ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 916/3256/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Малетича М.М., Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 01.07.2016у справі№916/3256/15господарського судуОдеської областіза позовомМіністерства юстиції України до1)Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 2)Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"треті особи1)Фонду державного майна України, 2)Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський", 3)Федерації професійних спілок України, 4)Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності провизнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників від: позивачаАдам Ю.В. (дов. від 10.10.16),відповідача-1Халдай Ю.В. (дов. від 12.10.16),відповідача-2Умен І.М. (дов. від 31.08.16), Халдай І.В. (дов. від 20.10.16),третьої особи-1Таран Н.А. (дов. від 31.12.15),третьої особи-2не з'явилися, були належно повідомлені,третьої особи-3не з'явилися, були належно повідомлені,третьої особи-4не з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року Міністерство юстиції України звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 16.10.2015 р. просило суд визнати за державою в особі Міністерства юстиції України право власності на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та/або Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, згідно з визначеним переліком, а також витребувати із незаконного володіння Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" усе рухоме майно, яке знаходиться у його фактичному володінні та/або володінні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, на користь держави в особі Міністерства юстиції України, згідно з визначеним переліком.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.04.2016 р (судді: Бездоля Ю.С., Рога Н.В., Зайцев Ю.О.), яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2016 р. (судді: Беляновський В.В., Величко Т.А., Таран С.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Міністерство юстиції України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", зокрема, зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР до 1 травня 1960 року передати Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, згідно з додатками № 1, 2, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління (п. 1 п.п. "а"). Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року (п. 2).

У додатку № 1 до зазначеної постанови визначено перелік санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, серед яких є і санаторій "Лермонтовський" (м. Одеса) на 450 ліжок.

Згідно з актом від 15.04.1960р. приймання санаторіїв та будинків відпочинку від міністерств охорони здоров'я союзних республік Міністерством охорони здоров'я УРСР переданий та прийнятий за уповноваженням Ради профспілок представниками Одеської обласної ради профспілок санаторій "Лермонтовський", в т.ч. нерухоме майно, майнові та товарно-матеріальні цінності без окремого переліку.

Додатком до даного акту від 15.04.1960 р. вказана облікова картка санаторію, відповідно до якої станом на 14.08.1960 р. за санаторієм "Лермонтовський" обліковувалося відповідне рухоме майно.

06.10.1990 р. було створено Федерацію незалежних професійних спілок України, яка стала правонаступником Української республіканської ради профспілок і яка у листопаді 1992 року на II (позачерговому) з'їзді була перейменована у Федерацію професійних спілок України (третя особа у справі), що підтверджується статутом останньої.

Відповідно до постанови Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 р. № П-ІІ-І на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якої на даний час є Приватне акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (відповідач-1 у справі), що підтверджується статутом останнього.

Правонаступником Фонду соціального страхування України на даний час є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (третя особа у справі), що підтверджується статутом останнього.

Згідно з актом приймання-передачі майна Федерації незалежних професійних спілок України у власність Акціонерному товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 р. та доданим до нього переліком територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних об'єкті, які передаються АТ "Укрпрофоздоровниця" (станом на 01.01.1992р.) Федерацією незалежних професійних спілок України було передано Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" майно, яке зазначено в додатку до акту, серед якого є і санаторій "Лермонтовський" (адреса: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2; рік створення - 1930).

19.03.2003 р. на підставі рішення загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 22.01.2003 р. "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" було створено Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (відповідач-2 у справі), згідно з статутом якого:

- засновником та власником майна відповідача-2 є відповідач-1;

- відповідач-2 є правонаступником Одеського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" стосовно цивільно-правових відносин, що виникли в результаті діяльності філії Одеського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" "Клінічний санаторій "Лермонтовський".

Згідно з актом прийому-передачі майна цілісного майнового комплексу Дочірньому підприємству "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" Одеським дочірнім підприємством ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 24.04.2003 р. відповідач-2 прийняв у володіння і користування майно без права прийняття рішення про відчуження основних засобів, що належать на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", інших актів, зобов'язань, власного капіталу і складає цілісний майновий комплекс - Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Лермонтовський" за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, згідно з передаточним балансом станом на 31.03.2003р. та додатками №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23.

25.06.2011 р. ДП "Клінічний санаторій "Лермонтовський" звернулося до Міністерства охорони здоров'я України з заявою про видачу Ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, в додатку до якої надало довідку про стан своєї матеріально-технічної бази від 20.06.2011 р. № 57, в якій перелічене рухоме майно.

27.07.2011 р. ДП "Клінічний санаторій "Лермонтовський" було отримано Ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011 р. у справі №9/17-4164-2011 визнано факт належності нерухомого майна санаторію "Лермонтовський" державі в особі Фонду державного майна України.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2015р. № 29/7 "Щодо деяких питань управління майном Міністерства юстиції" нерухоме майно санаторію "Лермонтовський" за переліком згідно з додатком 1 прийнято до сфери управління Мінюсту. Утворено на базі нерухомого майна санаторію "Лермонтовський" - Державне підприємство "Санаторій "Лермонтовський" (третя особа у справі) з місцезнаходженням: 65014, м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2.

29.01.2015 року зареєстровано юридичну особу Державне підприємство "Санаторій "Лермонтовський", яке відповідно до свого статуту: - засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України; - майно Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський" є державною власністю та закріплюється за ним на праві господарського відання.

04.03.2015 р. за Державним підприємством "Санаторій "Лермонтовський" зареєстроване право господарського відання на дане нерухоме майно, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

16.10.2015 р. позивач звернувся до господарського суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив визнати за державою в особі Міністерства юстиції України право власності на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні відповідачів і знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2 та витребувати це майно із незаконного володіння відповідача-2, згідно з визначеним переліком.

Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходи з того, що що спірне рухоме майно не є складовою складної речі - санаторію "Лермонтовський" - разом із нерухомим майном, право власності на яке у держави в особі Фонду державного майна України. Позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на спірне майно, факт вибуття цього майна з його володіння і наявність майна у незаконному володінні відповідачів, а також відсутність у відповідачів правових підстав для володіння майном.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з приписами ст. 4, 5 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (в редакції від 20.11.1959 р., що діяла на момент прийняття постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р.) економічну основу УРСР становлять соціалістична система господарства. Соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Відповідно до ст. 9 вказаної Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною формою господарства в УРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке ґрунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.

Таким чином, Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки (в редакції від 20.11.1959р., що діяла на момент прийняття постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960р.) для будь-яких організацій УРСР, в т.ч. і для Української республіканської ради профспілок було передбачено форму власності на майно лише у вигляді соціалістичної власності.

У наступному, 20.04.1978 р. було прийнято Конституцію Української Радянської Соціалістичної Республіки, статтею 10 якої визначено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Виходячи з Декларації про державний суверенітет України, статті 71 Конституції Української РСР і Закону про економічну самостійність Української РСР та в інтересах захисту власності громадян, народу республіки Верховна Рада Української РСР - постановою Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506 до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна встановила мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 р. №1452-XII встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України; визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради України 29 листопада 1990 року.

Отже, виходячи зі змісту наведених вище нормативних актів стосовно права власності держави України після розпаду Союзу РСР та історії створення Федерації професійних спілок України право власності на рухоме майно санаторію "Лермонтовський", яке було наявне/могло бути наявним на той час на базі вказаного санаторію, набула держава Україна; передача рухомого майна санаторію "Лермонтовський" в 1960 році у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у наступному - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, передано тимчасово Фонду державного майна України.

Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Таким чином, оскільки законодавчо не визначено суб'єктів права власності щодо майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно було загальнодержавною власністю, право розпорядження яким мало здійснюватись Фондом державного майна України.

Наведена правова позиція про - набуття державою України права власності на майно радянських профспілкових організацій після розпаду Союзу РСР та з урахуванням історії реорганізації товариства, яке аналогічно створене за участю Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності на базі майна Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником ради Федерації незалежних профспілок України, Української республіканської Ради профспілок; - те, що передача майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним; - те, що питання щодо суб'єктів права власності майна колишніх профспілкових організацій на законодавчому рівні не врегульовано, а отже на теперішній час вказане майно залишається державною власністю та правові підстави для розпорядження Федерацією професійних спілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні, викладена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014р. у справі № 3-170гс14, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, як встановлено судами, в матеріалах справи наразі відсутні будь-які дані щодо переліку, ідентифікуючих ознак тощо будь-якого рухомого майна, яке перебувало на території санаторію "Лермонтовський" як на момент розпаду Союзу РСР, так і на момент створення Федерації незалежних професійних спілок України, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України, а також на момент створення Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога Міністерства юстиції України заявлена до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання за державою в особі Міністерства юстиції України права власності на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та/або Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, згідно з визначеним переліком, а також витребування із незаконного володіння Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" усього рухомого майна, яке знаходиться у його фактичному володінні та/або володінні Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, на користь держави в особі Міністерства юстиції України, згідно з визначеним переліком.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.

Статтею 392 ЦК України унормовано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття права власності на усе рухоме майно, яке знаходиться у фактичному володінні Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та/або Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 2, згідно з визначеним переліком.

Крім того, судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у ст. 1 ГПК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, згідно з статтею 387 ЦК України (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, майно (у даному випадку окрема річ) повинно мати індивідуально - визначені ознаки, за якими суд може визнати за власником право власності на цю річ та вказати у резолютивній частині судового рішення (при задоволенні позову) найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (що передбачено вимогами ст. 84 ГПК України щодо змісту судового рішення).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою позову позивач вказує те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про віднесення нерухомого майна санаторію "Лермонтовський" у м. Одесі до сфери управління Міністерства юстиції" від 21.01.2015р. № 52-р будівлі та споруди санаторію "Лермонтовський" по провулку Лермонтовському, 2 у м. Одесі за переліком згідно з додатком віднесені до сфери управління Міністерства юстиції для забезпечення ефективного використання цього майна за цільовим призначенням. Отже, позивач отримав в управління будівлі та споруди санаторію "Лермонтовський" як складну річ разом з відповідним обладнанням, інвентарем та іншим рухомим майном тощо, яке забезпечує функціонування санаторію за цільовим призначенням. Проте, з боку відповідачів чиняться перешкоди у здійсненні правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження даним майном, що свідчить про невизнання права власності на це майно за державою та його протиправне утримання.

Господарськими судами попередніх інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що жодними нормативними актами та/або прийнятими рішеннями державних органів не було передано до компетенції Мін'юсту управління рухомим майном санаторію "Лермонтовський"/право розпорядження вказаним майном/захист цього права в судовому порядку тощо.

Щодо вимог про визнання права власності та витребування майна, переліченого в Обліковій картці санаторію "Лермонтовський" станом на 14.08.1960 р., то матеріалами справи підтверджується, що станом на вказану дату на території санаторію "Лермонтовський" перебувало вище перелічене державне рухоме майно, вказане в Обліковій картці санаторію, що не заперечується сторонами у справі.

Зазначене майно знаходилось у господарському віданні Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої з 06.10.1990 р. є Федерація незалежних професійних спілок України, а у наступному - Федерація професійних спілок України.

Разом з тим, суди вірно зазначили, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували передачу переліченого в Обліковій картці санаторію від 14.08.1960 р. рухомого майна від Української республіканської Ради профспілок та її правонаступників в будь-який спосіб як Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", так і Дочірньому підприємству "Клінічний санаторій "Лермонтовський" Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Відповідачі заперечують наявність у їх володінні даного рухомого майна, що підтверджується відповідними поясненнями та довідкою № 9 від 31.03.2016 р., згідно з якою на балансі відповідача-2 відсутнє майно, зазначене в Обліковій картці санаторію "Лермонтовський" від 14.08.1960 р.

Належних доказів, які б свідчили про зворотнє позивачем до судів не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

За таких обставин, суди обґрунтовано зазначили, що відсутні підстави вважати, що відповідачі не визнають чи протиправно утримують у себе спірне майно, яке перелічене в Обліковій картці санаторію "Лермонтовський" від 14.08.1960 р.

Окрім того, позивачем не надано суду доказів того, що перелічене в Обліковій картці санаторію "Лермонтовський" від 14.08.1960 р. рухоме майно або якась його частина існує на теперішній час.

Разом з тим, судами вірно зазначено, що належних доказів, які б свідчили про придбання вказаного майна державою в особі Мін'юсту чи в особі інших державних органів з наступною передачею цього майна до сфери управління Мін'юсту, утримання державою в особі Мін'юсту чи в особі інших державних органів з наступною передачею цього майна до сфери управління Мін'юсту/виділення державою будь-яких коштів на його придбання/утримання, належність вказаного майна будь-кому з відповідачів або про інші обставини, які б дозволяли суду дійти висновку, що воно належить державі в особі Мін'юсту, а відповідачі порушують право державної власності на це майно, позивачем до суду не подано, і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Згідно з приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованою Україною Законом від 17.07.1997р. №475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї 20.03.1952р., передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч.2 ст. 181 ЦК України).

Згідно з ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з доводами позивача про те, що спірне рухоме майно є складовою складної речі - санаторію "Лермонтовський" - разом із нерухомим майном, право власності держави в особі Фонду державного майна України на яке визнано рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011р у справі №9/17-4164-2011, оскільки у такому разі право власності на таку складну річ мало б визнаватись при розгляді вказаної справи, проте судом не розглядалася приналежність до складу майнового комплексу санаторію "Лермонтовський" будь-якого рухомого майна, що утворювало б з нерухомим єдине ціле.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно санаторію якимось чином автоматично призводить чи свідчить про належність державі всього рухомого майна, що знаходиться на території санаторію.

В даному випадку господарським судом розглядається окремий позов про визнання за державою в особі Міністерства юстиції України права власності на конкретний перелік рухомого майна та витребування цього майна з чужого незаконного володіння.

Однак, заявлені позивачем вимоги самі по собі мають не обґрунтований характер, оскільки позивачем не вказано індивідуально визначені ознаки спірного майна.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Мін'юсту щодо визнання права власності на спірне рухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на спірне майно, факт вибуття цього майна з його володіння і наявність майна у незаконному володінні відповідачів, а також відсутність у відповідачів правових підстав для володіння майном.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2016 р. у справі № 916/3256/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді М. М. Малетич

В. В. Палій