ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/19937/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", смт Слобожанське Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

на рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016

зі справи № 910/19937/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт", м. Дніпропетровськ (далі - Позивач),

до: товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (далі - Відповідач-1);

приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту", м. Київ (далі - Відповідач-2),

про стягнення 912 050 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - Чумак О.В.,

Відповідача-1 - Вітовича О.Я., Дорогіна С.А.,

Відповідача-2 - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016 згадані рішення і постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2016 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючий, Алданова С.О. і Дикунська С.Я.): позов задоволено; з Відповідача-1 стягнуто на користь Позивача: 902 050 грн. основного боргу; 18 241 судового збору; 10 944,60 грн. судового боргу за подання касаційної скарги; з Відповідача-2 стягнуто на користь Позивача 10 000 грн. заборгованості.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відповідач-1 просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Відповідача-2 відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно з письмовою заявою Відповідача-1 здійснювалася технічна фіксація судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

01.01.2014 Позивачем (замовник) та Відповідачем-1 (виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг № 35816 (далі - Договір), за умовами якого:

- виконавець зобов'язується надати замовнику послуги, а замовник зобов'язується прийняти належно надані виконавцем послуги та оплатити їх на умовах та в порядку, зазначених у даному договорі;

- перелік і види послуг, які виконавець надає замовнику, вказуються в додатку №1 (таблиця №1) до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надати послуги з переліку послуг, вказаних у додатку № 1 (таблиця № 1), в обсязі, протягом строку і на умовах, зазначених у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 1.2);

- вартість послуг вказується в доповненнях до даного договору, які є його невід'ємною частиною; звітним періодом за даним договором є 1 календарний місяць (пункт 3.1);

- попередня оплата на кожний звітний період, в якому надавалися послуги згідно з додатками до цього договору, здійснюється замовником на підставі рахунка в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця до останнього числа кожного звітного періоду (пункт 3.2);

- сторони визначилися, що по завершенні надання передбачених цим договором щомісячних послуг виконавець передає замовнику акти здачі-приймання наданих послуг у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою виконавця та скріплених печаткою виконавця. Замовник протягом 7 робочих днів з моменту отримання актів здачі-приймання наданих послуг, що підтверджується або підписом її уповноваженого представника в журналі реєстрації видачі актів здачі-приймання наданих послуг, актів звірки та іншої кореспонденції виконавця, або повідомленням про вручення поштового відправлення замовнику, але не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним періодом, зобов'язаний підписати обидва примірники акта здачі-приймання наданих послуг та один екземпляр повернути виконавцю (пункт 4.1).

13.01.2014 Відповідачем-1 виставлено Позивачу рахунок № 537 на оплату маркетингових послуг на суму 922 050 грн., який повністю оплачений останнім, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.01.2014 № 10141 та від 29.01.2014 № 10151.

З наданого Позивачем оригіналу Договору разом з додатком № 3 вбачається, що він не містить переліку послуг, що мають бути надані (не заповнена таблиця пункту 1 додатку), тоді як оригінал додатку № 3, наданий Відповідачем-1, містить визначений перелік послуг, що мають бути надані виконавцем.

Пунктом 8.5 Договору визначено, що даний договір складений у двох примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін, російською мовою, причому обидва тексти аутентичні та мають однакову юридичну силу.

Враховуючи те, що примірники додатку № 3 до Договору, надані сторонами, відрізняються один від одного, зазначені додатки № 3 не є належними та допустимими доказами погодження сторонами Договору кількості та вартості послуг з відповідним їх найменуванням, а, отже, неможливо встановити, щодо яких саме послуг, за якою їх кількістю та вартістю сторони Договору дійшли домовленості.

Сторонами не доведено погодження ними конкретного найменування послуг, їх кількості та вартості, що мали надаватися Відповідачем-1 у січні та лютому 2014 року.

Таким чином, у Відповідача-1 не виник обов'язок надавати будь-які маркетингові послуги.

Відповідно до пункту 8.9 Договору у випадку, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про його закінчення, то даний договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

Згідно з пунктом 8.3 Договору він вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 12 місяців.

Листом від 01.12.2014 Позивач повідомив Відповідача-1 про відмову від пролонгації Договору.

Таким чином, Договір припинено 31.12.2014 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

21.05.2015 Позивач звернувся до Відповідача-1 з вимогою щодо повернення попередньої оплати за Договором у розмірі 922 050 грн.

У відповідності з чинним законодавством авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

З урахуванням того, що встановлено невиконання Відповідачем-1 зобов'язань за Договором, а також припинення дії Договору станом на момент подання даного позову, Відповідач-1 зобов'язаний повернути Позивачу отриману від нього передоплату в розмірі 922 050 грн.

20.01.2014 Позивачем (кредитор) та Відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше 20 000 грн. за виконання Відповідачем-1 своїх зобов'язань, які виникли на підставі Договору.

Пунктом 3.1 даного договору передбачено, що поручитель та Відповідач-1 несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань по основному договору, з врахуванням вимог чинного законодавства.

04.06.2015 Позивач звернувся до Відповідача-2 з вимогою, в якій просив погасити заборгованість Відповідача-1 за Договором у сумі 20 000 грн.

На виконання умов договору поруки від 20.01.2014 Відповідачем-2 було перераховано на рахунок Позивача 10 000 грн. як часткове погашення заборгованості Відповідача-1.

Заборгованість Відповідача-1 перед Позивачем у сумі 912 050 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів її погашення відповідачами не надано.

Таким чином, підлягає стягненню з Відповідача-1 на користь Позивача попередня оплата в сумі 902 050 грн., а з Відповідача-2 на користь Позивача - 10 000 грн.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено про те, що у матеріалах справи міститься лист Позивача від 08.05.2014 № 39-67 про відмову від прийняття звітів про маркетингові дослідження за лютий 2014 року та повідомлення від 24.02.2014 № 22-67 про відмову від замовлення послуг.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника із задоволенням позову зі справи.

Попередні судові інстанції на підставі застосованих ними норм статей Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України), з'ясувавши: недоведеність факту погодження сторонами кількості та вартості послуг, що повинні були надаватися Відповідачем-1 Позивачу за Договором; факт невиконання Відповідачем-1 зобов'язань за Договором; обов'язок повернення авансу; дату припинення Договору (31.12.2014), - дійшли висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

З відповідними висновками попередніх судових інстанцій, покладеними в основу оскаржуваних судових рішень, повною мірою погодитися не можна з урахуванням такого.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами статті 180 ГК України:

- зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина перша);

- господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга);

- при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя);

- умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (частина четверта).

Однак судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що на спірні правовідносини поширюється також дія частини восьмої статті 181 ГК України, згідно з якою у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); та, відповідно, не з'ясовано, чи міг такий договір визнаватися припиненим.

Так само не встановлено судами пов'язаних з цим обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, зокрема наявності взаємозв'язку додаткового зобов'язання (договору поруки) з основним зобов'язанням (Договором), за умови, коли факт укладення Договору належним чином не з'ясовано.

Крім того, приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не дослідили та не дали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, зокрема, висновку Дніпропетровської торгово-промислової палати від 05.10.2015 № ГО-3468.

Не з'ясувавши, таким чином, усього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України та ГК України

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, оскаржувані судові рішення відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

З приводу заяви скаржника до Вищого господарського суду України про повернення оригіналів документів (договору про надання маркетингових послуг з додатками) названий суд зазначає, що у зв'язку з передачею справи на новий розгляд та, відповідно, поверненням їх до господарського суду міста Києва скаржник вправі звернутися з відповідною заявою до цього суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 зі справи № 910/19937/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Студенець