П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А.,суддів:Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., за участю представників:

приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» - Деркача Сергія Степановича, Бондаренко Галини Анатоліївни,

командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» - Безуха Андрія Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04.05.2016 р. у справі № 910/29382/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод» про визнання недійсним договору поруки, -

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод» (далі - ПАТ «Київський маргариновий завод») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - Банк) та командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» (далі - КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора») про визнання недійсним договору поруки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір поруки від 16.08.2012 р.

№ SR12-157/200, укладений між ПАТ «Київський маргариновий завод» та Банком, підлягає визнанню судом недійсним, оскільки зазначений договір підписаний керівником позивача з перевищенням повноважень та без необхідного обсягу дієздатності.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Під час нового розгляду, позивач скориставшись своїм правом, наданим -ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_303/ed_2016_05_01/pravo1/T179800.html?pravo=1>), змінив підставу позову та заявив, що прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість послуг, що є його предметом становить більше 25 % вартості активів, належить до виключної компетенції загальних зборів позивача, однак вказаний правочин вчинено в.о. голови правління позивача ОСОБА_8 без згоди загальних зборів акціонерів позивача, відтак спірний правочин підлягає визнанню судом недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2015 р. у задоволенні позову ПАТ «Київський маргариновий завод» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

24.02.2016 р. вказане рішення господарського суду від 14.12.2015 р. скасовано та викладено резолютивну рішення в наступній редакції: "Позов

ПАТ «Київський маргариновий завод» задовольнити повністю. Визнати недійсним договір поруки від 16.08.2012 р. № SR 12-157/200 (надалі - договір поруки), укладений між ПАТ «Київський маргариновий завод» та ПАТ

«ОТП Банк». Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 р. касаційні скарги ПАТ «ОТП Банк» та КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. - скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2015 р. у справі № 910/29382/14 залишено в силі. Здійснено розподіл судових витрат та доручено Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України ПАТ «Київський маргариновий завод» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. у справі № 910/29382/14, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 2, 33, 70 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст. 241 ЦК України.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 16.02.2016 р. у справі № 918/845/15 та від 18.11.2015 р. у справі

№ 922/796/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між Банком та ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (далі - Клієнт) укладено договір про надання банківських послуг від 16.08.2012 р. № CR 12-143/200-4.

З метою забезпечення виконання Клієнтом зобов'язань за вказаним договором, між Банком та ПАТ «Київський маргариновий завод», як поручителем укладено договір поруки.

Відповідно до п. 3 договору поруки в силу поруки, створеної відповідно до умов договору поруки, поручитель поручається перед банком за виконання Клієнтом боргових зобов'язань. Поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом. Порукою забезпечується виконання зобов'язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов'язок поручителя перед банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинними протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов'язань.

Пунктом 14 договору поруки визначено, що поручитель зобов'язаний забезпечити належне виконання боржником зобов'язань як шляхом впливу на Клієнта, так і шляхом виконання боргових зобов'язань згідно договору поруки.

Відповідно до пункту 10 Договору поруки «Попередні умови», попередні умови вважатимуться виконаними, якщо документи, що підтверджують повноваження/особу Поручителя було отримано Банком, зокрема, засвідчені Поручителем або нотаріально копії документів, що підтверджують дотримання Поручителем порядку укладання (ухвалення, затвердження, погодження) Договору поруки та/або інших правочинів, посилання на які містяться у Договорі поруки та стороною яких є Поручитель, за обставин, що поручитель є юридична особа.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. та залишаючи в силі рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2015 р., погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний договір поруки не є значним правочином в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_25/pravo1/T080514.html?pravo=1> і не передбачає відчуження майна, робіт, послуг поручителя, а відтак на його укладення не потрібне рішення загальних зборів акціонерів.

Разом із тим, як вбачається із наданих для порівняння копій постанов Вищого господарського суду України, суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку про те, що оскаржуваний договір поруки в розумінні ст. ст. 2, 70 Закону України «Про акціонерні товариства» є значним правочином, а тому на його укладення (схвалення) необхідна згода у вигляді рішення загальних зборів акціонерів.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 -ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Згідно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ч. 2 ст. 203 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судом першої інстанції встановлено, що договір поруки з боку позивача підписаний в.о. голови правління ОСОБА_8 на підставі довіреності від 10.08.2012 р., яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р. та зареєстрована в реєстрі за № 4968.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843276/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 246 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843285/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно з п. 11.1 та 11.12 Статуту позивача (у редакції чинній на час укладення договору поруки) правління є колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю. До компетенції правління належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Такими питаннями, зокрема, є: п. 11.12.6 Статуту - прийняття рішень про вчинення товариством правочинів у межах встановлених чинним законодавством та цим Статутом, а також забезпечення всіх умов, необхідних для дотримання вимог законодавства та внутрішніх нормативних документів товариства при прийнятті загальними зборами та/або наглядовою радою рішень про вчинення товариством значних правочинів та правочинів із заінтересованістю; п. 11.12.9 Статуту - укладення (у порядку та в межах, визначених чинним законодавством, цим Статутом та іншими внутрішніми документами товариства) договорів від імені товариства та організація їх виконання; п. 11.12.16 Статуту - представлення інтересів товариства без довіреності та вчинення від його імені юридичних дій в межах власної компетенції; п. 11.12.17 Статуту - видача довіреності на здійснення повноважень, що складають компетенцію голови правління, визначену чинним законодавством та цим Статутом; п. 11.12.20 Статуту - підписання довіреностей, договорів та інших документів від імені товариства, рішення про укладення (видачу) яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень Статуту.

Статтею 238 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843277/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 240 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843279/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Враховуючи викладені вимоги ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, положення Статуту позивача, а також встановлені господарським судом обставини щодо наявності довіреності від 10.08.2012 р. виданої на ім'я ОСОБА_8, суди першої та касаційної інстанції прийшли до правильного висновку про те, що ОСОБА_8 мав повноваження на вчинення від імені позивача оспорюваного правочину.

Господарськими судами також досліджувалося питання щодо наступного схвалення оспорюваного договору поруки.

Так, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843280/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>).

Судами встановлено, що загальні збори акціонерів позивача відповідно до протоколу чергових загальних зборів учасників від 26.04.2012 р. № 1, по десятому питанню порядку денного попередньо схвалили значні правочини, а саме кредитні договори, угоди та інші значні правочини, загальна сума яких перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, які можуть укладатися протягом одного року та уповноважили голову правління ОСОБА_10 на їх підписання від імені товариства.

Згідно ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_12/ed_2016_05_01/pravo1/T080514.html?pravo=1> значним правочином є правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), вчинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

За договором поруки, відповідно до ст. 553 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843623/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.

Виходячи з наведеного, є вірним висновок Господарського суду першої інстанції про те, що застосування до оспорюваного договору поруки положень ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», не є правомірним, оскільки договір поруки, не є значним правочином та не спрямований на розпорядження майном, яке належить поручителю.

Таким чином Вищий господарський суд України правильно застосував норми матеріального права, на підставі яких дійшов обґрунтованого висновку, що договір поруки не є значним правочином, а відтак на його укладення не було потрібне прийняття загальними зборами акціонерів рішення про надання згоди на укладання договору поруки.

З огляду на викладене заява приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.05.2016 р. у справі № 910/29382/14 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 травня 2016 року у справі

№ 910/29382/14 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий А.А. Ємець Судді:І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок

Правова позиція по справі № 3-1031гс16

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.

Виходячи з наведеного, є вірним висновок господарського суду першої інстанції про те, що застосування до оспорюваного договору поруки положень ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», не є правомірним, бо договір поруки, не є значним правочином, оскільки не спрямований на розпорядження майном, яке належить поручителю.

Суддя

Верховного Суду України А.А Ємець