ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (надалі - ДП «Миколаївське лісове господарство») до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із зазначеним позовом, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана ОСОБА_6 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без попереднього її вилучення у належного користувача - ДП «Миколаївське лісове господарство», без узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства щодо зміни цільового використання землі та за відсутності висновку державної експертизи проекту землеустрою.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2015 року, позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.

26 травня 2016 року ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (надалі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 257 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частини першої статті 261 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_7 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 та 16 грудня 2015 року, 10 лютого та 23 березня 2016 року, в яких, на її думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України Сахно Н.В. та пояснення ОСОБА_8, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди встановили, що відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 01 жовтня 2009 року ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста не наданих у власність чи користування, для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтованою площею до 1000 м2 з наданням адреси: АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_6за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 1000 м2 для будівництва й обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд за вказаною адресою.

На підставі цих рішень міської ради ОСОБА_6 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 19 серпня 2010 року.

Суди встановили, що зазначена земельна ділянка надана ОСОБА_6 за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» та розташовані в урочищі Жовтневому Миколаївського лісництва.

Після отримання ОСОБА_6 державного акта про право власності на спірну земельну ділянку між нею та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу від 01 вересня 2010 року.

На підставі цього договору ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги та поновлюючи за заявою позивача строк позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодились також суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що прокурор та позивачі, в інтересах яких пред'явлено позов, дізналися про свої порушені права лише під час проведення прокуратурою перевірки дотримання Миколаївською міської радою вимог земельного законодавства у серпні 2014 року, а тому позовну давність вони пропустили з поважних причин.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції вирішував справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради про стягнення заборгованості за відновну вартість зелених насаджень і погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з підстави пропуску прокурором позовної давності, оскільки він пред'явив позов в інтересах Ірпінської міської ради Київської області, якій було відомо про її порушене право з часу реєстрації відповідачем права власності на земельну ділянку, і суд не визнав причини пропуску строку позовної давності поважними.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 та 16 грудня 2015 року та 10 лютого 2016 року, надані заявницею для порівняння, також не можуть слугувати прикладом неоднакового застосування судами норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення і направив справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справ.

Отже, в ухвалах, наданих заявницею для порівняння, та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, суди дійшли різних висновків щодо поважності причин пропуску позовної давності, що не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк