ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року Справа № 908/1066/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"на рішення та постановуГосподарського суду Запорізької області від 06 липня 2016 року Донецького апеляційного господарського суду від 14 вересня 2016 рокуу справі№ 908/1066/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"допублічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"про стягнення 184 251,30 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 142 759, 40 грн, 33 947, 31 грн пені, 2 244, 48 грн 3 % річних 5 300, 11 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 (суддя - Азізбекян Т. А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" 33 575, 89 грн пені, 2 200, 99 грн 3 % річних, 5 300, 11 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В частині позовних вимог щодо стягнення 142 759, 40 грн основного боргу провадження у справі припинено.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2016 (головуючий - Скакун О.А., судді - Ломовцева Н.В., Колядко Т.М.) рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5 065, 99 грн пені, 984, 91 грн інфляційних втрат скасовано.

Викладено абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 в такій редакції: "Стягнути з ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ПАТ "Запорізький завод феросплавів" 28 510, 00 грн пені, 2 200, 99 грн 3 % річних, 4 315, 20 грн інфляційні втрати та судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги".

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення про стягнення заборгованості і постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача 1 000, 00 грн пені, 2 220,99 грн 3 % річних, 4 315,20 грн інфляційних втрат. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 05.12.2013 між ПАТ "ЗФЗ" (власник) та ПАТ "ЗАлК" (користувач) було укладено договір № 163/06Д/2014 про користування колектором зливної каналізації, за умовами якого власник надає користувачеві право спільного користування колектором промислово-зливової каналізації для скидання з території ПАТ "ЗАлК" промислово-зливових вод.

Пунктом 3.1. договору визначено, що оплата за користування колектором здійснюється користувачем на поточний рахунок власника щомісяця протягом 5 банківських днів від дати виставлення рахунку та акту прийому-передачі за користування колектором.

Акт прийому-передачі за користування колектором повинен бути підписаний і повернутий власникові до 5 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 3.2. договору за користування колектором зливової каналізації користувач сплачує власникові 16 995, 17 грн без ПДВ щомісяця. До вартості послуг застосовується ставка ПДВ, що діє у період надання цих послуг.

У п. 7.1. договору сторони погодили, що цей договір укладається строком з 01.01.2014 по 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

Додатковою угодою № 1 від 04.12.2014 до договору сторони продовжили строк дії договору по 31.12.2015 та виклали п. 2.1. договору у новій редакції, згідно з якою загальна сума договору визначається, виходячи з чинної щомісячної вартості користування колектором користувачем і становить 489 460, 80 грн з урахуванням ПДВ; щомісячна вартість користування колектором на момент підписання цієї додаткової угоди складає 20 394, 20 грн з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у період з червня по грудень 2015 року в останній день кожного розрахункового місяця підписували акти прийому-передачі за користування колектором на суму 20 394, 20 грн, а всього на загальну суму 142 759, 40 грн.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо сплати за користування колектором за договором не виконав, позивач просить стягнути з нього 142 759, 40 грн основного боргу, 33 947, 31 грн пені, 2 244, 48 грн 3 % річних 5 300, 11 грн інфляційних втрат.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, в наслідок чого у нього утворилася заборгованість, то суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для її стягнення з відповідача, однак, врахувавши, що після порушення провадження у справі останнім за платіжними дорученнями № 78 від 29.04.2016, № 108 від 10.05.2016, № 193 від 07.06.2016 вказана заборгованість була сплачена, то суди обґрунтовано припинення провадження у справі щодо стягнення 142 759, 40 грн основного боргу на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди, врахувавши те, що позивачем було неправильно визначено початок перебігу строку нарахування 3 % річних та здійснивши їх перерахунок, прийшли до правильного висновку про часткове їх задоволення та стягнення з відповідача на користь позивача 2 200, 99 грн 3% річних за період з 08.07.2015 по 15.04.2016.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Скасовуючи рішення місцевого господарського суд в частині стягнення інфляційних втрат, апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що місцевим судом не було взяти до уваги те, що позивачем всупереч вказаним вимогам було нараховано інфляційні втрати за місяць в якому мав бути здійснений платіж, а також за періоди менший місяця, а тому апеляційний суд здійснивши їх перерахунок прийшов до правильного висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення з відповідача 4 315,20 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 цього Кодексу визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

За прострочення оплати за користування колектором користувач сплачує пеню власникові у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 5.1. договору).

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов'язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційний суд врахувавши те, що сторони в договорі іншого, ніж передбачений ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції не погодили та врахувавши період прострочки, прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача 28 510, 00 грн пені та обґрунтовано скасував в цій частині рішення місцевого суду.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Суди надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги причини прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання за договором, а також те, що відповідачем не було доведено, що стягнення пені є надмірно великим порівняно з сумою простроченого зобов'язання (не було доведено наявності виключних обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшити її розмір), обґрунтовано відмовили в його задоволенні і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач звернувся із клопотанням про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій. При цьому, виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а тому позивачем була заявлено клопотання щодо застосування позовної давності саме щодо вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За ч. 3ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Врахувавши період прострочення, а також те, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 20.04.2016, прийшов до правильного висновку, що позивачем не було пропущено позовної давності щодо вказаних вимог.

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що нормами чинного ГПК не передбачено право суду припиняти провадження в частині, то вони є безпідставними виходячи з такого.

За приписами п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо предмет спору відсутній.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Оскільки відповідачем було сплачено суму основного боргу і в сторін не було неврегульованих питань щодо стягнення цієї суми (142 759, 40 грн), то суди правомірно і обґрунтовано застосували положень п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із встановленням відсутності предмета спору (в частині основного боргу), який існував на момент звернення з позовом, але припинив існувати під час розгляду справи у господарських судах.

Отже, апеляційним судом були почуті сторони і прийнятий обґрунтований і мотивований судовий акт, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2016 не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 вересня 2016 року у справі за № 908/1066/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя І. Вовк Суддя І. Кондратова