ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання дій та постанови незаконними,

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

- визнати дії ВРУ, що виявились у прийнятті, розгляді проекту постанови від 14 квітня 2016 року № 4423 та прийняття цієї постанови незаконними;

- скасувати постанову ВРУ від 14 квітня 2016 року, реєстраційний номер 1093-VІІІ.

Свої вимоги обґрунтував тим, що оскаржені ним дії та рішення ВРУ незаконні, оскільки прийняття відставки та призначення Прем'єр-міністра України - це акти індивідуальної дії і повинні розглядатися окремими постановами ВРУ. Крім того, згідно з Конституцією України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> подання на призначення Прем'єр-міністра України - це виключне право Президента України і народні депутати України, навіть коли вони є головами парламентських фракцій, не мають права подання кандидата на посаду Прем'єр-міністра України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 квітня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження. У цьому рішенні суд послався на пункт 12 статті 85, статті 114, 115, 147, 150, 152 Конституції України, пункт 1 частини першої статті 3, частину другу статті 4, частини першу і другу статті 17, статтю 1711 КАС, частини другу, третю статті 138 Регламенту ВРУ, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, та з огляду на встановлені ними конституційний статус та повноваження ВРУ, завдання і принципи адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних судів дійшов висновку, що оскільки законотворча діяльність ВРУ як єдиного органу законодавчої влади в Україні та призначення Прем'єр-міністра України не є формою реалізації управлінських функцій, то вона (діяльність) не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, зокрема й Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_8 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року та задовольнити позов.

Своє прохання мотивує тим, що предметом оскарження є власне дії ВРУ, а не законність її актів, тому такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства та відповідно до вимог статті 1711 КАС повинен вирішуватись Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції. На думку позивача, спірні правовідносини не стосуються процесу законотворення, конституційності чи законності нормативно-правових актів відповідача.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, що було б підставою для його скасування і направлення на новий судовий розгляд.

Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку, що зазначені у заяві в інтерпретації заявника функції ВРУ не є управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький