ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Справа № 922/478/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Балта"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід25.07.2016у справі№922/478/16Господарського судуХарківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Балта"до1.Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "Аркада" 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення суми

за участю

- відповідача-1:Шатрук В.В. (довіреність від 07.04.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Балта" (далі - позивач) просило, з урахуванням уточнення позовних вимог, стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "Аркада" (далі - відповідач-1) 141 240,84 грн. заборгованості, 309 384,56 грн. неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не виконав свого обов'язку щодо оплати оренди, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, на яку позивач нарахував неустойку.

Також позивач подав до суду заяву про відмову від позову в частині стягнення заборгованості та неустойки з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач-2).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.05.2016 (суддя Шарко Л.В.), позов задоволено.

Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., судді Здоровко Л.М., Плахов О.В.), вказане рішення суду скасовано, в позові до відповідача-1 відмовлено, провадження в частині позову до відповідача-2 припинено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

У відзиві відповідача-1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Від представника позивача Куц К.К. надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги із посиланням на зайнятість адвоката Куц К.К. у іншому судовому засіданні, із зазначенням про те, що докази про причину відсутності цього адвоката будуть надані у наступного судовому засіданні.

Клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Докази про поважність причин неявки у судове засідання вказаного адвоката відсутні, а із змісту клопотання не вбачається неможливості подання суду касаційної інстанції доказів про зайнятість цієї особи в іншому судовому засіданні.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Із наданих до клопотання матеріалів на підтвердження своїх доводів не вбачається, що позивач, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами, отже наведена у клопотанні обставина не позбавляє цю особу цивільної правоздатності і дієздатності.

Згідно ж приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги здійснюється лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Оскільки суд касаційної інстанції виконав приписи процесуального законодавства щодо належного повідомлення усіх сторін про час та місце розгляду касаційної скарги, а відповідно забезпечив позивачу можливість надати свої письмові заперечення та пояснення, з врахуванням того, що згідно приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги можливе лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, також з врахуванням вимог статей 1115, 1117 цього кодексу і тієї обставини, що неявка цієї особи в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, про що також було зазначено в ухвалі суду касаційної інстанції про прийняття касаційної скарги до провадження, враховуючи процесуальну заборону на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.05.2011 між відповідачем-2 (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування відповідне нежитлове приміщення, згідно плану орендованого приміщення (додаток № 1 до договору), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке орендар буде використовувати для розміщення відділення Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку "Аркада".

01.05.2011 між позивачем (орендар) та відповідачем-1 (суборендар) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування відповідне нежитлове приміщення, згідно плану орендованого приміщення (додаток № 1 до договору), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке суборендар буде використовувати для розміщення свого відділення.

Пунктом 4.4 договору суборенди визначено, що орендна плата нараховується з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди. Останнім днем нарахування орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендарю.

Відповідно до пункту 5.1 договору суборенди він набирає чинності з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди та діє до 01.04.2014.

01.05.2011 між позивачем та відповідачем-1 був складений акт приймання-передачі приміщення до договору суборенди.

Суд першої інстанції своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що відповідач-1 неналежним чином виконував умови договору суборенди, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення заборгованості та пені є такими, що відповідають обставинам справи та наявним в ній матеріалам.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Як на підставу для задоволення позову позивач посилався на наявність у відповідача-1 заборгованості з орендної плати за користування приміщенням за березень-квітень-травень 2013 року у розмірі 141240,84 грн., посилаючись на те, що заборгованість має обраховуватися із дати розірвання договору оренди на підставі відповідного судового рішення, та до дати складання акту про повернення приміщення, також вказував не несвоєчасне повернення приміщення і просив стягнути 309384,56 грн. неустойки за період з 20.02.2013 по 31.05.2013.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2012 у справі № 5023/2673/12, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2013, розірвано договір суборенди нежитлового приміщення від 01.05.2011, який укладено між позивачем та відповідачем-1.

Також встановлено, що складеним працівниками ТОВ "Охорона і безпека плюс" актом від 27.04.2012 було зафіксовано закладання будівельниками вікон об'єкта оренди без відповідних документів та дозволів, що спричинило значне затемнення приміщення та неможливість користуватися об'єктом оренди і внаслідок бездіяльності позивача відповідач-1 був позбавлений можливості користуватися об'єктом суборенди відповідно до власних цілей, оскільки вказане приміщення не відповідало вимогам технічного стану приміщень банківських установ, затверджених постановою правління НБУ, та державним санітарним нормам щодо забезпечення природного освітлення робочих місць, що підтверджено розпорядженням головного санітарного лікаря Київського району міста Харкова від 27.09.2011.

Відповідно до приписів статі 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже користування річчю є платним.

Згідно стаття 774 цього кодексу до договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч.3).

Положеннями статті 785 наведеного кодексу передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2).

Із приписів наведених норм права вбачається, що платним є користування річчю і неустойка у розмірі подвійної плати також має нараховуватися за користування річчю, тоді як судами встановлено, що у спірний період відповідач позбавлений був можливості користуватися річчю, що підтверджено актом від 27.04.2012, складеним працівниками ТОВ "Охорона і безпека плюс", та підтверджено розпорядженням головного санітарного лікаря Київського району міста Харкова від 27.09.2011. Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2012 у справі № 5023/2673/12, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2013, розірвано договір суборенди нежитлового приміщення від 01.05.2011, який укладено між позивачем та відповідачем-1, однак як на підставу для задоволення позову позивач посилався на наявність у відповідача-1 заборгованості з орендної плати за користування приміщенням за березень-квітень-травень 2013 року, тобто за період, у якому договір суборенди нежитлового приміщення вже було розірвано.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено факт неможливості використовувати відповідачем-1 орендоване нежитлове приміщення та встановлено, що внаслідок бездіяльності позивача відповідач-1 був позбавлений можливості користуватися об'єктом суборенди.

Позивач цих обставин не спростував.

Відтак висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові є законним та обґрунтованим.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балта" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у справі Господарського суду Харківської області №922/478/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.П. Коробенко