П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

за участю представника заявниці ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та представника публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - Чернюк Оксани Петрівни,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні, компенсацію за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 1 грудня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що вона до 13 лютого 2009 року працювала в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на посаді менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих площадок департаменту змін та інновацій роздрібної торгівлі мережі генерального департаменту дистриб'юції та наказом

від 13 лютого 2009 року звільнена за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак під час звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні 17, 18, 24, 25 січня 2009 року в розмірі 1 тис. 17 грн 40 коп. у зв'язку з її перебуванням у цей період у відрядженні в м. Ужгороді.

Вважаючи, що відповідач, порушивши норми трудового законодавства, не здійснив оплати роботи у вихідні дні в подвійному розмірі, не надав інших днів відпочинку та під час звільнення з роботи не виплатив компенсації за роботу у вихідні дні, позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь: компенсацію за роботу у вихідні дні 17, 18, 24 та 25 січня 2009 року, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2009 року до березня 2015 року, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2015 року до дня ухвалення судом рішення.

Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 червня 2015 року позов ОСОБА_6 задовольнив частково: стягнув на її користь з ПАТ «КБ «Надра» 1 тис. 17 грн 40 коп. компенсації за роботу у вихідні дні,

570 грн 76 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, 200 тис. 801 грн 43 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 1 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 10 березня 2016 року, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частин першої, сьомої статті 43 Конституції України, статей 1, 2, 30 Закону України від

24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон «Про оплату праці»), статей 47, 65, 72, 107, 115, 117, 233 КЗпП України.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

5 жовтня 2012 року, 5 квітня 2013 року, 30 січня, 12 червня й 1 жовтня

2014 року, 14 січня, 22 липня, 30 жовтня, 2, 3, 9 й 16 грудня 2015 року, 3 лютого та 13 квітня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та представника ПАТ «КБ «Надра» -

Чернюк О.П., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_6 працювала в ПАТ «КБ «Надра» на посаді менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих площадок департаменту змін та інновацій роздрібної торгівлі мережі генерального департаменту дистриб'юції.

Розпорядженням банку від 6 січня 2009 року ОСОБА_6 направлено у відрядження для проведення семінарів до Ужгородського регіонального управління ПАТ «КБ «Надра» у період з 12 до 28 січня 2009 року, з яких 17, 18, 24, 25 січня 2009 року припали на вихідні дні.

Згідно зі звітом про операції на поточному (картковому) рахунку, який належить ОСОБА_6, 9 січня 2009 року банк зарахував на картковий рахунок позивачки кошти в розмірі 5 тис. 500 грн з цільовим призначенням - кошти на відрядження.

У звіті також значено, що в період відрядження, визначений розпорядженням банку (з 12 до 28 січня 2009 року), позивачка за місцем проведення нею вищезазначених семінарів (м. Ужгород) здійснювала зняття грошових коштів зі свого карткового рахунку, а саме 14, 15, 21, 26 січня

2009 року.

Наказом від 13 лютого 2009 року позивачку звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з відсутності підстав для стягнення компенсації за роботу в неробочі та вихідні дні.

Надана для порівняння ухвала від 5 жовтня 2012 року постановлена у справі, предметом якої, зокрема було вирішення питання щодо законності звільнення позивача з роботи; 5 квітня 2013 року - щодо зміни причин звільнення; від 30 січня 2014 року - стягнення середнього заробітку.

В ухвалах від 12 червня 2014 року, 14 січня, 30 жовтня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача оплати (компенсації) за роботу у вихідні дні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, залишаючи без змін рішення, якими стягнуто з відповідача на користь позивачів компенсацію за роботу у вихідні дні, а також середній заробіток за час затримки розрахунку, суд касаційної інстанції зазначив, що:

- на підставі розпоряджень і додатку до вказаних розпоряджень позивачка була залучена до роботи у вихідні дні, однак роботодавець не опублікував виконання позивачкою робіт у зазначений період, унаслідок чого заробітна плата за роботу у вихідні дні не була нарахована та виплачена, чим порушено право позивачки на оплату праці; нарахування роботодавцем коштів позивачці на відрядження відповідає самому змісту розпоряджень та перебуває в безпосередньому зв'язку з ними і не вважається виплатою заробітної плати (ухвали від 3 й 16 грудня 2015 року);

- при звільненні позивачці не було виплачено компенсації за роботу у вихідні дні, до виконання якої її було залучено під час роботи, однак відповідач не облікував та не оплатив роботу у вихідні дні всупереч вимогам статті

30 Закону «Про оплату праці»; спір виник з приводу порушення законодавства про оплату праці, зокрема статті 117 КЗпП України, а тому обмеження, установлені частиною п'ятою статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюються на вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ухвали від 2 грудня та 22 липня 2015 року);

- згідно зі статтею 2 Закону «Про оплату праці» компенсація за роботу у неробочі дні є додатковою заробітною платою за роботу понад установлені норми та віднесена також до складу фонду додаткової оплати праці підпунктом 2.2.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (ухвала від 13 квітня 2016 року);

- за змістом звіту про операції на поточному (картковому) рахунку, який належить позивачці, роботодавець напередодні відряджень нарахував на рахунок позивачки кошти на відрядження; установивши факт виконання позивачкою роботи у вихідні дні, суди дійшли правильного висновку про покладення на відповідача обов'язку виплатити позивачці компенсацію за роботу у вихідні дні відповідно до вимог статті 107 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку згідно зі статтями 116, 117 цього Кодексу (ухвали від

3 лютого 2016 року № 6-21658св15, 6-22091св15);

- оскільки відповідно до розпоряджень роботодавця позивач виконував робтоту у вихідні дні, з роботодавця, за вимогами статті 72 КЗпП України підлягає стягненню на користь позивача компенсація за роботу у вихідні дні, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за положеннями статей 116, 117 КЗпП України (ухвали від 1 жовтня 2014 року та 9 грудня 2015 року);

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Конституцією України встановлено право на своєчасне одержання винагороди (частина сьома статті 43).

Відповідно до положень статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08/print1443698574959453> цього Кодексу.

Робота у святковий і неробочий день оплачується в подвійному розмірі відрядникам - за подвійними відрядними розцінками. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (стаття 107 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом частини другої статті 2 цього Закону у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно зі статтею 34 Закону «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08/print1443698574959453> цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 Правил оформлення службових відряджень та обліку витрат на відрядження відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відрядженому працівникові перед виїздом у відрядження надається грошовий аванс у межах суми на оплату проїзду, наймання жилого приміщення, добові. Аванс у готівковій або безготівковій формі (при використанні особистої пластикової картки) або витратний ліміт (при використанні корпоративної пластикової картки) виплачується або встановлюється щонайменше за один день до початку відрядження.

Проаналізувавши зазначені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідні дні у грошовій формі в подвійному розмірі або ненадання інших днів відпочинку, а також у разі невиплати звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації за роботу у вихідні дні з роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи справи такої категорії, суди встановлюють факт невиконання роботи у вихідний день, з'ясовують наявність домовленостей між сторонами щодо виплати компенсації наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі, зокрема чи зверталась позивачка до відповідача про надання відповідної компенсації та підстави її невиплати, а також наявність вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Проте, у справі, яка переглядається, суди на ці обставини уваги не звернули.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

10 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 1 грудня

2015 року й заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

12 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко