ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 910/12110/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В., суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивачаСінько А.А. (дов. від 10.05.2016 р. №9-5/1036)відповідачів1.Іскоростенська С.Я. (дов. від 22.04.2016 р. №9-5/1056) 2.Кравчук Ю.Д. (дов. від 04.06.2015 р.) 3.не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)прокуратуриТомчук М.О. (посв. від 01.08.2012 р. №000606)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Київської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р.у справі №910/12110/15 Господарського суду міста Києваза позовомПершого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до 1) Київської обласної державної адміністрації; 2) Приватного підприємства "Стенд Плюс" 3) Приватного підприємства "Агріком-Інвест"про визнання недійсними розпоряджень, договорів оренди та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства "Стенд Плюс" та Приватного підприємства "Агріком-Інвест" про визнання недійсними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації "Про надання в оренду земельних ділянок" від 23.11.2004 р. № 852 та № 852; визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 24.11.2004 р. та про зобов'язання повернути земельні ділянки на користь держави.

Під час розгляду даної справи Київською обласною державною адміністрацією, Приватним підприємством "Стенд Плюс" та Приватним підприємством "Агріком-Інвест" було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Прокурор заперечуючи проти вищевказаного клопотання зауважував про те, що на момент виникнення спірних правовідносин в силу положень частини 4 статті 268 Цивільного кодексу України на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється, а тому заява про застосування строку позовної давності є безпідставною.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 р. у даній справі (суддя Курдельчук І.Д.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. (колегія суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто судовий збір.

При вирішені даного спору, судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірні розпорядження та укладені на їх підставі договори оренди земельних ділянок суперечать вимогам законодавства, адже винесені головою Київської обласної державної адміністрації поза межами визначеної законом компетенції.

Разом з тим, враховуючи те, що прокурором було пропущено строк позовної давності та відповідачами було подано до суду відповідну заяву про її застосування, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись із вищевказаними рішеннями, Заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В касаційній скарзі Заступник прокурора Київської області посилається на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.08.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У запереченнях Київська обласна державна адміністрація обґрунтовує свою позицію щодо даної касаційної скарги, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У запереченнях Приватне підприємство "Стенд Плюс" висловлює позицію щодо даної справи, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 31.08.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 23.11.2004 р. № 852 "Про надання в оренду земельної ділянки" було: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду під розміщення торговельно-складських приміщень ПП "Агріком-Інвест" в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, розроблений державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором від 10.11.2004 р. № 17992 (пункт 1); вилучено з постійного користування Бориспільського держлісгоспу та надано в оренду на 49 років ПП "Агріком-Інвест" земельну ділянку площею 9,65 га лісів на території Щасливської сільської ради Бориспільського району під розміщення торговельно-складських приміщень (пункт 2); віднесено земельну ділянку, зазначену у пункті 2 розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт 3).

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 23.11.2004 р. № 853 "Про надання в оренду земельної ділянки" було: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду під розміщення торговельно-складських приміщень ПП "Стенд Плюс" в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, розроблений державним підприємством ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором від 10.11.2004 р. № 17991 (пункт 1); вилучено з постійного користування Бориспільського держлісгоспу та надано в оренду на 49 років ПП "Стенд Плюс" земельну ділянку площею 9,65 га лісів на території Щасливської сільської ради Бориспільського району під розміщення торговельно-складських приміщень (пункт 2); віднесено земельну ділянку, зазначену у пункті 2 розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт 3).

На підставі вищевказаних розпоряджень між Київською обласною державною адміністрацією та ПП "Агріком-Інвесг" був укладений договір оренди земельної ділянки від 24.11.2004 р. (зареєстрований в реєстрі за № 7041), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває в державній власності, загальною площею 9,65 га лісів (кадастровий номер 3220888000:03:004:0030), яка знаходиться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Також, між Київською обласною державною адміністрацією та ПП "Стенд Плюс" було укладено договір оренди земельної ділянки від 24.11.2004 р. (зареєстрований в реєстрі за № 7042), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває в державній власності, загальною площею 9,65 га лісів (кадастровий номер 3220888000:03:004:0029), яка знаходиться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Звертаючись до суду з позовом прокурор зауважував про те, що вищезазначені розпорядження та укладені на їх підставі договори оренди земельних ділянок суперечать принципам регулювання земельних та лісових відносин в Україні, та порушують інтереси держави.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права зазначає про наступне.

За приписами процесуального законодавства, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.

Як вже зазначалось вище, заперечуючи проти даного позову відповідачами було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р., № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суди попередніх інстанцій зазначали про наступне.

У відповідності до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано статтею 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів.

Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З вищевикладеного вбачається, що вилучення земельних (лісових) ділянок площею більше 10 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Судами попередніх інстанцій під час вирішення даного спору досліджено, що земельні ділянки, які передані в оренду ПП «Стенд Плюс» та ПП «Агріком-Інвест» є землями лісового фонду та перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі.

Також, судами встановлено, що спірні розпорядження, якими вилучені земельні ділянки лісогосподарського призначення у постійного користування - Бориспільського держлісгоспу, видано в один день 23.11.2004 р., і ними вилучено ліси загальною площею 19,3 га, які знаходилися в межах суміжних кварталів лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства.

До того ж, вищевказаними розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації було змінено цільове призначення земельних ділянок - на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення й передано у довгострокову оренду на 49 років.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано і те, що засновником ПП "Стенд Плюс" та ПП "Агріком-Інвест", реєстрація яких була здійснена 09.08.2014 р., є одна юридична особа, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр комерційної діяльності" (ідентифікаційний код: 33777827; місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 30/32; далі - ТОВ "Центр комерційної діяльності").

При цьому, керівником як ПП "Стенд Плюс" так і ПП "Агріком-Інвест" є одна особа - ОСОБА_8.

З вищезазначеного вбачається, що ТОВ «Центр комерційної діяльності» має істотну участь у ПП «Стенд Плюс» і ПП «Агріком-Інвест», а тому вказані юридичні особи ведуть узгоджену господарську діяльність та отримали земельні ділянки в оренду як єдиний квартал лісництва (передані в оренду земельні ділянки є суміжними).

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно зауважили про те, що ПП «Стенд Плюс» та ПП «Агріком-Інвест» здійснюють ідентичні види діяльності: код КВЕД 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками; код КВЕД 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна (основний); код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості; код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права.

Тотожним є також мета отримання земельних ділянок в оренду, а саме розміщення торговельно-складських приміщень.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації "Про надання в оренду земельних ділянок" від 23.11.2004 р. № 852 та № 852 були прийняті з перевищенням повноважень, передбачених статтею 152 Земельного кодексу України.

Звертаючись до суду з позовом прокурор також просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 24.11.2004 р., укладені на підставі вищевказаних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на те, що оспорюванні договори оренди земельних ділянок від 24.11.2004 р. були укладені на виконання розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 23.11.2004 р. № 852 та № 852, що прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання їх недійсними.

Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачами було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог прокурора.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, заступник прокурора Київської області вже звертався в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до господарського суду міста Києва з вимогами про визнання незаконними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації; визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії, які у свою чергу, є аналогічними тим, які заявлені у даному провадженні.

Єдиною відмінністю між зверненнями прокурора є підстави позову.

Рішеннями господарського суду міста Києва від 28.04.2006 р. по справі № 18/4-а та від 28.04.2006 р. по справі № 18/5-а, які залишені в силі в порядку апеляційного та касаційного перегляду, у задоволенні позовних вимог прокурора було відмовлено повністю ще у 2006 році.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор вказує про те, що строк позовної давності обраховується після 20.11.2014 р., оскільки про порушення Київською обласною державною адміністрацією інтересів держави стало відомо за результатами ознайомлення працівником прокуратури Київської області в Державному архіві Київської області з книгою реєстрації розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації та з оскарженими розпорядженнями за 2014 рік.

Також, прокурор зауважує, що про порушення вимог Земельного кодексу України та Лісового кодексу України раніше не було відомо ні прокуратурі, ні Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що інформація зазначена прокурором у позові не підтверджена документально та спростовується судовими рішеннями 2006 року по справам, які були порушені за позовом прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

До того ж, з рішень господарського суду міста Києва у справах № 18/4-а та № 18/5-а вбачається, що у судовому процесі брали участі як прокурори так і повноважні представники Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, про існування оскаржуваних розпоряджень і договорів оренди земельних ділянок прокуратура Київської області та Кабінет Міністрів України були обізнані щонайменше з 2006 року.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 р. № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 р. № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 р. № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує про те, що прокурор звернувся до суду з даною позовною заявою лише через 12 років, тобто після спливу строку позовної давності.

До того ж, факт передачі земельних ділянок, які розташовані поряд і створюють єдиний масив площею більшою 10 га був відомий з моменту оформлення договорів оренди земельних ділянок від 24.11.2004 р.

В свою чергу, ані прокурор, ані позивач ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не пояснили і документально не підтвердили причини зволікання із поданням даної позовної заяви.

Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності не подали, доказів, які б підтверджували наявність підстав для незастосування строків позовної давності до суду не надали.

Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду, що є обов'язком органів прокуратури, призводить до наслідків визначених статтею 267 Цивільного кодексу України, тобто до відмови у задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що прокурор не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами безпосередньо до осіб, які вчинили дії спрямовані на порушення інтересів держави для відшкодування в установленому порядку.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити і про таке.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правомірними.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Заступника прокурора Київської області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. у справі № 910/12110/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді Т. Данилова

В. Корсак