ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 910/9955/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Васищака І.М., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016у справі№ 910/9955/16 Господарського суду міста Києваза позовомкорпорації "Укрвторресурси" докомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" простягнення 498 192,14 грн

за участю представників сторін:

від позивача:Олійник Я.А., Дроздюк Т.М.,

від відповідача: Башинський О.Д.,

В С Т А Н О В И В:

Корпорація "Укрвторресурси" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про стягнення 498 192,14 грн, в тому числі 451 504,25 грн основного боргу, 10 205,23 грн 3 % річних та 36 482,66 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання послуг №7250/1 від 19.04.2013 в частині здійснення оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 по справі №910/9955/16, позовні вимоги корпорації "Укрвторресурси" до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про стягнення 498 192,14 грн задоволено повністю. Стягнуто з комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" на користь корпорації "Укрвторресурси" 451 504,25 грн основного боргу, 10 205,23 грн 3 % річних, 36 482,66 грн інфляційних втрат та 7 472,88 грн судового збору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення місцевого господарського суду від 29.06.2016 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.04.2013 між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (замовник) та корпорацією "Укрвторресурси" (виконавець) укладено договір №7250/1 (далі - договір).

Відповідно до п.п.1.1.,1.2. договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець бере на себе зобов'язання, за заявками замовника, надавати автомобільним транспортом, зазначеним в додатку №1 цього договору, замовнику послуги з перевезення вантажу, а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Виконавець зобов'язується надавати послуги замовнику за цим договором з 22 квітня 2013 року по 31 грудня 2013.

Згідно з пунктом 3.1 договору замовник зобов'язаний подавати заявку виконавцю на надання послуг з перевезення вантажу, за формою згідно додатку №2 до цього договору, не пізніше ніж за три доби до запланованої дати перевезення вантажу. В заявці має бути зазначено адреси пунктів завантаження/розвантаження вантажу, дата та при необхідності час подання автотранспорту, а також при можливості приблизну відстань.

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що розрахунок за надані послуги здійснюються за виписаним на підставі акту здачі-приймання наданих послуг виконавцем рахунком до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за послуги, які були надані в місяці, що минув. Акт наданих послуг складається відповідно до здійснених заявок замовника протягом місяця. Акт наданих послуг сторони зобов'язані підписати до п'ятого числа поточного місяця за минулий місяць. У разі не підписання акту здачі-приймання наданих послуг замовником протягом 10-ти календарних днів з моменту його отримання та не надання протягом цього ж строку заперечень, акт вважається підписаним, а замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.

У відповідності до пунктів 7.1. та 7.2. договору з урахуванням додаткової угоди 3 від 30.12.2013, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2014. У випадку, якщо жодна із сторін письмово не заявить про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця до завершення строку дії договору, строк дії договору вважається продовженим на наступний календарний рік на умовах, передбачених договором.

Судами було встановлено, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач отримав послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000007 від 31.07.2015 на суму 524 300,00 грн.

На умовах пункту 4.3. договору позивачем було складено рахунок-фактуру №СФ-0000007 від 31.07.2015.

Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 451 504,25 грн, яку позивач просив суд стягнути на його користь. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь 10 205,23 грн 3 % річних та 36 482,66 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, зазначив про те, що сума заборгованості в розмірі 451 504,25 грн та нараховані позивачем 10 205,23 грн 3 % річних та 36 482,66 грн інфляційних втрат є обґрунтованими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити під положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір №7250/1, який є предметом розгляду в даній справі, є договором послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У силу ст. 628 ЦК України зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Як вже зазначалося вище, судами був встановлений факт надання позивачем послуг перевезення відповідно до укладеного договору, що підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг, копія якого є в матеріалах справи.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем послуг за договором та існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 451 504,25 грн основного боргу.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що оплата за отримані від позивача послуги перевезення відповідачем не здійснена, сума заборгованості складає 451 504,25 грн, а оскільки відповідач не сплатив грошові кошти за надані послуги, позовні вимоги в частині стягнення боргу за надані послуги є обґрунтованими.

Крім суми основного боргу, позивач на підставі ст. 625 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що на користь позивача підлягають стягненню річні у сумі 10 205,23 грн та інфляційні у розмірі 36 482,66 грн.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року у справі № 910/9955/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Васищак

Л. Стратієнко