ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючогоСімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання розміру частки у спільному майні та виділ частки земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення розміру частки померлої у спільній сумісній власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, виділ у володіння і користування частини земельної ділянки за заявою СООБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Вінницької міської ради від 24 червня 2010 року НОМЕР_1 їй та відповідачці у спільну сумісну власність була передана земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 у розмірі Р_1 та ОСОБА_2 в розмірі Р_2. Позивачка вважає при цьому, що частки земельної ділянки співвласників є рівними, оскільки попереднього визначення їх розміру між сторонами не було.

Зі свого боку ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою про виділ у користування Р_2 частин земельної ділянки відповідно до порядку користування, який склався між сторонами та який відповідає часткам у домоволодінні, мотивуючи заяву тим, що житловий будинок з господарськими будівлями вона отримала у спадок і такий порядок користування земельною ділянкою існував між ОСОБА_1 та попередньою власницею - ОСОБА_3.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Визначено, що розмір частки у спільній сумісній власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку площею S_1 АДРЕСА_1, яка належала їй та ОСОБА_1 на підставі державного акта НОМЕР_2, становить Р_2. Визначено, що розмір частки у спільній власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку становить Р-1. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на Р_2 частин земельної ділянки площею S_1 АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування зазначеною земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_2 в користування Р_2 частин земельної ділянки, ОСОБА_1 - Р_1 частин земельної ділянки відповідно до варіанта 2 додатку 2 додаткової судової земельно-технічної експертизи НОМЕР_3 від 2 квітня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 виділяється відповідно Р_1 частини земельної ділянки площею S_2; ОСОБА_2 виділяється відповідно Р_2 частин земельної ділянки площею S_3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено частку ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на земельну ділянку площею S_1 АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 1/2 частини зазначеної земельної ділянки.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що відповідає площі S_4.

Виділено у володіння та користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині зазначеної земельної ділянки кожній, що відповідає площі S_4, відповідно до варіанта 2 додатку 2 до висновку судової земельно-технічної експертизи від 28 травня 2014 року НОМЕР_4.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року залишено без змін.

У 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, в якій, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_1 є власницею Р_1 частин житлового будинку з визначеними приміщеннями і прибудовами, відповідними визначеними господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором дарування від 25 липня 2007 року, укладеним між нею та ОСОБА_4, чоловіком ОСОБА_3.

Власницею Р_2 частин житлового будинку з прибудовами та відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованих за вказаною адресою, після смерті ОСОБА_4 була ОСОБА_3.

На підставі рішення Вінницької міської ради від 24 червня 2010 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільну сумісну власність було передано земельну ділянку загальною площею S_1, розташовану АДРЕСА_1, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та видано державний акт серії НОМЕР_2 від 24 січня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

За життя вона склала заповіт на все належне їй на день смерті майно на ім'я ОСОБА_2.

9 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із Р_2 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель АДРЕСА_1, які належали померлій ОСОБА_3.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 9 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на земельну ділянку, оскільки відповідно до державного акта та його додатку встановити склад спадкового майна неможливо, з огляду на те, що земельна ділянка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що за життя між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існував порядок користування земельною ділянкою, який відповідав часткам власників у домоволодінні, а тому у зв'язку з переходом права власності до ОСОБА_2 на Р_2 частин будинку в порядку спадкування, вона має право у відповідності до статті 120 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588451/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> на виділення частки землі саме в такому розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка відповідно до державного акта на землю належала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, тобто у рівних частках (стаття 89 ЗК України).

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 висловлено правову позицію у справі щодо застосування положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України та зазначено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або її частину, переходять права на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому володільцю або власнику.

Отже, у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, та у постанові Верховного Суду України, на яку як на приклад посилається заявниця, суди неоднаково застосували частину першу статті 377 ЦК України та частини першу і четверту статті 120 ЗК України.

Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у застосування норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями статті 377 ЦК України (в редакції на час укладення договору дарування частини будинковолодіння, тобто на 25 липня 2007 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на

земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження

до набувача переходить право користування тією частиною земельної

ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка

необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні положення було закріплено у статті 120 ЗК України.

Отже, при укладанні договору дарування від 25 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розмішена її частка житлового будинку, прибудов та господарських споруд, та частка земельної ділянки, на якій розташовані зазначені об'єкти нерухомості. У користуванні ОСОБА_4, а в наступному у користуванні ОСОБА_3 залишилась також земельна ділянка, на якій розміщена її частка житлового будинку, прибудов та господарських споруд, та частка земельної ділянка, необхідна для їх обслуговування.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 118 ЗК України (в редакції на час отримання акта про право власності на земельну ділянку, тобто 24 червня 2010 року) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Статтею 121 ЗК України (в редакції на час набуття права власності на земельную ділянку співвласниками будинковолодіння) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 ка, в містах - не більше 0,10 га.

При цьому розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

За системним аналізом зазначених норм матеріального права громадянин мав право на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, а у випадку переходу права власності на житловий будинок (частину житлового будинку) та переходу при цьому права користування земельною ділянкою - на приватизацію тієї земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок (частина житлового будинку), господарські будівлі та споруди, та частини земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування.

Суди встановили, що за договором дарування від 25 липня 2007 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 Р_1 житлового будинку з визначеними приміщеннями, прибудовою та господарськими будівлями та спорудами.

Отже, до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена частина житлового будинку, господарських будівель та споруд, та частина земельної ділянки, необхідна для їх обслуговування.

При передачі земельної ділянки у власність співвласникам для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд, оскільки земельна ділянка розташована у місті Вінниці, то співвласники за змістом законодавства мали право на отримання у власність земельної ділянки у розмірі до 0,10 га, крім випадків, якщо земельна ділянка, на якій розташовано будинок, є меншою за розміром.

Як установили суди, співвласникам передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд у розмірі S_1, тобто меншу, ніж визначено законом.

Отже, кожен із власників будинковолодіння отримав у власність земельну ділянку не меншу ніж та, на якій розташована його частина будинковолодіння та необхідна для їх обслуговування.

Оскільки за положеннями частини третьої статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, за системним аналізом усіх зазначених норм матеріального права, які були чинними на час зазначених правовідносин та на момент переходу права власності на будинковолодіння, можна зробити висновок, що в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток.

У подальшому саме такої позиції дотримувався законодавець при внесенні наступних змін до ЦК України та ЗК України.

Так, на час смерті ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за змістом статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи,

переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на

якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю

або споруду кількома особами право на земельну ділянку

визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого

будинку, будівлі або споруди.

Відтак до ОСОБА_2 як спадкоємиці за заповітом після смерті ОСОБА_3 перейшла частина земельної ділянки, яка належала померлій і на якій розміщено належна їй частина будинковолодіння, та земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування, що пропорційна її частці у будинковолодінні.

Саме таких висновків дійшов при розгляді справи суд першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційній суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не здійснив їх системного аналізу в сукупності за їх дією у часі та рівністю прав співвласників та у сукупності з обставинами справи, а тому припустився помилкового висновку про наявність у співвласників будинковолодіння права власності на земельну ділянку у рівних частинах. На зазначені порушення не звернув уваги також і суд касаційної інстанції, а тому зазначені судові рішення підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляджу цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк