ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року Справа № 910/9499/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016

зі справи № 910/9499/16

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Київ (далі - Позивач),

до Київського національного торговельно-економічного університету (далі - Відповідач)

про стягнення 32 432,18 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, м. Київ (далі - Третя особа).

Судове засідання проведено за участю представників:

Позивача - ОСОБА_10.,

Відповідача - Івасина О.Р.,

Третьої особи - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.08.2016 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Гончаров С.А. і Іоннікова І.А.): позов задоволено частково; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 24 100 грн. основного боргу; 1 815,90 грн. втрат від інфляції; 728,94 грн. - 3 % річних; 364,47 грн. пені; 1 147,59 грн. судового збору; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи та прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаргу з посиланням на статті 104, 207, 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 48 Бюджетного кодексу України, статтю 1 Закону України "Про обов'язковий примірник документів", статтю 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про відсутність їх підтвердження, невідповідність їх обставинам справи та спростування цих доводів матеріалами справи і встановленими в ній обставинами, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

2015 року Позивачем (підрядник) і Третьою особою (замовник) укладено Договір № 54 (далі - Договір), за умовами якого:

- підрядник зобов'язується видати збірник матеріалів конференції "Диверсифікація міжнародної торгівлі та активізація інвестиційного співробітництва" (далі - Продукція) замовнику, а замовник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити на умовах і в порядку, визначених Договором (пункт 1.1);

- замовник зобов'язується своєчасно оплатити Продукцію відповідно до пункту 5.2 Договору (підпункт 3.1.2 пункту 3.1);

- підрядник зобов'язується передати Продукцію замовнику (підпункт 3.2.2 пункту 3.2);

- загальна вартість робіт за Договором 24 100 грн. без ПДВ, податок на рекламу - 0 грн. (пункт 4.1);

- замовник перераховує 100 % загальної вартості робіт, зазначеної в пункті 4.1 Договору, на розрахунковий рахунок підрядника протягом 30 днів з моменту передачі Продукції замовнику (пункт 5.2);

- здача-приймання Продукції здійснюється шляхом підписання сторонами видаткових накладних (пункт 7.1 Договору);

- Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2015 або до повного виконання сторонами всіх взятих на себе за Договором зобов'язань (пункт 10.1).

Договір підписано уповноваженими особами, а саме Позивачем та від Відповідача - в.о. ректора ОСОБА_9, який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Позивач на виконання умов Договору виконав роботи на суму 24 100 грн., а Третя особа прийняла їх, що підтверджується накладною від 2015 року на суму 24 100 грн., яка підписана повноважними представниками та скріплена печаткою Позивача. Сторонами було оформлено акт виконаних робіт № 54 від 2015 року на суму 24 100 грн., який підписано повноважними представниками та скріплено печатками без зауважень.

Позивач звернувся з позовом до Відповідача, оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 1223-р: погоджено пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації Третьої особи шляхом приєднання до Відповідача з утворенням на його базі структурного підрозділу; визначено здійснити реорганізацію в межах бюджетних призначень, передбачених зазначеному Міністерству для підготовки кадрів.

У матеріалах справи наявна копію передавального акта від 08.02.2016, відповідно до якого Відповідачу були передані майно, активи та зобов'язання Третьої особи.

Отже, Відповідач є правонаступником всіх прав та обов'язків Третьої особи, у тому числі й за Договором.

Судами встановлено, що Договір підписано зі сторони замовника в.о. ректора ОСОБА_9, який на вимогу суду підтвердив факт укладення Договору та отримання від Позивача Продукції.

Відсутність зазначення дати та місяця на Договорі, непроведення його реєстрації в бухгалтерії Третьої особи не свідчить про його неукладання, а є підтвердженням існування недоліків в оформленні документів особами, які вчиняли правочин. Накладна та акт також не містять дня та місяця їх оформлення, а датовані 2015 роком.

Судом встановлено, що Договір було укладено з метою отримання замовником Продукції, яка в подальшому була використана для проведення конференції.

Конференція проходила 28-29 травня 2015 року; суди дійшли висновку, що, оскільки неможливо встановити дату укладення Договору та підписання накладної та акта, то слід вважати, що Договір було укладено напередодні конференції, а накладна та акт підписані не пізніше 31.05.2015.

Заборгованість Відповідача за виконані позивачем роботи, що підлягає стягненню, складає 24 100 грн.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за порушення умов пункту 5.2 Договору замовник сплачує підряднику за його провини пеню в розмірі чинної на той час облікової ставки НБУ від суми несплаченої вартості робіт за кожний день затримки платежу, але не більше 2 % від вартості робіт.

Вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суди визначили розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За розрахунком суду, з Відповідача підлягає стягненню 364,47 грн. пені, 1 815,90 грн. "інфляційних втрат" та 728,94 грн. - 3 % річних.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Відповідача з частковим задоволенням позову.

Відповідно до приписів ЦК України:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837);

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, з'ясувавши факти видання Позивачем збірників матеріалів конференції на суму 24 100 грн. та їх неоплати замовником, встановивши те, що: Договір було укладено з метою отримання замовником Продукції, яка в подальшому була використана для проведення конференції; Відповідач є правонаступником всіх прав та обов'язків Третьої особи, про що свідчить передавальний акт від 08.02.2016; відсутність зазначення дати та місяця на Договорі і непроведення його реєстрації в бухгалтерії Третьої особи не свідчать про його неукладення, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про необхідність часткового задоволення позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Посилання скаржника на те, що Договір під назвою "договір № 54 без дати" є фіктивним і тому "не може бути оплаченим", спростовується тим, що Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним, а тому є укладеним та обов'язковим для виконання сторонами і при цьому, як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, не спростованих скаржником, він фактично виконаний у частині виготовлення Продукції, отриманої та прийнятої замовником.

Переважно доводи скаржника стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій встановлених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 зі справи № 910/9499/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Київського національного торговельно-економічного університету - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій