Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВГСУ від 26.10.2016 року у справі №914/310/16 Постанова ВГСУ від 26.10.2016 року у справі №914/3...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 914/310/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 19.04.2016 Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016у справі№ 914/310/16господарського судуЛьвівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"провизнання недійсним договору поворотної фінансової допомогиза участю представників:

позивача: Гамага О.М., дов. від 19.02.2016;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: Бауліна В.О., дов. від 22.02.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 у справі №914/310/16 (суддя - Сухович Ю.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Данко Л.С., судді - Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 у справі №914/310/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Банк) та відповідачем-1 (Позичальник) 03.09.2010 укладено кредитний договір № 126-СВ, за умовами якого Банк відповідно до умов та на термін цього договору зобов'язався надати Позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов'язання надання з загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011 з урахуванням обмежень, визначених у договорі.

Додатковою угодою № 11 сторони домовились змінити кредитний договір та викласти його з усіма додатками до нього в новій редакції, наведеній у додатку 1 до цієї додаткової угоди.

Так, відповідно до п. 8.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 11, Позичальник без попередньої письмової згоди Банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: - одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; - відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; - надання порук, надання гарантій в якості принципала; - вчинення авалю векселів; - виплату дивідендів; - іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком: - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до даного договору або у зв'язку з ним; - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату даного договору, за умов, що Позичальник письмово повідомив Банк про таке обтяження до дати цього договору.

Згідно додаткової угоди №14 до кредитного договору, сторони домовились викласти п.1.1. договору в наступній редакції: "Банк відповідно до умов цього договору надає Позичальнику фінансування із загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015".

Між ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (Позичальник) та ТОВ "Агро-Союз-Київ" (Позикодавець) 26.02.2015 укладено договір поворотної фінансової допомоги №26/02/15, за умовами якого, Позикодавець зобов'язався надати Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктам 2.1- 2.4 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі, що становить 30 000 000,00 грн. Поворотна фінансова допомога надається Позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Поворотна фінансова допомога може надаватись частинами у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів Позикодавцем на поточний рахунок Позичальника. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб Позичальника, відповідно до статутних цілей його діяльності.

Відповідно до п.3.1- п.3.5 договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню Позикодавцю Позичальником в повному розмірі протягом 30 днів з дня фактичного отримання повної суми поворотної фінансової допомоги. Повернення грошових коштів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів Позичальником на поточний рахунок Позикодавця. Поворотна фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що надавалась, на банківський рахунок Позикодавця. Позикодавець не має права вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги. Позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу Позикодавцю.

20.10.2015 Господарським судом Львівської області порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", а ухвалою від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн до реєстру вимог кредиторів.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з укладенням відповідачами договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15, були порушені права та законні інтереси банку, оскільки останній не надавав згоду на укладення зазначеного, тоді як наявність такої згоди є обов'язковою згідно з п. 8.3 кредитного договору № 126-СВ (в редакції додаткової угоди № 11), укладеного позивачем та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз". Отже, позивач вказував на порушення ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладання осопрюваного договору ст. 207 ЦК України (спеціальної правосуб'єктності) та просив на підставі ст. 203, 215 ЦК України визнати договір поворотної фінансової допомоги №26/02/15 недійсним.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та зазначив, що недотримання ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з ПАТ "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України. Крім того, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору зважаючи на відмову ПАТ "Укрсоцбанк" у включенні його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

За змістом положень ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до змісту наведеної норми матеріального права, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.

Пунктом. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Зазначені вимоги ЦК України кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора за кредитним договором від 03.09.2010, згідно з умовами якого, позивач взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язався не погіршувати свого фінансового становища.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором поворотної фінансової допомоги, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, є передчасними.

Господарські суди попередніх інстанцій не дослідили саме положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосуб'єктності ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладення договору поворотної фінансової допомоги.

Зазначені порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обов'язків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним, у даному випадку, є передчасним.

Оскільки, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 41 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України, до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013, незалежно від того, за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності 19.01.2013, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.

Відповідно до змісту позовної заяви, позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у справі № 914/3604/15 ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника. При цьому, позивач вважає в тому числі себе кредитором ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", у зв'язку з чим, ним було подано відповідну заяву у справі про банкрутство.

Зважаючи на внесення змін до ГПК України (ч. 7 ст. 12 та ч. 9 ст. 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у якій редакції (чинній до 19.01.2013 чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника-позичальника - ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" позикодавця - ТОВ "Агро-Союз-Київ" за договором поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 № 26/02/15, які породжують конкурсні вимоги до боржника, впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.

Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство № 914/3604/15 на той час Господарським судом Львівської області.

Вищий господарський суд України зазначає про необхідність застосування, в даному випадку, висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 про застосування п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та ч. 9 ст. 16 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону про "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, Верховним Судом України зазначено про те, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються переважно щодо інших законодавчих актів. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З огляду на сферу регулювання вказаного закону загалом і за змістом зазначеної норми ст. 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Отже, із огляду на положення ст.ст. 4, 104, 110-112 ЦК України, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено ст. 215 ЦК. Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін, або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

З огляду на наведене справа про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015 № 26/02/15, має бути передана на новий розгляд до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 914/310/16 скасувати.

Справу № 914/310/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст