ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_9 про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 3 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У червні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі - уповноважена особа) ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у розмірі 596, 37 доларів США та 21 214 грн. 19 коп.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_9 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_9 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 596,37 доларів США та 21 214 грн. 19 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_9 та уповноваженої особи відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_9 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме, частини першої статті 264 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 14 листопада 2006 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір, згідно з яким ВАТ КБ «Надра» надало ОСОБА_9 кредит на придбання автотранспортного засобу марки «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, на загальну суму 11 256 доларів США із розрахунку 10 % річних з кінцевим терміном повернення коштів 11 листопада 2011 року.

7 квітня 2011 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_10 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за неналежне виконання ОСОБА_9 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Після укладення кредитного договору сторони неодноразово змінювали його положення шляхом укладення додаткових угод.

Пунктом 2.4 додаткової угоди № 1 від 12 серпня 2010 року встановлено, що порядок погашення суми основної заборгованості відбувається шляхом внесення необхідного платежу, щомісячно до 10 числа поточного місяця, якщо 10 число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 11 листопада 2011 року.

Пунктами 2.5-2.6 додаткової угоди №1 від 12 серпня 2010 року встановлено, що комісія та проценти нараховуються щомісяця, у кінці місяця.

Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди № 3 від 7 квітня 2011 року встановлено щомісячну суму мінімального необхідного платежу в розмірі 264 дол. США з кінцевим терміном повернення кредиту до 11 травня 2012 року.

Останній платіж за кредитним договором був здійснений ОСОБА_9 16 листопада 2012 року.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 1 квітня 2015 року наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 1500,97 доларів США, в тому числі : непогашений кредит - 437,84 доларів США; несплачені відсотки - 107, 79 доларів США; заборгованість по сплаті комісії - 50, 74 доларів США; несплачена пеня за прострочення строків виконання зобов'язань (відповідно до п. 5.2 додаткової угоди до кредитного договору) - 156,97 доларів США; штраф за порушення умов договору (відповідно до п.5.3 додаткової угоди до кредитного договору) - 747,63 доларів США, що за курсом НБУ станом на 1 квітня 2015 року становить 35 199,81 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_10, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів щодо вживання заходів для належного повідомлення поручителя про виконання зобов'язань за кредитним договором протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання. Оскільки договором поруки не передбачено закінчення строку дії цього договору, а кредитор не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання, то відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припинилася.

Відмовляючи в частині позовних вимог до боржника ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із статтями 256, 257, 261, 267 ЦК України позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, про що заявлено відповідачем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до боржника ОСОБА_9 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що останній платіж було вчинено 16 листопада 2012 року, тобто строк позовної давності був перерваний, а тому позивачем не пропущено строк звернення до суду. Оскільки ОСОБА_9 зобов'язання за договором не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_9 на користь банку заборгованість за кредитним договором.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 11 грудня 2013 року, 9 квітня 2014 року, 15 січня 2014 року суд касаційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із позовом, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а також зазначив, про відсутність факту переривання перебігу позовної давності, оскільки якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу;

- від 14 травня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Бездіяльність боржника (наприклад, не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України:

- від 18 листопада 2013 року, 17 липня 2014 року, 2 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини, то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших платежів.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме, частини першої статті 264 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати : визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Оскільки умовами кредитного договору передбачено виконання грошових зобов'язань у вигляді періодичних щомісячних платежів, то сплата боржником 16 листопада 2012 року суми коштів в розмірі 189, 88 дол. США (а.с. 3) за черговий щомісячний платіж уже після настання строку виконання основного зобов'язання (11 травня 2012 року) не свідчить про те, що такі дії можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних боржником) частин платежу.

Однак, судами не встановлено призначення здійсненого заявником платежу та погашення якого саме зобов'язання було здійснено ОСОБА_9 16 листопада 2012 року, чи стосується цей платіж боргу в цілому, сплати процентів за користування грошовими коштами, чи погашення окремої частини боргу, оскільки у боржника згідно умов кредитного договору є декілька однорідних обов'язків перед кредитором.

Разом з тим, якщо судом буде встановлено здійснення зазначеного платежу для погашення передбаченого умовами кредитного договору конкретного щомісячного зобов'язання, та з урахуванням переривання строку позовної давності у такому випадку лише щодо цієї частини зобов'язання, необхідно встановити, чи наявна заборгованість за такою частиною зобов'язання, що підлягатиме стягненню.

Враховуючи те, що встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи по суті, не віднесено до повноважень Верховного Суду України, тому ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вирішення вимог до ОСОБА_9 підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2015 року, рішення апеляційного суду Київської області від 3 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року в частині вирішення вимог уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_9 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2015 року, рішення апеляційного суду Київської області від 3 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді: І.С. Берднік Н.П. Лященко

В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук А.А. Ємець В.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок