П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі

головуючого Ємця А.А., суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є., за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" - ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, -розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву

ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 921/610/15-г/18 за позовом ОСОБА_5 до

ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" (далі - Товариство), третя особа - Тернопільське міське управління юстиції, про визнання недійсними рішень загальних зборів Товариства, оформлених протоколом від 09 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до господарського суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень позачергових зборів учасників Товариства, оформлених протоколом

від 09 червня 2015 року.

В обґрунтування позовної вимоги заявник послався на те, що

загальні збори учасників Товариства скликано та проведено з порушенням чинного законодавства, що порушує його корпоративні права як учасника Товариства.

Позивач зазначив, що збори від 09 червня 2015 року скликано

ОСОБА_4, який на цей час не був учасником Товариства, не мав відповідних повноважень стосовно організації, скликання та проведення таких зборів. Крім того, з огляду на відсутність кворуму на зборах і позбавлення ОСОБА_5 як учасника Товариства можливості взяти участь у загальних зборах просив визнати недійсними рішення цих зборів.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду

від 15 грудня 2015 року рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2015 року у справі № 921/610/15-г/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства, оформлені протоколом від 09 червня 2015 року.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що моментом виходу учасника із товариства є дата отримання Товариством відповідної нотаріально завіреної заяви учасника про вихід, із цього моменту учасник втрачає право брати участь в управлінні товариством. Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність кворуму на загальних зборах 09 червня

2015 року та відсутність правомочності в учасників на скликання позачергових зборів Товариства, у зв'язку із виходом ОСОБА_9 та ОСОБА_4 із Товариства.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 лютого

2016 року позовні вимоги задоволено. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2015 року скасовано. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 вересня 2015 року залишено в силі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції, виходячи із того, що подані до Товариства заяви про вихід із нього свідчили лише про намір учасників уступити належні їм частки в майні та статутному капіталі Товариства ОСОБА_5, змін у частині відступлення частки та складу учасників Товариства із цих підстав до Статуту Товариства, а також до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено не було, немає будь-яких доказів, які б свідчили про досягнення домовленостей між позивачем та ОСОБА_9, ОСОБА_4 про відступлення ОСОБА_5 часток у статутному капіталі та наявність волевиявлення позивача на прийняття часток зазначених учасників, фактичного виходу цих учасників із Товариства не відбулося.

ОСОБА_5 у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 лютого

2016 року у справі № 921/610/15-г/18 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, і просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року та залишити в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня

2015 року у справі № 921/610/15-г/18, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 100, 116, 148 Цивільного кодексу України, статті 88 Господарського кодексу України, статей 10, 53, 60 Закону України "Про господарські товариства".

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України

від 10 серпня 2016 року у справі № 914/1876/14, від 08 травня 2012 року

у справі № 5004/2031/11, від 13 квітня 2011 року у справі № 19/162-10,

від 24 березня 2011 року у справі № 6/76, від 30 червня 2009 року у справі

№ 48/172.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства від 09 червня

2015 року у зв'язку з проведенням цих зборів із порушенням норм законодавства, а саме відсутністю кворуму. Крім того, ОСОБА_4 не мав повноважень скликати загальні збори учасників, оскільки повідомив Товариство про свій вихід 27 січня 2015 року.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 від свого імені та згідно з довіреностями від інших учасників Товариства, які у сукупності володіють більш як 20 % голосів учасників Товариства, 27 березня 2015 року звернувся до Товариства з вимогою про скликання позачергових зборів учасників. Цю вимогу, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення, було отримано Товариством 06 квітня 2015 року.

Оскільки наведену вимогу Товариством не було виконано, зазначені учасники самостійно скликали загальні збори учасників Товариства.

Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що позивач належним чином був повідомлений та обізнаний про скликання загальних зборів учасників Товариства на 09 червня 2015 року.

Апеляційним господарським судом встановлено, що ОСОБА_9

(25 лютого 2011 року) та ОСОБА_4 (06 січня 2015 року) було подано до Товариства нотаріально посвідчені заяви, за змістом яких ці особи, згідно з власним волевиявленням, повністю усвідомлюючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, просять вивести їх із числа учасників Товариства згідно з чинним законодавством, а належну їм частку в майні та статутному капіталі товариства уступають ОСОБА_5

Однак суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду про вихід ОСОБА_9 та ОСОБА_4 із Товариства, оскільки зі змісту поданих ними заяв вбачається, що ці учасники лише мали намір уступити належні їм частки в майні та статутному капіталі Товариства ОСОБА_5, оскільки не було вчинено дій щодо виключення учасників із товариства та не було досягнуто домовленості про відступлення часток цих учасників.

Зміни в частині відступлення частки, а також у частині зміни складу учасників Товариства із цих підстав до Статуту Товариства та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено не було, відсутні й будь-які докази, які б свідчили про досягнення домовленості між позивачем та ОСОБА_9 і ОСОБА_4 про відступлення ОСОБА_5 часток у статутному капіталі та наявність волевиявлення позивача на прийняття часток вказаних учасників.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Вищий господарський суд України, у справі, яка розглядається, дійшов висновку, що заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_4 не містять повідомлення про вихід із Товариства, у них лише зазначено про намір вийти із Товариства. Відтак, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність кворуму на загальних зборах і про відсутність правомочності в учасників на скликання позачергових зборів Товариства є помилковим.

Водночас у постанові Вищого господарського суду України

від 10 серпня 2016 року у справі № 914/1876/14, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції висловив правову позицію щодо визнання загальних зборів учасників товариства недійсними за відсутності кворуму під час їх проведення, оскільки на момент проведення цих зборів було враховано частка учасника товариства, який звернувся до товариства із заявою про вихід із товариства та у зв'язку з укладенням з іншою особою договору дарування своєї частки.

У постановах Вищого господарського суду України від 08 травня

2012 року у справі № 5004/2031/11, від 13 квітня 2011 року у справі

№ 19/162-10, від 24 березня 2011 року у справі № 6/76, від 30 червня 2009 року у справі № 48/172 суд касаційної інстанції висловив правову позицію про те, що моментом виходу учасника із товариства є дата подачі ним нотаріально посвідченої заяви про вихід із товариства, оскільки із цього дня він більше не є учасником товариства та не має повноважень на ухвалення будь-яких рішень, що стосуються діяльності товариства, відтак, рішення загальних зборів прийняті за відсутності кворуму під час проведення цих зборів та підлягають визнанню їх недійсними.

Отже, у цих постановах Вищого господарського суду України, на які посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, та у постанові суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статей 100, 116, 148 Цивільного кодексу України, статті 88 Господарського кодексу України, статей 10, 53, 60 Закону України "Про господарські товариства", оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що факт неоднакового застосування положень матеріального права не підтвердився, заява ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий А.А. Ємець

Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок

Правова позиція у справі № 3-1307 гс 16

Відповідно до частини першої статті 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Суддя А.А. Ємець