ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року Справа № 914/3754/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Грейц К.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016у справі № 914/3754/15 Господарського суду Львівської областіза позовомКомунальної 3-ої міської клінічної лікарнідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"простягнення 376 717, 30 грн,

за участю представників

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Плесканка О.В., Янків В.Ю.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2015 у справі № 914/3754/15 (суддя - Манюк П.Т.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 (головуючий суддя - Плотніцький Б.Д., судді: Мельник Г.І., Юрченко Я.О.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Краківський ринок на користь Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні суму в розмірі 356 975, 77 грн, з яких: 177 505,86 грн - заборгованості з орендної плати; 133 830,78 грн - інфляційних втрат; 15 387,23 грн - 3% річних; 24 996,71 грн - пені. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 у справі № 914/3754/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 549, 606, 607, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 291 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", ст.ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У судове засідання з'явилися представники відповідача. Представник позивача своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.05.2001 між Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 0740-В, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в орендне користування окремо стоячу будівлю колишнього гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею 962,1 кв.м, з них підвал - 157,7 кв.м, 1-й поверх - 442,3 кв.м, 2-й поверх - 389,6 кв.м (згідно поверхневого плану, що є невід'ємною частиною договору) для використання у господарській діяльності під складські приміщення.

Згідно з п. 2.1 договору приміщення надаються орендарю в орендне користування на умовах цього договору терміном на 10 років з 01.05.2001 по 01.05.2011.

Пунктами 3.3.2, 3.3.4, 3.3.6 договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний провести капітальний ремонт орендованих приміщень до 31.12.2001. Своєчасно сплачувати орендну плату згідно встановлених орендодавцем рахунків. Після закінчення дії угоди оренди орендар здає орендодавцю будівлю за актом передачі у такому стані, в якому вона буде на момент закінчення договору оренди.

Відповідно до п. 4.1 договору орендна плата розраховується згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75.

Згідно з п. 4.3 договору за порушення термінів оплати за оренду будівлі орендар виплачує орендодавцю пеню в порядку та розмірі встановленому чинним законодавством України.

В порушення умов вказаного договору після закінчення строку його дії ТОВ "Краківський ринок" об'єкт оренди не повернуло та не вносило орендну плату, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість зі сплати орендної плати за період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року в розмірі 177 505,86 грн.

У зв'язку з зазначеним, Комунальна 3-я міська клінічна лікарня звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "Краківський ринок" про стягнення з останнього на користь Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні заборгованості з орендної плати за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 в сумі 177 505,86 грн, інфляційних втрат за період з 11.11.2012 по 31.10.2015 в розмірі 133 830,78 грн, 3% річних в розмірі 15 387,23 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), та пені в розмірі 49 993,43 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати, інфляційних втрат, 3% річних та частково відмовляючи в стягненні заявленої позивачем суми пені, господарський суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001, строк дії якого мав закінчуватися 01.05.2011, не припинився, оскільки між сторонами не було підписано акту повернення майна і відповідач продовжує надалі користуватись приміщеннями.

Здійснюючи апеляційний перегляд рішення місцевого господарського суду за наявними у справі доказами, господарський суд апеляційної інстанції залишив вищевказане рішення без змін. При цьому, апеляційний господарський суд не перевірив повноту встановлення обставин справи місцевим господарським судом.

Колегія суддів вважає висновки апеляційного господарського суду такими, що зроблені з порушенням процесуальних норм, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, з огляду на наступне.

В основу оскаржуваних рішення та постанови судами покладено висновок про те, що укладений між сторонами договір оренди № 0740-В від 01.05.2011 не був розірваний та не припинився шляхом підписання акта повернення орендованого майна, внаслідок чого у відповідача існує обов'язок сплачувати орендодавцю плату за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору (01.05.2011), зокрема, і за спірний період.

Разом з тим, як вбачається з апеляційної скарги, в якості підстави для перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, ТОВ "Краківський ринок" зазначило про набуття ним права власності на спірне нерухоме майно, в підтвердження чого відповідачем було подано рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі № 5015/2286/12 (за участю Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова, ТОВ "Краківський ринок" та Львівської міської ради), залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013, яким задоволено позов ТОВ "Краківський ринок"; визнано право спільної часткової власності Львівської міської ради та товариства на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею 933,9м кв.; здійснено розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та товариства на вказане приміщення в розмірі: за товариством - 77/100, за Львівською міською радою - 23/100; визнано за товариством право власності на частку в розмірі 77/100 в спірній будівлі.

Однак, апеляційний господарський суд залишив поза увагою вказані обставини та не надав їм оцінки, оскільки в тексті постанови відсутні будь-які посилання щодо цього.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судовим рішенням у справі № 5015/2286/12 встановлено преюдиціальні факти набуття орендарем і Львівською міською радою права спільної часткової власності (у розмірі часток 77/100 та 23/100 відповідно) на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9 кв.м на вул. Рапопорта, 6 у м. Львові, які всупереч норм процесуального права, господарський суд апеляційної інстанції не врахував та не дослідив з якого моменту у ТОВ "Краківський ринок" виникло право спільної часткової власності на вище вказане нерухоме майно.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до апеляційного господарського суду було подано також копію витягу від 09.03.2012 (а.с. - 73) про державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ТОВ "Краківський ринок" на будівлю за літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, площею 933,9 кв.м, здійснену на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011, яке в подальшому було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012 у справі № 10/269(10).

Зазначивши лише, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, вважаються судом недоведеними належними засобами доказування, господарський суд апеляційної інстанції, в порушення приписів процесуального законодавства, не зазначив чи був витяг про державну реєстрацію права від 09.03.2012 прийнятий судом в якості додатково поданого доказу або відхилений як такий, що поданий з порушенням норм процесуального законодавства.

Частинами 2, 3 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, фізично існуючий об'єкт реконструкції, капітального ремонту, поліпшення і т.д. до настання відповідної юридично значимої дії, такої як введення в експлуатацію чи державної реєстрації об'єкта нерухомості або прийняття рішення суду, не може вважатися юридично існуючим.

Таким чином, для вирішення питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, господарському суду апеляційної інстанції необхідно було надати оцінку вказаним обставинам справи та встановити момент з якого у відповідача виникло право спільної часткової власності на будівлю за літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, з огляду на судові рішення прийняті у справі № 10/269(10) (в подальшому № 5015/2286/12). Крім того, слід також оцінити, яке за змістом право судом було захищено та правопороджуюче чи правопідтверджуюче рішення в зв'язку з цим прийнято судом.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що була чинною на момент проведення державної реєстрації права спільної часткової власності) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Пунктом 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 N 703 (який був чинним на момент проведення державної реєстрації права спільної часткової власності) передбачено, що документами, які підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, тобто у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого внесено запис до Державного реєстру прав, право власності на об'єкт нерухомого майна підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі прав, який було виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Таким чином, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності підстав для повного або часткового припинення зобов'язань орендаря за договором оренди у зв'язку з набуттям ним за рішенням суду права спільної часткової власності на об'єкт оренди (з часткою у розмірі 77/100 нерухомості), що виходить за межі перегляду справи в касаційному порядку (ч. 2 ст. 1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищевказані порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судом апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" підлягає частковому задоволенню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 у справі № 914/3754/15 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" на Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 у справі № 914/3754/15 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 у справі № 914/3754/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

К.В. Грейц