 2014 року, платіжне доручення в іноземній валюті від 12 листопада

2014 року. Також Товариство надало додаткові документи, які вимагалися у рішенні про коригування митної вартості, зокрема висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією від 16 грудня

2014 року № 4288. Надані документи не містили розбіжностей, піддаються обчисленню і підтверджують ціну товару, у зв'язку із чим суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Натомість в ухвалах від 4 червня та 28 липня 2015 року та постанові від

17 березня 2016 року суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що ненадання повного переліку витребуваних документів стало підставою для відмови визначити митну вартість за першим методом, застосування другорядного методу стало неможливим через відсутність цінової інформації на ідентичні товари та основи для віднімання (додавання) вартості. Додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, як-от страхові документи, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника, договір з третіми особами, пов'язані з виконанням зазначеного контракту, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту), виписка з бухгалтерської документації, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, виготовлені спеціалізованими експертними організаціями, декларантом не надані. З огляду на ці обставини суд дійшов висновку про правильність визначення митної вартості за резервним методом.

В ухвалах від 25 червня, 8 липня 2015 року йдеться про те, що рішення про коригування митної вартості товарів прийнято на підставі того, що в поданих до митного оформлення документах виявлено розбіжності - у зовнішньоекономічному договорі та у комерційному інвойсі містяться різні підписи іноземної сторони контрактоутримувача, у пакувальному листі відсутнє посилання на зовнішньоекономічний договір або інвойс, у копії митної декларації країни відправлення зазначені умови поставки FOB, тоді як у митній декларації вказано CIF, та їх не було усунуто в порядку статті 53 МК (ухвала від 25 червня 2015 року); у контракті від 22 квітня 2013 року № 22/04/13 в російськомовній версії відсутній

пункт 6.5, однак він міститься у турецькомовному варіанті, продавець зобов'язаний надати копію експортної митної декларації, відсутня інформація про вартість навантажувально-розвантажувальних робіт та страхування товару, номер рахунку, вказаний у платіжному дорученні, відрізняється від номера рахунку, вказаного у контракті (ухвала від 8 липня 2015 року).

У постанові від 25 червня 2015 року та ухвалі від 30 червня 2015 року зазначено про те, що митна вартість товару - замороженої свинини на кістці та без кістки, сірки технічної газової грудкової відповідно - перевищує рівень митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, що стало підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів в одному випадку за резервним, а в іншому - за другорядним методом.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють відносини визначення митної вартості товару, яке зумовлене різними за змістом та характером фактичними обставинами справ. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Київської митниці ДФС відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін