ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року Справа № 20-4/17-1608-2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В.,суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А., за участю представників: від позивача:Кузнецов К.С. дов. від 13.06.2016від відповідача-1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністюна ухвалу та на постановуГосподарського суду Одеської області від 29.06.2016р. Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р.у справі№20-4/17-1608-2011 Господарського суду Одеської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_5до2) 1) Підприємства "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю 3) 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рест"простягнення солідарно 12384634 грн. 77 коп.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.06.2016р. (суддя Демешин О.А.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Колоколов С.І., Принцевська Н.М.), заяву Підприємства "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство, відповідач-1, боржник) про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011 таким, що не підлягає виконанню, задоволено частково. Визнано даний наказ таким, що не підлягає виконанню на суму 5875812 грн. 29 коп. заборгованості за основною сумою боргу, в зв'язку з припиненням грошового зобов'язання відповідачів перед позивачем на цю суму.

Ухвала місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статті 599 Цивільного кодексу України та статей 34, 36, 43, 101, 115, 117 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що існування іншого виконавчого документа (виконавчого напису нотаріуса на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки) не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки наявність такого виконавчого документа не підтверджує фактичного погашення заборгованості боржника, зазначеної в наказі господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011. При цьому, примусове виконання напису нотаріуса обмежено реалізацією предмета іпотеки (заставленого нерухомого майна боржника), яке вже було продано на прилюдних торгах і повторна реалізація цього майна, тобто, повторне виконання виконавчого напису нотаріуса, є неможливим.

Не погодившись з ухвалою першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та визнати наказ Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011 таким, що не підлягає виконанню повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 61 Конституції України, статті 33 Закону України "Про іпотеку" та статті 117 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", подавши 20.04.2011р. заяву про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса від 05.04.2011р. №2069, здійснило вибір способу захисту своїх прав, звернувши стягнення на предмет іпотеки, а вже після реалізації предмета іпотеки банк мав право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з іпотекодавця залишку боргу за рахунок іншого майна, якщо продаж предмета іпотеки не покрив суму заборгованості.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому фізична особа-підприємець просить залишити оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Підприємством "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю та Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" було укладено кредитний договір від 22.01.2008р. №7.4-93, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 12625000 грн., а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути кредитору кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

З метою забезпечення повного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором віл 22.01.2008р. №7.4-93, між Підприємством та Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" було укладено Іпотечний договір від 22.01.2008р. №7.4-93/ІР, за умовами якого Підприємство передало в іпотеку банку цілісний майновий комплекс загальною площею 23968,10кв.м., розташований за адресою: Україна, Одеська обл., Біляївський район, с/рада Нерубайська, комплекс будівель і споруд №5.

05.04.2011р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. було вчинено виконавчий напис №2069 про звернення стягнення на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що належить на праві власності Підприємству. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" у загальному розмірі 12087806 грн. 10 коп. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22.01.2008р. №7.4-93.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.09.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з Підприємства "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рест" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованість за кредитним договором від 22.01.2008р. №7.4-93 та договором поруки від 22.01.2008р. №7.4-93/П в загальному розмірі 12384634 грн. 77 коп.

10.10.2011р. на виконання зазначеного рішення Господарським судом Одеської області видано відповідний наказ.

На підставі виконавчого напису нотаріуса від 05.04.2011р. №2069 було відкрито виконавче провадження №26105087, в рамках якого було реалізовано цілісний майновий комплекс.

Відповідно до протоколу від 29.10.2012р. №12/24/3 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки), який належав Підприємству "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, переможцем торгів було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Орловський 2012".

Poзміp коштів, який був внесений переможцем прилюдних торгів, склав 6528680 грн. 32 коп. За рахунок продажу цілісного майнового комплексу, який належав Підприємству "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, у рамках виконавчого провадження №26105087 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" надійшли кошти у сумi 5875812 грн. 29 коп., які було спрямовано на погашення тіла кредиту (7254089 грн. 25 коп. (ціна продажу) - 725408 коп. 93 коп. (винагорода торговельній організації) - 652868 грн. 03 коп. (виконавчий збip).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.12.2015р. (суддя Щавинська Ю.М.) здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни позивача у справі №20-4/17-1608-2011 (стягувача у виконавчому провадженні ВП №30929284 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р.) Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", на фізичну особу-підприємця ОСОБА_5.

В основу оскаржуваних ухвали та постанови покладено висновки судів про те, що існування іншого виконавчого документа (виконавчого напису нотаріуса на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки) не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки наявність такого виконавчого документа не підтверджує фактичного повного погашення заборгованості боржника, зазначеної в наказі Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011. При цьому, в даному випадку, стягнення заборгованості за кредитним договором від 22.01.2008р. №7.4-93 є заходом примусового виконання зобов'язання, що випливає з даного кредитного договору, а продаж цілісного майнового комплексу з прилюдних торгів є способом виконання даного зобов'язання за рахунок вартості цілісного майнового комплексу, що виключає ознаки подвійного стягнення.

Касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно приписів ч.4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Відповідно до ч.1 статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, частиною 4 статті 591 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова норма закріплена в ч.7 статті 47 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів).

Відповідно до ч.1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як роз'яснено в абзаці 4 п.4.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та відповідачем-1 не спростовано той факт, що сума, яка була виручена в жовтні 2012р. за рахунок реалізації з прилюдних торгів арештованого майна (предмета іпотеки), який належав Підприємству, не покрила вимог кредитора (банку) повністю, тому наказ Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011 визнано таким, що не підлягає виконанню на суму 5875812 грн. 29 коп. заборгованості в зв'язку з припиненням грошового зобов'язання відповідачів перед позивачем на цю суму.

Таким чином, внаслідок звернення стягнення на належний Підприємству предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, не припинилося в повному обсязі основне зобов'язання іпотекодавця (відповідача-1) за кредитним договором від 22.01.2008р. №7.4-93, оскільки від реалізації заставленого майна було виручено недостатньо коштів для повного погашення суми заборгованості, зазначеної в наказі Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р.

Наведеним спростовується безпідставне твердження заявника про те, що Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", подавши 20.04.2011р. заяву про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса від 05.04.2011р. №2069, здійснило вибір способу захисту своїх прав, звернувши стягнення на предмет іпотеки, а вже після реалізації предмета іпотеки банк мав право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з іпотекодавця залишку боргу за рахунок іншого майна, якщо продаж предмета іпотеки не покрив суму заборгованості.

Крім того, наведеними запереченнями боржник фактично заперечує право кредитора звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав, що суперечить приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком правомірно визнав наказ Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у даній справі №20-4/17-1608-2011 таким, що не підлягає виконанню виключно в частині суми кредитної заборгованості (5875812 грн. 29 коп.), погашеній за рахунок примусової реалізації предмета іпотеки заборгованості, а в частині залишку заборгованості наказ залишився чинним.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що зобов'язання відповідачів за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишалося дійсним і підлягало судовому захисту. Покладаючи в основу заперечень висновок про подвійне стягнення, скаржник не враховує, що за змістом статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України. Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Касаційна інстанція враховує позицію Верховного Суду України, викладену при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави (постанови ВСУ від 09.09.2014р. у справі №922/3658/13 та від 24.04.2007р. у справі №26/142, ухвала ВСУ від 10.11.2010р. у справі №6-20791св10).

Судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги доводи заявника як такі, що по суті зводяться до необхідності перевірки законності рішення Господарського суду Одеської області від 19.09.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011, яке не оскаржувалося відповідачем-1 в апеляційному порядку та набрало законної сили, оскільки надання правової оцінки рішенню по суті спору виходить за межі апеляційного провадження з оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 29.06.2016р., винесеної за результатами застосування норми процесуального права, а саме статті 117 Господарського процесуального кодексу України.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що при винесенні оскаржуваних ухвали та постанови суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи статей 115, 117 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заяви боржника про визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу Господарського суду Одеської області від 10.10.2011р. у справі №20-4/17-1608-2011, а саме в частині 5875812 грн. 29 коп. кредитної заборгованості, погашеної за рахунок суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, який належав відповідачу-1.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в ухвалі та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних ухвали і постанови відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства "Орловський завод" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.06.2016р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. у справі №20-4/17-1608-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець