ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/29991/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників:позивачаГаркавенко С.В. - довіреність від 17.10.2016 р.відповідачаВінник В.С. - довіреність від 15.12.2014 р.; Гордієнко І.В. - довіреність від 15.12.2014 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово - будівельного кооперативу "Автотранспортник -4" на постановувід 19.07.2016 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/29991/15 господарського суду м. Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"до Житлово - будівельного кооперативу "Автотранспортник -4"простягнення 1 565 767,90 грн.В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року ПАТ "Київенерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ЖБК "Автотранспортник-4" про стягнення основного боргу за спожиту теплову енергію у розмірі 670 777,14 грн., 3 % річних у сумі 37 935,81 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 507 935,81 грн. та пеню у розмірі 174 158,02 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15.03.2016 р., яка прийнята судом першої інстанції), з посиланням на приписи статей 526 546 550 552 611 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 01.12.2001 року № 1630426, внаслідок чого за період з 01.12.2013 р. по 01.10.2015 р. виникла заборгованість за використану теплову енергію, що підтверджується звітними відомостями за тепло та теплоносій, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію.

У відзиві на позовну заяву ЖБК "Автотранспортник-4" не погоджувався із сумою нарахованого позивачем боргу, вказуючи на те, що позивачем було поставлено відповідачу теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання за період з грудня 2013 року по жовтень 2015 року на суму 2 602 253,60 грн., з яких, як зазначав відповідач, ним сплачено 1 990 695,31 грн. При цьому, згідно уточненого контр розрахунку за спожиту теплову енергію, станом на 15.02.2016 р., що включає оплату за рахунок: - надходжень коштів від населення (які кооператив сплачує по мірі їх надходження); - коштів пільговим категоріям громадян та субсидій, які надійшли з державного казначейства; зменшення на суму заборгованості бюджету м. Києва перед ПАТ "АК "Київенерго", згідно з договором № 1630426, сума негативного сальдо становить 53 026,63 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. (суддя Мудрий С.М.) припинено провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 9166, 99 грн.

В іншій частині позов задоволено, а саме: стягнуто з ЖБК "Автотранспортник-4" на користь ПАТ "Київенерго" заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 661 610, 15 грн.; 3% річних в розмірі 37 935, 81 грн.; індекс інфляції в розмірі 507 896, 93 грн.; пеню в розмірі 174 158, 02 грн. та судовий збір.

Мотивуючи рішення в частині припинення провадження суд зазначав, що за період з 01.10.2015 року по 01.02.2016 року на виконання умов договору № 1630426 позивачу за теплову енергію з надання пільг та субсидій перераховано 9 166, 99 грн., у зв'язку з чим, провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України внаслідок відсутності предмету спору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що факт наявності основної заборгованості за договором № 1630426 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2001 р. в розмірі 661 610, 15 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, що тягне за собою нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

За апеляційною скаргою ЖБК "Автотранспортник-4" Київський апеляційний господарський суд (судді: Іоннікова І.А., Скрипка І.М., Тарасенко К.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.07.2016 р. змінив його в частині розміру пені, дійшовши висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 133 237, 22 грн. Решту рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ЖБК "Автотранспортник-4" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, залишенням судами поза увагою істотних обставин та доказів.

Зокрема, скаржник зазначає про залишення судами поза увагою зміну предмету договору № 1630426, оскільки у відповідності до пункту 1.1 Протоколу розбіжностей від 04.12.2001 р., сторони обумовили, що відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим, своєчасну оплату коштів від населення, тобто, як зазначає заявник, він не є споживачем теплової енергії та не отримує її для власних потреб, а джерелом фінансування діяльності кооперативу є внески мешканців будинку для оплати комунальних послуг постачальників, зокрема, за тарифами, встановленими для населення.

Крім того, на думку скаржника, судами не надана оцінка застосування позивачем тарифу, згідно постанови НКРЕКП від 03.03.2015 р. № 613, в той час, як мав застосовуватися тариф, встановлений Постановою від 31.03.2015 р. № 1171, як й не надана оцінка доводам заявника щодо покладання обов'язку з оплати повної вартості теплової енергії, що споживалась пільговими категоріями мешканців, а також не враховано безпідставне зарахування позивачем сум, сплачених відповідачем у 2013 та 2014 роках, в рахунок погашення боргу за попередні періоди, не зважаючи на те, що заборгованість за ці періоди вже погашена на підставі прийнятих господарськими судами та виконаних відповідачем судових рішень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 01.12.2001 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (правонаступником якої є ПАТ "Київенерго"), як постачальником, та ЖБК "Автотранспортник-4", як абонентом, укладено договір № 1630426 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до пункту 1.1 якого, предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору, сторони зобов'язались при виконанні умов цього договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (надалі Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору, постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Пунктом 2.3.1 договору встановлено, що абонент зобов'язався додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатком № 4 до договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку - центральне опалення, розрахунковим способом - гаряче водопостачання.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку №1 до даного договору.

Згідно з пунктом 4 додатку № 1 до договору дата зняття абонентом показників приладів обліку - по 25 число поточного місяця, надання звіту в ВРТ № 6 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Порядок розрахунків за теплову енергію сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до пункту 2 якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, буд. № 11, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 додатку № 4 до договору визначено, що сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення заборгованості та нарахованих штрафних санкцій, з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 01.12.2001 року № 1630426, внаслідок чого за період з 01.12.2013 р. по 01.10.2015 р. виникла заборгованість за використану теплову енергію.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику" та Закону України "Про теплопостачання" енергією є електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для її купівлі продажу.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на момент звернення до суду) тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб'єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

Основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів (частина 3 статті 24 Закону України "Про теплопостачання").

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що з наданого розрахунку заборгованості при нарахуванні коштів за спожиту згідно з договором № 1630426 теплову енергію, позивачем в період з грудня 2013 року по 01.10.2015 р. застосовувались тарифи, визначені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1729 від 14.12.2010 р. та тарифи, визначені постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 465 від 23.04.2014 р. та № 613 від 03.03.2015 р., у зв'язку з чим, посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 11.12.2012 р. у справі № 22/313, від 28.05.2013 р. у справі № 5011-64/2345-2012, суди дійшли висновку, про правомірність застосування позивачем тарифів, визначених саме вказаними постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що наявними в матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) та відомостями обліку споживання теплової енергії підтверджується, що в період з 01.12.2013 року по 01.10.2015 року відповідачу надано послуг на загальну суму 2812169,54 грн., однак, розрахунки за спожиту теплову енергію відповідачем здійснювалися несвоєчасно, що відповідачем не заперечується.

Судами встановлено, що за оспорюваний період відповідачем сплачено кошти в розмірі 1 966 392,40 грн., з яких: 1 734 998,28 грн. сплачено безпосередньо відповідачем, 46 931,44 грн. сплачено субсидій та 184 462,68 грн. - пільг, а також суму основного боргу у розмірі 175 000,грн. у лютому 2016 року, у зв'язку з чим сума основного боргу становить 670 777,14 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

При цьому, судами встановлено, що за період з 01.10.2015 року по 01.02.2016 року на виконання умов договору №1630426 позивачу за теплову енергію по наданих пільгах та субсидіях перераховано 9 166,99 грн., у зв'язку з чим судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, припинено провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу та зазначено, що сума основного богу становить 661 610,15 грн.

Згідно з приписами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 вказаного Кодексу передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплата неустойки.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Під час розгляду справи судами було встановлено, що пунктом 3.5 Додатку 4 до договору передбачено, що у разі несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду нараховуються пеня на суму фактичного боргу у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача виходячи із встановлених обставин справи щодо наявності заборгованості у розмірі 661 610,15 грн., з огляду на умови укладеного між сторонами договору з додатками та з урахуванням приписів чинного законодавства, суди дійшли висновку щодо правомірності нарахування позивачем 3 % річних в розмірі 37 935, 81 грн., інфляційних втрат в розмірі 507896,93 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір пені зазначив, що при здійсненні розрахунку пені, яка підлягає до стягнення, судом враховано наданий позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунок пені, здійснений з урахуванням суми заборгованості, що виникла помісячно.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи були визнані безпідставними посилання відповідача на зміну предмету договору за пунктом 1.1 згідно протоколу узгодження від 04.12.2001 р., який є невід'ємною частиною договору №1630426 та яким передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, з посиланням на те, що як вбачається з досліджених судом фотокопій протоколу узгодження протоколу розбіжності за договором №1630426 на відпуск теплової енергії у гарячій воді з ЖБК "Автотранспортник-4", пункт 3.5 додатку № 4 до договору, викладено в наступній редакції: "У зв'язку з тим, що згідно Закону України від 13.11.1996 №486/96-ВР "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" призупинено нарахування пені за несвоєчасну оплату комунальних послуг населенням, Київенерго, як виняток, тимчасово призупиняє нарахування пені "абоненту" ЖБК "Автотранспортник-4" за договором №1630426 до відміни дії вищезгаданого Закону України".

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, умови, викладені в протоколі розбіжності, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, які виникли в період з 01.12.2013 р. по 01.10.2015 р., оскільки дія Закону України від 13.11.1996 №486/96-ВР "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" припинена з 01.01.2011 р., на підставі внесених змін Законом України від 17.12.2010 р. № 2795-VI.

Посилання відповідача на погашення боргу за спірний період в розмірі 270872,86 грн. судом апеляційної інстанції також визнані безпідставними, оскільки платіжним дорученням № 196 від 19.12.2013 року, на яке відповідач посилається як на доказ оплати боргу, сплачено 97480,50 грн. з призначенням платежу: "поточний платіж за спожиту теплоенергію у січні 2007 р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429", платіжним дорученням № 12 від 23.01.2014 року сплачено 83392,36 грн. з призначенням платежу: "поточний платіж за спожиту теплоенергію у грудні 2008р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429" та платіжним дорученням №34 від 25.02.2014 року сплачено 90000,00 грн. з призначенням платежу: "поточний платіж за спожиту теплоенергію за жовтень 2006р. по січень 2009р. Договір №1630426, 1630427, 1630428, 1630429", тобто вказані суми сплачені відповідачем поза межами спірного періоду.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи приписи законодавства та виходячи із встановлених судами обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими, такими, що спростовуються матеріалами справи та такими, що зводяться до непогодження скаржника із встановленими судами обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 р. у справі № 910/29991/15 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач