ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 925/210/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Малетича М.М., Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.09.16у справі№925/210/16господарського судуЧеркаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Автокар-777"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш"третя особаПриватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал страхування"простягнення збитків

за участю представників від: позивачаЦиби О. В. (дов. від 01.10.16),відповідачаМогилея С.В. (дов. від 23.12.15),третьої особиКузьмик І. П. (дов. від 11.01.16)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" про стягнення збитків, понесених на відновлення напівпричепа-рефрижератора SCHMITZ SK024, державний номерний знак АІ5354ХО та упущеної вигоди, що в загальному розмірі становить 209 513 грн., а також судового збору в сумі 3 142,70 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.05.2016 р. (суддя В.В. Єфіменко) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 р. у справі №925/210/16 (судді: А.О. Мальченко, Г.А. Жук, С.Я. Дикунська) ухвалу місцевого суду скасовано, та прийнято нове рішення, яким позов частково задоволено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, та прийняти нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" (в тексті договору - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" (в тексті договору - клієнт) було укладено договір №07/01/14 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, відповідно до предмету якого виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок та в інтересах клієнта здійснювати транспортне обслуговування та перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу морським, авіаційним, залізничним та автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн, а саме, оформлення або отримання необхідних для перевезення документів; виконання навантажувально-розвантажувальних робіт; здійснення перевірки кількості та якості вантажу; забезпечення схоронності вантажу під час перевезення; забезпечення відправки або отримання вантажу у пункті призначення; інші послуги за завданнями клієнта.

Згідно п.2.1 Договору для організації виконавцем перевезень вантажу, клієнт факсимільним зв'язком направляє виконавцю підписану уповноваженим представником клієнта заявку на транспортне обслуговування.

Відповідно до п.2.2. Договору заявка на транспортне обслуговування повинна містити наступну інформацію: дату та точну адресу завантаження та розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів; маршрут руху; запитуваний рухомий склад; відомості про вантаж (вага, вид та інше); адреса проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; строки поставки вантажу отримувачу; сума фрахту та строки оплати за транспортне обслуговування; митниці перетину кордону; особливості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові інструкції.

Судами встановлено, що на виконання Договору № 07/01/14, відповідно до заявки на транспортно-експедиторське обслуговування №1 від 20.05.2015 р. ТОВ "АВТОКАР 777" 21.05.2015 було прийнято до перевезення автомобільним транспортом (вантажний сідловий тягач та напівпричіп-рефрижератор) вантаж - "Деревне вугілля в паперових мішках", на 33 палетах в кількості 1485 паперових мішків по 10 кг загальною масою 14850 кг, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0685047 та інвойсом № 3 від 21.05.2015 р.

Також господарськими судами встановлено, що 27.05.2015 р. позивач доставив вантаж одержувачу "КМЕ Germany Gmbh" за адресою: WERKOSNABRUCK, SCHIACHTHOFSTRASSE, 49074 Osnabruck, що підтверджується вищевказаними міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0685047 та інвойсом № 3 від 21.05.2015 р., але під час передачі вантажу о 12:50 год та о 19:00 год. (за місцевим часом) в середині напівпричіпа-рефрижератора сталися дві пожежі. Причини даних пожеж були розслідувані місцевою поліцією у справі за №201500662845, що підтверджується повідомленням Поліцейського відділку № 1 відділу поліції м. Оснабрюк по справі 2015 00 662 845 (001), а Прокуратурою м. Оснабрюк за результатами вказаної події надано висновок № NZS 939 UJs27326/15 від 11.06.2015 р. про те, що пожежа сталася всередині вантажу через порушення правил виробництва.

Заявляючи позовні вимоги, позивач вказав, що з вини відповідача, який всупереч п. 4.7 договору на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів не повідомив про небезпечність вантажу, товариство зазнало збитків у розмірі 8 176,74 євро, понесених на відновлення пошкодженого напівпричепа-рефрижератора SCHMITZ SK024, д/н АІ5354ХО, а також збитків (упущеної вигоди) у розмірі 1 700,00 євро від неотриманого доходу за договором на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів №07/01/14 від 21.01.2014 р. та заявки № 1 від 20.05.2015 р., заявленої в рамках цього договору. Оскільки пошкоджений напівпричіп-рефрижератор був застрахований ПрАТ "СК "АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ" на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 2114/14-Тз/ЗШ 14 від 19.09.2014 р., страховик у зв'язку з настанням страхового випадку здійснив страхове відшкодування у розмірі 80 178,14 грн, а невідшкодованим залишається розмір збитків у сумі 209 513,56 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2016 р. ТОВ "Автокар 777" в порядку статті 530 ЦК України звернулось до ТОВ "Монтенергомаш" з письмовою вимогою про відшкодування збитків у розмірі 9 876,74 євро, яка була залишена відповідачем без виконання, що й зумовило звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та визнаючи їх необґрунтованими, місцевий господарський суд виходив з недоведеності заявлених вимог. Враховуючи при цьому обставини, встановлені господарським судом Черкаської області у справі №925/1789/15, суд в порядку статті 35 ГПК України виходив з того, що позивач своєчасно не повідомив відповідача як вантажовідправника про пожежу, не викликав представника вантажовідправника або представника Торгово-промислової палати для участі у встановленні причин пожежі, двосторонній акт між ТОВ "Автокар 777" та ТОВ "Монтенергомаш" про причину пожежі та винну в ній особу не складався. А крім того, позивач не надав суду доказів того, що він був позбавлений можливості оглядати вантаж, наданий відповідачем для перевезення, а також вносити до товарно-транспортної накладної (СМR) необхідні відмітки про небезпечність вантажу. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позивачем у діях відповідача наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач, будучи обізнаним про характер небезпеки ввіреного позивачеві вантажу за заявкою №1 від 20.01.2015 р., свідомо не вказав у вантажній накладній про дану обставину та не провів з водієм перевізника відповідного інструктажу щодо вжиття останнім дій у разі виникнення небезпеки.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Вказаною нормою також визначено, що небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Пунктом 2.1. Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 р. №822, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.08.2004 р. №1040/9639 передбачено, що небезпечні вантажі перед початком перевезення повинні бути класифіковані та віднесені до одного з класів (підкласів) небезпеки. При цьому визначається додаткова небезпека, а для речовин класів небезпеки 3, 4.1 (крім самореактивних речовин), 4.2, 4.3, 5.1, 6.1, 8 та 9 ще й група пакування.

Відповідно до конкретних найменувань та властивостей для речовин або виробів згідно з переліку небезпечних вантажів наведеного в таблиці А глави 3.2 додатка А Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) визначається номер ООН, клас (підклас) небезпеки, вид додаткової небезпеки група пакування та/або група сумісності (п.2.2 Правил).

Згідно з таблицею А "Перелік небезпечних вантажів" та таблицею В "Алфавітний покажчик речовин і виробів ДОПНВ" глави 3.2.2 частини 3 Додатку А до Європейської Угоди деревне вугілля під номером ООН 1361 відноситься до небезпечних речовин класу 4.2., тобто до речовин, схильних до самозаймання.

За приписами статті 26 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" міжнародні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, ДОПНВ і Конвенція є частиною національного законодавства України у відповідності з частиною 1 статті 9 Конституції України.

За приписами частини 1 статті 1 Конвенції її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовується положення цієї Конвенції (стаття 4 Конвенції).

Положеннями п.f), п.1 cт.6 Конвенції визначено, що вантажна накладна з-поміж інших відомостей повинна містити прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення.

Разом з тим, згідно п.а) частини 1 статті 7 Конвенції відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач як вантажовідправник, всупереч вищенаведеним положенням Конвенції, не зазначив у вантажній накладній (СМR) клас небезпеки вантажу та його загальновизначене позначення.

При цьому, місцевий суд неповно дослідив умови договору на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів від 21.01.2014 р., зокрема, пункт 4.7, який покладає на клієнта обов'язок узгоджувати з виконавцем транспортування,зокрема, небезпечних вантажів, а пункт 2.2. договору передбачає, що заявка на транспортне обслуговування має містити відомості про вантаж (вага, вид та інше).

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що позивач був позбавлений можливості внести будь-які застереження до міжнародної товарно-транспортної накладної при прийнятті вантажу до перевезення.

При цьому, згідно приписів статті 8 Конвенції перевізник, приймаючи вантаж, має перевіряти виключно вірність записів, зроблених у вантажній накладній стосовно числа вантажних місць, їх маркування, нумерації місць, зовнішнього стану вантажу, його упаковки та у разі необхідності вносити до CMR застереження.

Однак, вказана норма жодним чином не покладає на перевізника обов'язок по визначенню характеру та ступеню небезпечності вантажу, наданого для перевезення.

Відповідно до статті 22 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо відправник передає перевізнику небезпечні вантажі, він повідомляє перевізнику про точний характер небезпеки, і зазначає, у разі потреби, заходи безпеки, яких необхідно вжити. Якщо цю інформацію не внесено до вантажної накладної, тягар доказу, у якийсь інший спосіб, того, що перевізник знав про точний характер небезпеки, яку несе перевезення згаданих вантажів, лежить на відправнику або одержувачу. Небезпечні вантажі, про характер яких перевізник не був обізнаний за умов, зазначених у пункті 1 цієї статті, можуть бути в будь-який момент і в будь-якому місці вивантажені, знищені чи знешкоджені перевізником без компенсації; більш того, відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням.

Частина 2 статті 35 ГПК України визначає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.01.2016 р. у справі №925/1789/15, яке Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" не оскаржувалось в апеляційному порядку було встановлено, що "доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокар 777" було обізнане у якийсь інший спосіб про точний характер небезпеки, яку несе перевезення деревного вугілля, і заходи безпеки, яких необхідно вжити у разі потреби, товариство з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" господарському суду не надало".

Отже, як вірно встановлено апеляційним судом, відповідач, будучи обізнаним про характер небезпеки ввіреного позивачеві вантажу за заявкою №1 від 20.01.2015 р., свідомо не вказав у вантажній накладній про дану обставину та не провів з водієм перевізника відповідного інструктажу щодо вжиття останнім дій у разі виникнення небезпеки.

Таким чином, у відповідності до частини 1 статті 7 Конвенції, відповідач, як відправник небезпечного вантажу має нести відповідальність за шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності даних щодо класу небезпеки вантажу, при цьому така відповідальність настає з моменту передачі вантажу перевізнику, а тому посилання ТОВ "Монтенергомаш" на те, що доставка вантажу була здійснена з порушенням обумовленого у заявці строку, що і могло, на переконання відповідача, призвести до його самозаймання, не має правового значення для настання відповідальності за наведеною нормою.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правової наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 623 названого Кодексу визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї щодо належного виконання зобов'язання.

Оскільки, як вже зазначалося колегією суддів, відповідач не надав суду доказів повідомлення позивача про характер небезпеки вантажу, наданого для перевезення, останній в силу положень статті 22 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів має нести відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені як йому так і перевізнику передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтенергомаш" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 р. у справі № 925/210/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді М.М. Малетич

С. К. Могил