ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 904/6511/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиЛозуватського житлово-комунального підприємства, с. Лозуватка, Дніпропетровська обл.на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 рокуу справі господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДержавного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.до Лозуватського житлово-комунального підприємства, с. Лозуватка, Дніпропетровська обл.простягнення 143 216, 70 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Міненко В.П.

В С Т А Н О В И В:

Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" (далі за текстом - ДПП "Кривбаспромводопостачання") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Лозуватського житлово-комунального підприємства про стягнення 87 628, 32 грн. основної заборгованості, 21 272, 31 грн. пені, 1 478, 59 грн. 3 % річних та 32 837, 48 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2015 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з Лозуватського житлово-комунального підприємства на користь ДПП "Кривбаспромводопостачання" заборгованість за спожиту воду в розмірі 87 628, 32 грн., інфляційні втрати в розмірі 32 837, 48 грн., пеню в розмірі 21 272, 31 грн., 3 % річних в розмірі 1 478, 59 грн. та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту воду, пені, інфляційних втрат та 3 % річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт надання послуг і заборгованості відповідача в сумі 87 628, 32 грн. підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актами здачі-приймання наданих послуг та визнано самим відповідачем, а такі послуги на вказану суму в порушення умов Договору в повному обсязі оплачено не було, в результаті чого у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; при цьому, положеннями Договору та чинним законодавством передбачено стягнення пені при несвоєчасній оплаті наданих послуг, яку позивачем вірно нараховано у розмірі 21 272, 31 грн., а заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 32 837, 48 грн. та 3 % річних в розмірі 1 478, 59 грн. не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказані обставини не дають правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Лозуватське житлово-комунальне підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача основний борг у розмірі 87 628, 32 грн.

ДПП "Кривбаспромводопостачання" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача основний борг у розмірі 87 628, 32 грн.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПП "Кривбаспромводопостачання" (виробник) та Лозуватським житлово-комунальним підприємством (споживач) укладено Договір на централізоване питне водопостачання № 29 від 12.12.2013 року (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого виробник зобов'язався надавати споживачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого постачання питної води до межі розподілу балансової належності мереж виробника, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених Договором, по підключенню Ш500 мм до в/в в/в 2 Ш800 мм (від Артемівської н/с).

Відповідно до п. 3.1.1 Договору обсяг централізованого питного водопостачання визначається за показниками водовимірювальних приладів, встановлених споживачем на межах розподілу балансової належності мереж.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що на момент його укладення тариф на послуги питного водопостачання складає 0, 82 грн. (без ПДВ) за 1 м3. Орієнтована сума Договору на момент його укладення на підставі передбачених п. 2.1 Договору обсягів централізованого питного водопостачання складає 422 136, 00 грн. (з ПДВ). Загальна сума Договору за результатами його виконання визначається фактичним обсягом централізованого питного водопостачання та відповідними рахунками виробника, наданими за умовами Договору.

Розрахунки за послуги централізованого питного водопостачання проводяться споживачем на протязі поточного місяця, в повному обсязі, але не пізніше 06 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виробника (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та скріплення печатками, діє з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року та вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде письмово заявлено однією із сторін про відмову від Договору або його перегляд. Закінчення строку дії Договору не звільняє споживача від відповідальності за невиконання зобов'язань з оплати отриманих послуг, яке не було виконано в передбачений Договором термін.

Судами також встановлено, що на виконання умов Договору в період з листопада по грудень 2014 року позивачем було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення в загальному обсязі 47 112 м3 технічної води на загальну суму 87 628, 32 грн., що підтверджується актами від 25.11.2014 року та від 24.12.2014 року.

На оплату наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки № 002236 від 25.11.2014 року та № 002366 від 24.12.2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, в порушення своїх зобов'язань за Договором відповідач надані позивачем послуги не оплатив, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 87 628, 32 грн., що не заперечується і самим відповідачем та стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом своїх прав.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання умов договору на централізоване питне водопостачання в частині оплати отриманих послуг, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та консенсуальним, тобто таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, в процесі розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій з'ясовано, що відповідачем взагалі не оспорюється сам факт отримання відповідачем послуг з водопостачання, заперечення щодо суми основної заборгованості відсутні і вимоги в частині основного боргу відповідачем визнано.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно задоволено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 87 628, 32 грн.

Щодо вимог ДПП "Кривбаспромводопостачання" про стягнення з Лозуватського житлово-комунального підприємства 21 272,31 грн. пені, 1 478, 59 грн. 3 % річних та 32 837, 48 грн. інфляційних втрат суд касаційної інстанції відзначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що при несвоєчасний оплаті (порушення п. 4.3 даного Договору) за спожиту воду споживач зобов'язаний сплатити пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору термін позовної давності щодо нарахування пені встановлено відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України. Нарахування пені здійснюється відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Розрахунок пені обґрунтовано простроченням оплати за спожиту воду за 6 місяців за період з 07.12.2014 року по 06.06.2015 року (за рахунком-фактурою № 002236) та за період з 07.01.2015 року по 07.07.2015 року (за рахунком-фактурою № 002366) на загальну суму 21 272, 31 грн.

За таких обставин, враховуючи умови Договору та встановлений факт порушення відповідачем строків оплати товару, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність стягнення з Лозуватського житлово-комунального підприємства на користь ДПП "Кривбаспромводопостачання" 21 272,31 грн. пені з розрахунку від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

З огляду на викладене, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з Лозуватського житлово-комунального підприємства на користь ДПП "Кривбаспромводопостачання" 1 478, 59 грн. 3 % річних та 32 837, 48 грн. інфляційних втрат.

При цьому, суд касаційної інстанції відзначає, що посилання відповідача на необхідність обмеження строку нарахування інфляційних втрат та 3 % річних 180 днями на підставі ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є безпідставними, з огляду на те, що 3 % річних та інфляційне збільшення боргу не є штрафними санкціями.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що виходячи з правових приписів та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту воду, пені, інфляційних втрат та 3 % річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт надання послуг і заборгованості відповідача в сумі 87 628, 32 грн. підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актами здачі-приймання наданих послуг та визнано самим відповідачем, а такі послуги на вказану суму в порушення умов Договору в повному обсязі оплачено не було, в результаті чого утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; при цьому, положеннями Договору та чинним законодавством передбачено стягнення пені при несвоєчасній оплаті наданих послуг, яку позивачем вірно нараховано у розмірі 21 272, 31 грн., а заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 32 837, 48 грн. та 3 % річних в розмірі 1 478, 59 грн. не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказані обставини не дають правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Лозуватського житлово-комунального підприємства, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт надання позивачем послуг і відсутності їх своєчасної оплати та обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року у справі № 904/6511/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський