ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Справа № 922/4116/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016у справі№ 922/4116/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Дзержинського району м. Харковадо1. Харківської міської ради 2. Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Омега" провизнання недійсним, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні діїУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача (прокурора): Кравчук О.А. (прокурор відділу ГПУ);

від відповідачів: Дребот І.А. (представник за довіреністю від 01.09.2015);

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Дзержинського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельного кооперативу "Омега" про:

- визнання незаконним та скасування п. 4.3 додатку 1 до рішення 48 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 22.09.2010 №240/10;

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №107498 на земельну ділянку, площею 1,3222 га розташованої у місті Харкові вулиці Новгородській, 85, з кадастровим номером 6310136300:07:019:0013;

- зобов'язання ОК "Житлово-будівельний кооператив "Омега" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківській міській раді прийняти земельну ділянку 1,3222 га, розташовану у місті Харкові по вулиці Новгородській, 85, з кадастровим номером 6310136300:07:019:0013 за актом прийому-передачі

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірне рішення прийняте у порушення вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово - будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

На думку позивача, Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Омега" за своєю метою діяльності не відповідає вимогам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, як житлово - будівельний кооператив.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015, у справі № 922/4116/15 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015 у справі №922/4116/15 скасовано, а справу направлено до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи 29.06.2016 року ОК "ЖБК "Омега" в поданій до суду першої інстанції заяві просив застосувати позовну давності, у зв'язку з чим відмовити у задоволенні позовних вимог.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2016 у справі №922/4116/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав спливу позовної давності.

Суди зазначили про наявність порушеного права, але враховуючи, що звернення прокурора з даним позовом відбулося лише 14 липня 2015 року, дійшли висновку про пропуск прокурором позовної давності.

Заступник прокурора Харківської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року та рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2016 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 257, 261 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що сама по собі обізнаність прокурора про передачу спірної земельної ділянки у 2010 році (факт присутності на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради прокурора, направлення спірного рішення до прокуратури м. Харкова та публікацію спірного рішення в газеті) не є підставою обізнаності щодо існуючих порушень та необхідності застосування положень статті 267 Цивільного кодексу України.

Крім цього, скаржник звертає увагу, що дослідження документів, що стало підставою для прийняття спірного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи ОК "ЖБК "Омега", інформації щодо його засновників того, на зазначеному засіданні не здійснювалось.

Про порушення вимог законодавства, які стали підставою звернення до суду, виявлено прокуратурою у ході перевірки правомірності передачі земель, розташованих на території м. Харкова, у приватну власність у 2015 році.

Таким чином, на думку скаржника судами не надано оцінки вказаним доводам прокурора, що відповідно до приписів частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України строк позовної давності у даному випадку обчислюється з моменту коли прокуратурі стало відомо про факт створення ОК "ЖБК "Омега" з порушенням діючого законодавства.

Крім того, заявник касаційної скарги вважає, що право звернення до господарського суду як позивача у прокурора виникло після набрання чинності з 01.12.2012 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким було внесено відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу ОК "ЖБК "Омега" просить залишити касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

За приписами статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в ЖК УРСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими.

Згідно зі статтею 135 ЖК УРСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 ЖК УРСР).

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 №228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до пункту 2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно з пунктом 16 частини 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14).

Судами попередніх інстанції встановлено, що ОК "ЖБК "Омега" було створено всупереч приписам статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК.

Тобто, ОК "ЖБК "Омега" не є суб'єктом земельних правовідносин, що має право в спеціальному порядку, визначеному приписами статті 41 Земельного кодексу України, на отримання спірної земельної ділянки безоплатно у власність.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що ОК "ЖБК "Омега" не могло законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку в силу приписів статті 41 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора є законними та обґрунтованими.

Разом з цим, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

(Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15).

Відповідно до частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської Ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, на пленарному засіданні Харківської міської ради 22.09.2010, за результатами якого Харківською міською радою прийнято спірне рішення, був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлений судами факт обізнаності прокурора з прийнятим 22.09.2010 Харківською міською радою рішенням, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини стосовно початку перебігу строку позовної давності з 22.09.2010 року, органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені прокурором Дзержинського району м. Харкова лише 14.07.2015 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.

При цьому, посилання прокурора на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18 вересня 2012 року та недосліджуваність на пленарному засіданні законності передання земельної ділянки, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки вказаний Закон не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

(Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №910/3723/14).

Отже, оскільки судом касаційної інстанції порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, не виявлено, то колегія суддів визнає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі №922/4116/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Т.Б. Дроботова

Г.М. Мачульський