ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 910/32218/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Гольцової Л.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" в особі Голови Ради директорів Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" Устинова Анатолія Вікторовичана постанову відКиївського апеляційного господарського суду 21.12.2016у справі№ 910/32218/15Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МСА" в особі Голови Ради директорів Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" Устинова Анатолія ВікторовичадоУчасника Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" ОСОБА_6третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Учасник товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" ОСОБА_7простягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Устинов А. В.;- відповідача - третьої особи ОСОБА_8.; ОСОБА_9.;ВСТАНОВИВ:

23.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "МСА" в особі Голови Ради директорів Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" Устинова Анатолія Вікторовича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості у розмірі 62164,52 грн. за рахунок її частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" на користь Товариства (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог - т. 1 а. с. 231).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі № 910/32218/15 (суддя Борисенко І.І.) стягнуто з учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" в особі Голови Ради директорів Устинова Анатолія Вікторовича заборгованість у сумі 62164,52 грн. за рахунок частки учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" ОСОБА_6 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/32218/15 (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючий суддя, судді Агрикова О.В., Мальченко А.О.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі № 910/32218/15, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/32218/15, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_6 надала відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" в особі Голови Ради директорів Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" Устинова Анатолія Вікторовича залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/32218/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "МСА", зареєстроване Оболонською районною державною адміністрацією міста Києва 11 грудня 2002 року.

В 2006 році Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" була затверджена остання редакція статуту ТОВ "МСА", про що внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за реєстраційним записом за № 10691050002000003 від 27.06.2006.

Зокрема, рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "МСА", оформлених протоколом № 10 від 14.06.2006 було збільшено розмір статутного капіталу товариства та визначено його у розмірі 1600000,00 грн. з вкладом кожного із учасників по 800000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 статуту ТОВ "МСА" його учасниками є: ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Пунктом 3.1 статуту ТОВ "МСА" передбачено, що для здійснення товариством діяльності, передбаченої цим статутом, за рахунок грошових вкладів учасників створюється статутний капітал в розмірі 1600000,00 грн. Розмір і вид вкладів та розмір частки кожного з учасників в статутному капіталі товариства визначено наступним чином: ОСОБА_7 вносить грошові кошти в сумі 800000,00 грн., що становить 50% статутного капіталу товариства; ОСОБА_6 вносить грошові кошти в сумі 800000,00 грн., що становить 50% статутного капіталу товариства.

Згідно із п. 3.2 статуту до моменту державної реєстрації кожен із учасників зобов'язаний внести до статутного капіталу 50% свого вкладу. Частини вкладів учасників, що залишились несплаченими, підлягають сплаті протягом першого року діяльності товариства. В разі невиконання зобов'язання учасника щодо своєчасного внесення вкладу, товариство вправі стягнути з цього учасника 10% річних з недовнесеної суми.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ "МСА" про стягнення з ОСОБА_6, як учасника товариства, штрафних санкцій, а саме 10% річних від недовнесеної суми в розмірі 62 164, 52 грн., нарахованих на суму боргу 496 500,00 за період з 27.06.2014 по 27.09.2015 за рахунок її частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА".

Матеріально-правовою підставою даного позову позивач обрав приписи ст. 149 ЦК України.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що оскільки ОСОБА_6 недовнесла частку до статутного капіталу ТОВ "МСА" у розмірі 498500,00 грн. є всі підстави для стягнення штрафних санкцій з відповідача за рахунок її частки у статутному капіталі товариства на підставі ст. 149 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов протилежного висновку - про відсутність підстав для задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма встановлює об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).

За частиною першою статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 ГК України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Згідно із ч. 1 ст. 87 ГК України сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства.

Відповідно до частини першої статті 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Отже, у господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно при виході учасника розподіляється між його членам пропорційно часткам у статному капіталі, тобто виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, визначеному законом і статутом товариства.

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами (ч. 1 ст. 149 ЦК України).

Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора.

Разом з тим, виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства (стаття 148 ЦК України). Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-31цс14.

Як правомірно зазначено судом апеляційної інстанції частка у статутному капіталі товариства, за рахунок якої просить позивач стягнути штрафні санкції з відповідача, і частка в майні товариства, на що допускає стягнення ст. 149 ЦК України - це взаємопов'язані, але не тотожні поняття. Законодавець визначає специфіку стягнення згідно із ст. 149 ЦК України, яка полягає у тому, що об'єктом стягнення є не частка учасника у статутному капіталі, а частка в майні товариства, пропорційна розміру частки у статутному капіталі. При цьому, в результаті звернення стягнення на частку в майні товариства у товариства не з'являється новий учасник, а лише зменшується його майнова маса на виділену частку учасника-боржника. У спосіб, передбачений ст. 149 ЦК України, особи звертають стягнення лише на майнові права учасника-боржника і аж ніяк не корпоративні права даного учасника.

Суд апеляційної інстанції підставно зазначив, що заявляючи вимоги до ОСОБА_6, яка є власником вкладу до статутного капіталу ТОВ "МСА", позивач ототожнює поняття "вклад учасника товариства в його статутний капітал" і "частка майна, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства", при цьому, способи захисту права кредитора відповідно до ст. 149 ЦК України не містять такого способу, як вимога про стягнення боргу за рахунок частки учасника у статутному вкладі товариства, оскільки даною нормою встановлено виключно можливість такого стягнення за рахунок майна товариства, пропорційно вартості частці учасника-боржника в статутному капіталі.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов обгрунтованого висновку про те, що заявляючи позов на підставі ст. 149 ЦК України про стягнення з учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" ОСОБА_6 штрафних санкцій в розмірі 62164,52 грн. за рахунок її частки в статутному капіталі товариства, позивачем обрано невірний спосіб захисту, що відповідно є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що апеляційний господарський суд неправомірно задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку для подання апеляційної скарги відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з частиною першою статті 53 ГПК України господарський суд, зокрема, за заявою сторони може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження посилався на те, що представник ОСОБА_6 не був присутній під час оголошення рішення суду першої інстанції; рішення суду першої інстанції на адресу відповідача не направлялось.

Згідно із ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

В разі якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, зокрема, особі не надіслана протягом строку на апеляційне оскарження копія повного тексту рішення суду першої інстанції, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1250цс16).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції надавши оцінку обставинам, викладеним у клопотанні відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження, визнав причини пропуску встановленого законом процесуального строку подання апеляційної скарги поважними.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" в особі Голови Ради директорів Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА" Устинова Анатолія Вікторовича залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/32218/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.А. ГОЛЬЦОВА