ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № Б-39/55-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКороткевича О.Є. (доповідач у справі),суддівКоваленка В.М., Полякова Б.М.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 рокуу справі Господарського суду№ Б-39/55-09 Харківської областіза заявоюФОП ОСОБА_5про визнання банкрутом,

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "ОТП Банк"- Матвєєв Є.О.

Арбітражний керуючий Косиневський М.А.

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Харківської області (суддя Міньковський С.В.) ухвалою від 10 грудня 2015 року у справі № Б-39/55-09 у задоволенні заяви ліквідатора Косиневського М.А. про витребування з чужого незаконного володіння двокімнатної квартири житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 відмовлено.

Постановою від 14 березня 2016 року Харківський апеляційний господарський суд (судді: Шутенко І.А. - головуючий, Пуль О.А.. Шевель О.В.) ухвалу Господарського суду Харківської області від 10 грудня 2015 року у справі № Б-39/55-09 скасовав, заяву ліквідатора про витребування двокімнатної квартири житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, задовольнив частково, витребував у ОСОБА_4, що зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 на користь банкрута ФОП ОСОБА_5 двокімнатну квартиру житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, скаржник ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 березня 2015 року у справі № Б-39/55-09, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 10 грудня 2015 року залишити в силі.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 388 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, ліквідатор боржника ФОП ОСОБА_5 та кредитор ПАТ "ОТП БАНК" проти вимог касаційної скарги заперечують, вважають постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі № Б-39/55-09 законною, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив про невідповідність висновку суду правовій позиції Верховного Суду України з приводу того, що майно, яке було реалізовано в ліквідаційній процедурі виключно з метою задоволення інтересів кредиторів на аукціоні, вибуло з володіння власника - боржника за його волею. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що поза увагою місцевого суду залишилися та обставина, що судом визнано недійсною первісну угоду, за якою спірне майно вибуло з володіння боржника, зокрема, з підстав, що ліквідатором порушено порядок реалізації, встановлений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника", Закону України "Про іпотеку", гроші від реалізації не надходили ані на депозитний рахунок нотаріальної контори, ані на ліквідаційний рахунок боржника та не отримувались заставним кредитором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент визнання боржника банкрутом, він мав у власності, крім іншого, двокімнатну квартиру житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

15.09.2009р. Українсько-Російською товарною біржею, з якою ліквідатор 10.08.2009р. уклав договір на проведення аукціону, проведено аукціон, на якому, крім іншого, реалізовано двокімнатну квартиру, загальною площею 46,5 кв.м, розташовану за адресою АДРЕСА_1.

02.10.2009р. за результатами проведеного аукціону, між ліквідатором боржника арбітражним керуючим ОСОБА_10 та переможцем аукціону гр. ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1.

В подальшому, вказаний договір визнано недійсним в судовому порядку ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2014р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014р. В касаційному порядку постанову Харківського апеляційного господарського суду переглянуто не було, отже вона є чинною та набрала законної сили.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна квартира неодноразово відчужувалась, зокрема, переможцем аукціону ОСОБА_12 укладено договір купівлі-продажу від 02.10.2009р. з ОСОБА_13; 19.05.2011р. ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_14

Разом з тим, апеляційним судом на підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_14 спірну квартиру відчужено за договором дарування від 31.08.2013р. № 2419 на користь ОСОБА_15

26.12.2013р. ОСОБА_15 (дарувальник) уклала з ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які діють від імені свого малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (обдарований), договір дарування, відповідно до якого передала безоплатно у власність ОСОБА_4 двокімнатну квартиру № АДРЕСА_1.

За правилами ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство), з метою врегулювання обов'язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам ліквідатором розпочинається продаж майна банкрута на відкритих торгах.

Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. Тобто, метою реалізації майна боржника є саме задоволення вимог кредиторів.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Таким чином, законодавець пов'язує перехід права власності на майно до покупця за умови виконання останнім своїх зобов'язань, зокрема, щодо оплати придбаного на аукціоні майна.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що кошти від реалізації не надходили ані на депозитний рахунок нотаріальної контори, ані на ліквідаційний рахунок боржника та не отримувалися заставним кредитором.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний відповідач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Відтак, приписами ст. 388 ЦК України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, коли майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постановах від 14.10.2014 у справі № 923/318/13, від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14.

Отже, колегія суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що вибуття спірного майна із володіння ФОП ОСОБА_5 відбулося поза її волею, шляхом реалізації майна банкрута на аукціоні, за результатами якого укладено договір купівлі-продажу, в подальшому визнаного судом недійсним, в зв'язку з чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого і законного висновку про наявність підстав для витребування цього майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Твердження скаржника щодо завдання зазначеної шкоди інтересам неповнолітньої особи спростовується наступним.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 Сімейного кодексу України дбати про збереження використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державного пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органів опіки та піклування.

На підставі положень частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, в даній справі не йдеться про правочин вчинений щодо майна неповнолітнього, а йдеться про витребування майна власником в порядку статті 388 ЦК України від добросовісного набувача. Отже, в даному випадку дозвіл органів опіки та піклування не потрібен. Зважаючи на визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 02.10.2009р., власником квартири є ОСОБА_5, від імені якої діє ліквідатор на підставі наданих Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень. На виконання покладених на ліквідатора обов'язків та в межах наданих повноважень ліквідатор правомірно звернувся до господарського суду із заявою в порядку статті 388 ЦК України про витребування майна.

Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено, що малолітня особа ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 і.н. НОМЕР_1) у спірній квартирі не зареєстрована та не проживає. ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 і.н. НОМЕР_1) зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено в задоволенні вимоги ліквідатора в частині зобов'язання Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області скасувати реєстрацію права власності двокімнатної квартири житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та зобов'язання Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області здійснити реєстрацію права власності двокімнатної квартири житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент звернення ліквідатора із заявою в порядку статті 388 ЦК України) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( в редакції чинній на момент звернення ліквідатора із заявою в порядку статті 388 ЦК України) державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з частиною п'ятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться органом державної реєстрації прав.

У частині другій статті 9 цього ж Закону передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини четвертої цієї статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону № 1952-ІV, а статтею 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.11.2015р. у справі № 21-2958а15.

Як встановлено апеляційним судом, заявником не надано доказів звернення до реєстраційної служби з заявою про здійснення відповідної реєстрації прав власності та того, що державний реєстратор відмовив у здійсненні такої реєстрації.

Таким чином, колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію прав за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки - завершені.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та правомірними.

Відповідно до частини 2 статті 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

За приписами ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі № Б-39/55-09 прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі № Б-39/55-09 залишити без змін.

Головуючий О.Є. Короткевич

Судді В.М. Коваленко

Б.М. Поляков