ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 922/4115/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБожок В.С., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського судувід17.05.2016у справі№922/4115/15Господарського судуХарківської областіза позовомпрокурора Дзержинського району міста Харковадо1.Харківської міської ради 2.Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан"проскасування рішення, визнання недійсним державного акта та зобов'язання вчинити певні дії

за участю

- прокурора: - відповідача-2:Хорс К.Б. (посвідчення № 042931 від 15.04.2016) Фомін Р.Б. (довіреність від 25.12.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд 14.07.2015 з даним позовом, прокурор Дзержинського району міста Харкова просив визнати незаконним та скасувати пункт 9.2 додатку 1 до рішення 45-ої сесії 5-го скликання Харківської міської ради (далі - відповідач-1) від 23.06.2010 № 151/10 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування"; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 206699, площею 0,3886 га, розташовану у місті Харкові по вулиці Динамівській, з кадастровим номером 6310136300:07:002:0023; зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" (далі - відповідач-2) передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради зазначену земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення відповідача-1 суперечить вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статтям 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985, у зв'язку з чим відповідний державний акт є незаконним, оскільки порушує права власника, а земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідача-2 підлягає поверненню.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2015 (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Могилєвкін Ю.О.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що судами повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми права.

Відповідач-1 відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 23 червня 2010 року 45-ої сесії 5-го скликання відповідач-1 прийняв рішення № 151/10 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" згідно пункту 9.2 якого відповідачу-2 у власність надано земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,3886 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ. "А-5" по вул.Динамівській, 1. Будівництво виконати до 01.06.2012.

Вказане рішення листом від 19.07.2010 відповідач-1 направив на адресу прокурора міста Харкова.

На підставі вказаного рішення, Управлінням Держкомзему у місті Харкові відповідачу-2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 206699, який зареєстрований в книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

В подальшому прокуратурою Дзержинського району міста Харкова проведено перевірку із вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території району, у ході якої, як зазначав прокурор, було встановлено, що пунктом 9 додатку 1 до рішення 45-ої сесії 5-го скликання відповідача-1 від 23.06.2010 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" № 151/10, відповідачу-2 надано у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,3886 га, по вулиці Динамівській, 1 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови. Будівництво виконати до 01.06.2012.

За результатами вивчення правомірності передачі вказаної земельної ділянки прокурор дійшов висновку, що вказане рішення відповідачем-1 прийнято з порушенням чинного законодавства.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до статуту відповідач-2 є житлово-будівельним кооперативом, який засновано згідно з рішенням установчих зборів засновників кооперативу від 02.04.2010, метою якого є забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва або придбання багатоквартирного жилого будинку (будинків) та інших об'єктів нерухомого майна тощо.

Пунктами 5.1, 5.2 статуту відповідача-2 встановлено, що членами кооперативу можуть бути фізичні та юридичні особи через своїх представників, які визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог щодо вступу, зробили вступні та пайові внески, користуються послугами та беруть участь у поточній діяльності кооперативу. Фізичні особи можуть бути членами кооперативу, якщо вони досягли 18-річного віку (крім випадків встановлених законодавством щодо зменшення вікового обмеження до 16-річного віку) і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу. Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох кооперативів.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилався на те, що під час прийняття спірного рішення відповідач-1 при вирішенні питання про надання відповідачу-2 спірної земельної ділянки зобов'язаний був з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту. При цьому відповідач-1 мав можливість з'ясувати вказані обставини, в зв'язку з тим, що рішення про створення відповідача-2 та список його членів у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради; відповідно до абзацу 1 пункту 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470, облік таких громадян здійснює виконавчий комітет саме Харківської міської ради; статут ОК "ЖБК "Сапсан" зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті. Відповідач-2 не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд мотивував його тим, що прокурором не доведені обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, та не доведено порушення права у спірних правовідносинах, оскільки відповідач-1 не є органом державної реєстрації юридичних осіб, а тому посилання прокурора на недотримання міською радою законодавства під час прийняття спірного рішення, не ґрунтуються на нормах законодавства, а також твердження прокурора про те, що відповідач-2 не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, є помилковими. При цьому суд встановивши відсутність порушеного права дійшов висновку, що підстави для задоволення вимог прокурора відсутні.

Залишаючи без змін це рішення, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що оскільки відповідач-2 був створений із порушенням вимог законодавства, тому надання йому у власність земельної ділянки є порушенням прав власника цієї ділянки. При цьому цей суд виходив із того, що прокурор міста Харкова був присутній під час прийняття спірного рішення відповідачем-1, яке до того ж направлялося йому поштою відповідачем-1, тобто був обізнаний про його існування та зміст, а тому на підставі заяви відповідачів про застосування строку позовної давності у позові слід відмовити за пропуском цього строку.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 59 цього Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Згідно статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 155 зазначеного кодексу у редакції, чинній на час прийняття спірного акту, визначено, що в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття відповідачем-1 спірного рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 41 наведеного кодексу житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Аналіз наведеної норми передбачає можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Відповідно до статей 133, 134, 135 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок. Умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу встановлюються законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Згідно з пунктом 8 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 № 186 (далі - Примірний статут) до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43 і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.

Статтею 137 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Частинами другою пунктів 4, 5 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність відповідачу-2, відповідач-1 мав врахувати мету та підстави створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту. З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки відповідачу-2, як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові колегії суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 по справі № 21-195а14, який згідно вимог статті 11128 ГПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За вказаних обставинах висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірне рішення було прийняте відповідачем-1 в порушення наведених норм законодавства є законним та обґрунтованим, оскільки рішення про утворення відповідача-2 та список його членів, оформлений протоколом загальних зборів засновників, не були затверджені виконавчим комітетом Харківської міської ради, а відповідно до статуту цього кооперативу, останній не був організований при виконавчому комітеті міськради або при підприємстві, установі чи організації.

Відповідачі цих висновків суду апеляційної інстанції не спростували.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що відповідачі заявили клопотання про застосування строку позовної давності.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами ч.4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Апеляційним судом встановлено обізнаність прокурора міста Харкова щодо прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1 у день його прийняття - 23.06.2010, оскільки прокурор міста Харкова був присутній під час прийняття спірного рішення, що, як встановлено судом апеляційної інстанції, підтверджується протоколом пленарного засідання Харківської міської ради від 23.06.2010 та листом від 19.07.2010 про направлення відповідачем-1 спірного рішення прокурору міста Харкова.

Частинами 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012, не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 зі справи № 910/3723/14.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Згідно частини першої статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до положень статті 260 частини 1-ї Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 253 вказаного кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а статтею 254 цього кодексу визначено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч.1).

Оскільки спірне рішення відповідачем-1 було прийнято 23.06.2010, то строк позовної давності має обраховуватись з наступного дня після його прийняття, а отже строк позовної давності щодо оскарження спірного рішення минув 24.06.2013, а з позовом прокурор звернувся 14.07.2015.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про те, що строк позовної давності минув 24.06.2013, а оскільки до господарського суду з даним позовом прокурор звернувся після його спливу, тобто з пропуском встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач-2 до прийняття судом першої інстанції рішення, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, правових висновках Верховного Суду України щодо застосування норм права, та практиці Європейського суду з прав людини, яку суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

При цьому із обставин, які прокурор вважав поважними причинами пропущення позовної давності, не вбачається що проведення ним перевірки та набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012, який надає прокурору можливість набувати статус позивача, відносяться до поважних причин пропущення позовної давності.

З викладеного вище вбачається, що цим обставинам суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку.

Посилання заступника прокурора Харківської області на постанови Вищого господарського суду України від 10.03.2016 у справі № 922/3311/15, від 12.04.2016 у справі № 922/1657/15, як на підставу для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, спростовуються правовою позицією Верховного Суду України, яка викладені у постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, у якій зазначено, що початок перебігу строку позовної давності починається не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Доводи прокурора, які обґрунтовані постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2014 у справі № 910/4293/13, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у справі, що розглядається, є відмінними від обставин у справі, на рішення у якій посилається прокурор.

Так, згідно наведеної прокурором постанови Вищого господарського суду України про факт порушення інтересів держави з боку відповідачів прокуратурі міста Києва стало відомо за результатами розгляду листа Державної інспекції сільського господарства в місті Києві від 28.01.2013, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, прокурор міг дізнатися про порушення права з моменту прийняття оспореного рішення, оскільки був присутнім при його прийнятті.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про застосування спливу позовної давності на підставі заяви відповідача-1 є помилковим, оскільки відповідно до частини 3-ої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було прийнято 14.09.2015, в той час, як із заявою про застосування позовної давності відповідач-1 звернувся 24.03.2016 (а.с. 214-219, т.1), тобто вже після винесення судом рішення, що виключає підстави застосування судом наслідків, які визначені частиною 4-ою статтею 267 наведеного кодексу.

За таких обставин посилання суду апеляційної інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної постанови на заяву відповідача-1, як на підставу для застосування спливу позовної давності, слід виключити, як помилкове.

Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про застосування спливу позовної давності на підставі заяви відповідача-2, яка була подана ним в ході розгляду справи у суді першої інстанції до винесення рішення (а.с. 52-69, т.1).

Оскільки не вбачається порушень чи неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного по суті спору судового рішення, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, з урахуванням мотивів, наведених у даній постанові, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі Господарського суду Харківської області №922/4115/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.С. Божок

Г.П. Коробенко