ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року Справа № 914/38/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Вовка І. В., Кондратової І. Д.,розглянувши матеріали касаційної скарги Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі№ 914/38/16 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Львівобленерго"доЛьвівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"про за участю від позивача: від відповідача:стягнення 3833602 грн., Деленко Б. В., Локатир Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/38/16 (суддя Петрашко М. М.) позов задоволено повністю. Стягнуто із Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" 2280784,75 грн. пені, 157530,01 грн. 3 % річних, 1395287,24 грн. іфляційних втрат та 57504,03 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що не надано належних та допустимих доказів про наявність інших обставин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 914/38/16 (у складі колегії суддів: Юрченка Я. О. - головуючого, Мирутенка О. Л., Хабіб М. І.) рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/38/16 залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що відповідачем порушено строки оплати отриманої електричної енергії, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 914/38/16, Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 914/38/16, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ "Львівобленерго" відмовити в повному обсязі.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Львівобленерго" (яке відповідно до вимог ЗУ "Про акціонерні товариства" змінило організаційно-правову форму з ВАТ на ПАТ) та Львівським міським комунальним підприємством "Львівводоканал" укладено договір про постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006, відповідно до п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точку продажу електричної енергії зазначено в додатку №6 "Однолінійна схема".

Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що постачальник зобов'язується: постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток № 1 "Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу"); відповідно до категорії струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатками № 11 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін"; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на pівні дозволеної потужності зазначеної в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що споживач зобов'язується: оплачувати постачальнику вартість електричної енергії відповідно до умов додатків № 2 "Порядок розрахунків" та № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Порядок розрахунків за спожиту електроенергію врегульовано додатком № 2 до договору № 90035 від 14.11.2006.

У пункті 5 додатку № 2 сторонами визначено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Відповідно до п. 7 додатку № 2 рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка.

Відповідно до п. 4.2.1. договору (з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2013) за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

На виконання умов договору позивачем продано відповідачу електричну енергію та виставлено рахунки за період з березня 2015 року по листопад 2015 року, відповідачем несвоєчасно здійснено оплату отриманої електричної енергії.

Внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за поставлену електричну енергію позивачем на підставі п. 4.2.1. договору, ст. 625 ЦК України нараховано 2280784,75 грн. пені, 157530,01 грн. 3% річних та 1395287,24 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до передчасного висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судами не встановлено, як здійснено оплату з виставлених рахунків?

Судом апеляційної інстанції не досліджено: договір про організацію взаєморозрахунків № 1676/192 від 25.11.2013; договір про організацію взаєморозрахунків № 1676/281 від 16.12.2013; додаткову угоду від 01.10.2013 про внесення змін до договору про постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/2 від 14.04.2014; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/2 від 14.04.2014; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/52 від 15.05.2014; договір про організацію взаєморозрахунків № 30Е/111 від 28.05.2014? (а.с. 183-191, 193- 201 Т.1).

Судами не встановлено, чи підписувались спільні протокольні угоди про взаєморозрахунки за електричну енергію у 2015 році, чи змінювався порядок та строк взаєморозрахунків за придбану електричну енергію протягом періоду у якому виникли спірні правовідносини, тобто чи є правові підстави стверджувати про порушення строків оплати отриманої електричної енергії, що передбачено договором?

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповновстановленими обставинами, ці рішення підлягають скасуванню за передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 914/38/16 Господарського суду Львівської області частково задовольнити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 914/38/16 Господарського суду Львівської області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Вовк І. В. Кондратова І. Д.