П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до департаменту містобудування Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, ОСОБА_9, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання незаконними та скасування наказів і свідоцтва про право власності на квартиру за заявою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2015 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до департаменту містобудування Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування наказів і свідоцтва про право власності на квартиру.

Позивачі зазначали, що вони є власниками квартир у семиквартирному будинку АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що наказом департаменту містобудування Львівської міської ради від 30 травня 2011 року «Про затвердження гр. ОСОБА_9 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту перепланування квартири АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок частини простору горища та влаштуванням тераси» порушено їхні права як співвласників на спільне володіння горищем цього будинку як приміщенням загального користування, наказ не відповідає положенням статті 1, частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішенню Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, крім того, у 1999-2000 роках вони надавали згоду ОСОБА_6 на приєднання спірної частини горища до його квартири, уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, позивачі просили: визнати незаконним та скасувати наказ департаменту містобудування Львівської міської ради від 30 травня 2011 року «Про затвердження гр. ОСОБА_9 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту перепланування квартири АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок частини простору горища та влаштування тераси»; визнати незаконним та скасувати наказ управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 13 липня 2012 року «Про оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1»; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру від 13 липня 2012 року, видане управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на ім'я ОСОБА_9

Суди розглядали справу неодноразово.

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 6 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 грудня 2015 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2015 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 квітня 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просять скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 надали копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, 23 січня і 21 серпня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2003 року ОСОБА_9 є власницею квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 є власником квартири 6, ОСОБА_7 - квартири 1, ОСОБА_8 - квартири 2 в зазначеному семиквартирному будинку.

Указаний будинок є пам'яткою архітектури ХХ сторіччя місцевого значення.

Об'єднання співвласників квартир багатоповерхового будинку за вказаною адресою не створено, будинок є комунальною власністю.

Департамент містобудування Львівської міської ради наказом від 30 травня 2011 року затвердив власниці квартири 7 - ОСОБА_9 вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту перепланування зазначеної квартири з розширенням за рахунок частини простору горища та влаштуванням тераси.

Усі мешканці будинку АДРЕСА_1, крім власника квартири 6 цього будинку, надали згоду ОСОБА_9 на реконструкцію належної їй на праві власності квартири 7 за рахунок спірних приміщень горища. Таку згоду надали й позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які після отримання ОСОБА_9 дозвільних документів на будівництво змінили свою позицію та спільно із ОСОБА_6 пред'явили позов.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірне горище перебуває в аварійному, непридатному до нормальної експлуатації стані, простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху - горище не може забезпечувати експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців, тому цей простір не може бути віднесений до категорії допоміжних приміщень і на нього не поширюється правовий режим спільної власності мешканців будинку. З огляду на зазначене суди дійшли висновку про те, що положення статей 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи специфіку м. Львова, а саме незадовільний стан дахів та горищ у житлових будинках, збудованих у минулих сторіччях, відсутність достатніх коштів у місцевому бюджеті для їх ремонту та необхідність збільшення житлової площі, 6 липня 2007 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради ухвалено рішення № 442 «Про порядок проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках на території м. Львова з метою ремонту дахів та розширення житлового фонду», яким затверджено Положення про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі будинків на території м. Львова (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.14 Положення проведення реконструкції горищ під мансардні поверхи або надбудов погоджується з власниками (повнолітніми наймачами) всіх квартир будинку.

Водночас пунктом 1.15 Положення передбачено виняток із наведеного правила, згідно з яким у випадку аварійного стану даху згода мешканців будинку не вимагається.

Зазначений документ є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання органами місцевого самоврядування та мешканцями м. Львова.

Разом з тим колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 січня 2013 року, наданою заявниками для порівняння, направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на допущення судами порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема ненадання належної оцінки тому, що реконструкція квартири та надбудова третього поверху були проведені без отримання необхідних дозволів органів державної влади.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо поширення на спірні правовідносини норм статей 71, 75, 80 Цивільного кодексу Української РСР про застосування позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог фізичних осіб до міської ради, виконавчого комітету міської ради про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності недійсними, усунення перешкод у користуванні власністю з огляду на недоведеність позивачами поважності причин пропуску строку, у межах якого вони могли звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Отже, порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, надана заявниками для порівняння, не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, з огляду на те, що вона постановлена у цій самій справі, яка переглядається; крім того, цією ухвалою було передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави невстановлення судами фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 8 липня 2015 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 квітня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко