ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року Справа № 904/6252/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 року у справі № 904/6252/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-фінансової компанії "Бізнес-Модуль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" про стягнення інфляційних сум та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 3% річних в сумі 23 731,83 грн. та 118 648,52 грн. інфляційних сум за період з 06.11.2015 року по 18.05.2016 року у зв'язку простроченням виконання грошового зобов'язання за договором поставки від 29.10.2014 року № 3614, яке встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 року по справі № 904/10176/15.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2016 року (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 23 610,13 грн. та 118 648,52 грн. інфляційних сум, а в решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 року (судді: Антонік С.Г., Дмитренко Г.К., Чимбар Л.О.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 29.10.2014 року між ТОВ ВФК "Бізнес-Модуль" (постачальник) та ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (покупець) було укладено договір поставки № 3614, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити продукцію в номенклатурі, кількості, строки та цінах, зазначених у специфікаціях до договору, а покупець прийняти продукцію та сплатити за нього грошову суму рівну вартості партії.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 року у справі № 904/10176/15 задоволено позовні вимоги ТОВ ВФК "Бізнес-Модуль" та стягнуто з ТОВ "ПІК "Енерго-Інвест" основний борг у сумі 1 480 704 грн., пеню у сумі 260 293,34 грн., 3% річних в сумі 24 314,82 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 05.05.2015 року по 05.11.2015 року, інфляційні втрати у сумі 32 452,67 грн. за період прострочення травень-жовтень 2015 року та судовий збір в сумі 26 966,47 грн.

Рішення суду було виконано 18.05.2016 року, що підтверджується платіжним дорученням від 13.05.2016 року № 1442_51022, за яким 18.05.2016 року Жовтневий ВДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ перерахував стягнуті з ТОВ "ПІК "Енерго-інвест" на виконання рішення господарського суду на користь ТОВ ВФК "Бізнес-Модуль" грошові кошти у сумі 1 824 731,30 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги кредитора до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати заборгованості, стягнутої за рішенням суду в іншій справі, за період не охоплений судовим рішенням.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано тим, що відповідач грошове зобов'язання, що виникло на підставі договору за судовим рішенням в іншій справі, виконав несвоєчасно і позивач вправі вимагати стягнення з нього інфляційних сум та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Зменшуючи суму 3% річних, суд виходив з власного розрахунку цих сум.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Разом з цим, у п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок невиконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 року у справі № 904/10176/15 щодо сплати основного боргу в сумі 1 480 704 грн. у позивача були законні підстави для нарахування інфляційних сум та трьох процентів річних на суму заборгованості за спірний період до моменту зарахування сплаченої боржником заборгованості на рахунок стягувача.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 23 610,13 грн. та 118 648,52 грн. інфляційних сум, відмовивши в решті позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Враховуючи викладене, оскаржені судові рішення як обґрунтовані й законні підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко