ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 922/1102/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Малетича М.М., Грека Б.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016У справі№ 922/1102/16 Господарського суду Харківської областіза позовомПриватного підприємства "Агропромисловий холдинг"доПриватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій",треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Новопокровська селищна рада Чугуївського району Харківської області, 2) Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області,за участюзаступника прокурора Харківської області,про за участю від позивача: від відповідача: від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: від прокуратуривизнання дійсним договору та визнання права власності, не з'явились, не з'явились, не з'явились, Збарих С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.05.2016 у справі № 922/1102/16 (суддя Пономаренко Т. О.) позов задоволено повністю. Визнано дійсним договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання № 1-16/02 від 16.02.2016, укладений між Приватним акціонерним товариством "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" та Приватним підприємством "Агропромисловий холдинг", у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12. Визнано за Приватним підприємством "Агропромисловий холдинг" право власності на комплекс системи водопостачання у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 922/1102/16 (у складі колегії суддів: Барбашова С. В. - головуючого, Білецька А. М., Істоміна О. А.) рішення Господарського суду Харківської області від 19.05.2016 скасовано та прийнято нове рішення. У позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що місцевим господарським судом не перевірено чи підлягав нотаріальному посвідченню договір, виходячи з вимог Закону України "Про нотаріат" та інших актів цивільного законодавства, які регламентують діяльність нотаріуса, а також тим, що місцевий господарський суд помилково дійшов до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин механізму, передбаченого ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 922/1102/16, Приватне підприємство "Агропромисловий холдинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.05.2016 у справі № 922/1102/16 залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., вислухавши прокурора Зборих С.М., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню ,виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Приватне акціонерного товариство "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (продавець) та Приватне підприємство "Агропромисловий холдинг" (покупець) уклали договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання № 1-16/02 від 16.02.2016 (далі - договір), відповідно до положень якого продавець зобов'язався передати у власність покупця комплекс системи водопостачання у складі: водонапірна башта - 4 од., будівля рамки розбору води, будівля артезіанської свердловини, артезіанська свердловина загальна площа якої буде встановлена в технічній документації та яка знаходиться за адресою: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10 Б (в подальшому адреса змінена на підставі рішення селищної ради від 23.03.2016 на адресу: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12), розташований на земельній ділянці загальною площею 0,3 га, а Покупець зобов'язався прийняти зазначений об'єкт і сплатити Продавцеві договірну ціну за нього.

Пунктом 1.4. сторони договору передбачили: продавець підтверджує, що укладення та виконання ним цього договору, зокрема, передання об'єкта у власність покупцеві не суперечить цілям діяльності продавця, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.

Пунктом 1.5. договору сторони погодили, що договірна ціна об'єкта становить 84000,00 грн., у тому числі ПДВ - 14000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2. договору передання об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчуються відповідним актом, який оформлюється відповідно до чинного в Україні законодавством та відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункт 3.1. договору покупець зобов'язується сплатити продавцеві договірну ціну об'єкта протягом 20 банківських днів з дня підписання цього договору.

Пунктом 6.1. договору сторони узгодили, що продавець зобов'язаний (юридично і фактично) сприяти покупцю в оформленні прав останнього на земельну ділянку, на якій розміщений об'єкт.

Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, які здійснюються у порядку, визначеному чинним в Україні законодавством (пункт 10.2. договору).

Відповідно до умов договору сторони підписали акт приймання-передачі за договором купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16.02.2016, яким засвідчили той факт, що продавцем передано, а покупцем прийнято комплекс системи водопостачання у складі: водонапірна башта - 4 од., будівля рамки розбору води, будівля артезіанської свердловини, артезіанська свердловина, та комунікації. Місцезнаходження: Харківська обл., Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10 Б. Акт приймання-передачі від 16.02.2016 підписано уповноваженими особами позивача та відповідача, та скріплено печатками підприємств.

Платіжним дорученням № 280 від 01.03.2016 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача договірну ціну в розмірі 84000,00 грн.

Листом-повідомленням за вих. № 2-10/03 від 10.03.2016 позивач звернувся до відповідача з проханням з'явитись 14.03.2016 о 09:00 в Державну нотаріальну контору міста Чугуєва за адресою: м. Чугуїв, вул. Кожедуба Івана, 3; провести нотаріальне посвідчення договору № 1-16/02 від 01.02.2016 та державну реєстрацію права власності.

Відповідач не з'явився 14.03.2016 о 09:00 до Державної нотаріальної контори міста Чугуєва для нотаріального посвідчення даного договору та його державної реєстрації.

Позивач 18.03.2016 звернувся до відповідача з вимогою № 1-18/03, в якій просив останнього 21.03.2016 року о 09:00 з'явитись в Державну нотаріальну контору міста Чугуєва за адресою: м. Чугуїв, вул. Кожедуба Івана, 3 та провести нотаріальне посвідчення договору № 1-16/02 від 01.02.2016 та державну реєстрацію права власності.

Листом за вих. № 34 від 23.03.2016 відповідач повідомив позивача про те, що чинне законодавство не зобов'язує Приватне акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" до нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Суд апеляційної інстанції встановив: позивач звертався до Державної реєстраційної служби України для реєстрації права власності об'єкта нерухомості, але з огляду на те, що договір купівлі-продажу комплексу системи водопостачання №1-16/02 від 16.03.2016 не посвідчено нотаріально, державний реєстратор відмовив у державній реєстрації прав на це майно.

Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу комплексу системи водопостачання № 1-16/02 від 16.02.2016; про визнання права власності на придбане за цим договором майно, а саме: комплекс системи водопостачання у складі наступного: літ. "Е" Водонапірна башта (металева), літ. "Е1" Водонапірна башта (металева), літ. "Е2" Водонапірна башта (металева), літ. "Е3" Водонапірна башта (металева), літ. "Ж" Будівля рамки розбору води (бетон. блоки), літ. "Д" Будівля артезіанської свердловини (залізобетон) за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. Заводська, 12.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд застосував до правовідносин про визнання договору дійсним статтю 220 Цивільного кодексу України та до правовідносин про визнання права власності статтю 328 Цивільного кодексу України.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи в їх сукупності з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, ретельно дослідивши всі наявні у справі докази, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції про задоволення заявлених у справі позовних вимог помилковими та передчасними, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Обраний спосіб захисту має вирішувати питання про захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Дослідивши наявні у справі документальні докази, суд апеляційної інстанції не встановив жодного порушення суб'єктивного права позивача або його охоронюваного законом інтересу, який би захищався шляхом подання даного позову про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Відповідно до статті 316 Цивільного Кодексу право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке охороняється законом.

Відповідно до цієї норми правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Проте як свідчать матеріали справи, відсутнє порушення прав позивача відповідачем, оскільки відповідач станом на дату подання позовної заяви та на час розгляду справи, не заперечував щодо визнання договору дійсним, не оспорював право власності на об'єкт нерухомого майна, а фактично визнав право власності позивача на це майно.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що в даному випадку спір про право власності відсутній.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України захист прав існуючого власника у разі коли право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у даному спорі про визнання права власності на нерухоме майно звернувся до господарського суду з метою набуття права власності на таке майно. Втім, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи те, що позивач не довів факту оспорювання чи невизнання права власності на майно відповідачем у справі, що свідчить про відсутність порушення відповідачем прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на вищезазначене нерухоме майно відсутні.

Також предметом позову у даній справі є вимога про визнання дійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна.

Задовольняючи заявлені вимоги в частині визнання вказаного договору дійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що сторони домовились щодо істотних умов договору купівлі-продажу, відбулось його часткове виконання, але відповідач безпідставно ухиляється від його нотаріального посвідчення, що надає позивачу право вимагати визнання договору дійсним у судовому порядку.

Проте з таким висновком суд апеляційної інстанції правомірно не погодився, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України види правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, а відповідно до 209 Цивільного кодексу України передбачене їх нотаріальне посвідчення.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у пункті 10.2. договору сторони передбачили, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, які здійснюються в порядку, визначеному чинним в Україні законодавством.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого частину третю статті 640 Цивільного кодексу викладено в новій редакції, згідно із якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 Цивільного кодексу виключено слова "та державної реєстрації".

Верховний Суд України від 01.07.2013 в листі "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" зазначив, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скасована державна реєстрація правочинів щодо нерухомості з 01.01.2013.

Суди встановили, що договір купівлі-продажу датовано 16.02.2016.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Правовий аналіз статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відповідно до пункту 13 постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Відповідно до пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не посвідчено нотаріально та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції встановив, що наявний в матеріалах справи лист відповідача за вих. № 34 від 23.03.2016 не є належним та допустимим доказом ухилення ПАТ "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" від нотаріального посвідчення договору, тоді як за умовами цього правочину його нотаріальне посвідчення є обов'язком сторін і в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України підлягає виконанню. Дана умова договору відповідає справжній волі відповідача (особи, яка його вчинила), а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджає обставина, яка безпосередньо та прямо залежить від волі відповідача, що унеможливлює застосування норми частини другої статті 220 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не встановив факту безповоротного ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення договору, а також те, що позивач остаточно втратив можливість посвідчити правочин.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" глави 7 нотаріус при вчинення нотаріальної дії - посвідчення договору обов'язково витребує документи, необхідних для вчинення нотаріальної дії: а саме довідку щодо земельної ділянки (державний акт, договір, тощо).

Відповідно до пункту 1.8. вказаного Положення якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони не надали до справи жодних доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано побудовані нежитлові будівлі. Матеріали справи не містять договору оренди земельної ділянки, державного акта на земельну ділянку.

З матеріалів справи не вбачається оформлення землекористування земельної ділянки, на котрій розташовано об'єкт продажу, у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України земля (земельна ділянка) є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди.

Відповідно до ч. 2 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується та набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно у відповідності до закону.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в ході розгляду справи місцевий господарський суд не перевірив, чи є відповідач власником або користувачем земельної ділянки зайнятою під нежитловими приміщеннями та чи підтверджуються права на земельну ділянку відповідними документами, передбаченими статтею 126 Земельного кодексу України.

При вирішенні даного спору господарським судом не враховані вимоги частини шостої статті 120 Земельного кодексу України, згідно з якою істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Заявляючи позов про визнання права власності на нежитлову будівлю, позивач мав довести належними і допустимими доказами дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна. Разом з тим, всупереч вимогам статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів, а місцевий господарський суд у порушення вимог статті 43 цього Кодексу не встановив зазначених обставин.

Місцевий господарський суд не мотивував висновок про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняте майно в експлуатацію, тощо.

При цьому, місцевий господарський суд, визнаючи договір дійсним не врахував, що цим правочином передбачені умови щодо придбання нерухомого майна та визначено інші зобов'язання, зокрема, про те, що продавець взяв на себе зобов'язання юридично та фактично сприяти покупцю в оформленні прав останнього на земельну ділянку, на якій розміщений об'єкт (пункт 6.1. договору).

Підсумовуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд не перевірив чи підлягав нотаріальному посвідченню цей договір, виходячи з вимог Закону України "Про нотаріат" та інших актів цивільного законодавства, які регламентують діяльність нотаріуса.

Таким чином суд апеляційної інстанції правомірно вважає, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин правового механізму, передбаченого частиною другою статтею 220 Цивільного кодексу України.

Аналіз наведених доводів у їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і про порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 922/1102/16 Господарського суду Харківської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 922/1102/16 Господарського суду Харківської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агропромисловий холдинг" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 922/1102/16 Господарського суду Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 922/1102/16 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Малетич М. М. Грек Б. М.