ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Справа № 921/190/16-г/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Коробенка Г.П., Дроботової Т.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКомунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід03.11.2016у справі№921/190/16-г/16Господарського судуТернопільської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс"доКомунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго"простягнення суми

за участю

- відповідача:Решетуха А.В. (довіреність від 14.03.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" (далі - відповідач) інфляційні втрати в розмірі 37 823,21 грн., три відсотки річних в розмірі 6947,78 грн., пеню в розмірі 49 506,95 грн. та 212082,95 грн. відсотків за користування предметом лізингу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу щодо своєчасної оплати лізингових платежів у встановлений договором строк, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню та відсотки, передбачені умовами договору, три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.06.2016 (суддя Хома С.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Матущак О.І., судді Давид Л.Л., Дубник О.П.), позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині стягнення відсотків за користування предметом лізингу у сумі 212 082,95 грн. та прийняти нове рішення, про відмову в позову у цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.09.2012 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 01/0912, на виконання умов якого позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу на загальну суму 3 574 615,20 грн., що підтверджується накладною від 17.12.2012 № 5 та актом приймання-передачі від 17.12.2012, які підписані сторонами та скріплені печатками.

Також встановлено, що низкою судових рішень з відповідача було стягнуто лізингові платежі, оскільки їх оплату відповідач здійснював з простроченням згідно відповідних платіжних доручень.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати виконував неналежним чином, оскільки вчасно за предмет лізингу не розраховувався, позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 37 823,21 грн., три відсотки річних в розмірі 6947,78 грн., пеню в розмірі 49 506,95 грн. та 212082,95 грн. відсотків за користування предметом лізингу.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення в оскарженій частині мотивував тим, що нарахування позивачем відсотків за користування предметом лізингу, заборгованість із сплати якого здійснювалася відповідачем з простроченням, є правомірним.

У касаційному порядку відповідачем оскаржено судові рішення лише в частині стягнення відсотків за користування предметом лізингу.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 530 цього кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 4.2, 4.3 договору фінансового лізингу встановлено, що лізингові платежі складаються із суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та процентів за його користування.

Додатком № 3 до договору, у редакції додатку № 7 від 25.05.2013 сторонами визначено, що оплата лізингових платежів здійснюється до 20-го числа кожного місяця, а з 20.07.2013 сума періодичних лізингових платежів становить 44 095,66 грн., вартість лізингових платежів складається із суми вартості відшкодування предмету лізингу та вартості відсотків за користування предметом лізингу у розмірі 18 % річних. При цьому цим додатком сторони визначили суми виплат у відповідних періодах.

Пунктом 12.2.1 договору передбачений обов'язок лізингоодержувача своєчасно оплачувати платежі за договором.

Отже у спірних правовідносинах зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Таким чином за умовами договору відсотки за користування предметом лізингу мають сплачуватися за весь час користування таким предметом до припинення зобов'язання.

Судами встановлено, що відповідач неодноразово порушував строки виконання грошових зобов'язань, які були визначені сторонами у графіку платежів згідно додатку № 7 до договору, та користувався предметом лізингу до моменту повної сплати лізингових платежів, сплативши борг за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, за грудень 2015 року 30.12.2015 єдиним платежем в сумі 132286 грн. 98 коп. згідно платіжного доручення №4652 від 30.12.2015.

Відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування предметом лізингу за відповідні періоди, оскільки їх розмір обумовлений умовами договору, а оплата таких платежів має здійснюватися за весь час користування предметом лізингу.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі Господарського суду Тернопільської області №921/190/16-г/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Т.Б. Дроботова