ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 911/81/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "УВК Україна"на рішення та постановуГосподарського суду Київської області від 11.04.2016 Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016у справі№ 911/81/16господарського судуКиївської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доПриватного акціонерного товариства "УВК Україна"простягнення 83641,29 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2016 у справі №911/81/16 (суддя - Антонова В.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді - Руденко М.А., Дідиченко М.А.) рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 у справі №911/81/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між 13.05.2013 між позивачем (Перевізник) та відповідачем (Замовник) укладено договір перевезення №88-13/п, за умовами якого Перевізник зобов'язався доставити довірений йому Замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (Вантажоодержувачеві), а Замовник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з п. 7.1 договору, за результатами наданих Перевізником транспортних послуг, сторони складають та підписують представниками сторін акт виконаних послуг, який разом із рахунками Перевізника та товаросупровідними документами є підставою для оплати транспортних послуг. Оплата послуг з перевезення, по яких Замовником заявлені претензії, не може бути здійснена до повного з'ясування вини Перевізника.

Оплата наданих послуг за договором за попередній місяць здійснюється протягом 35 календарних днів з дати передачі Замовнику акту виконаних послуг, рахунку і податкової накладної (п. 7.2 договору).

Відповідно до 7.3 договору, у випадку, якщо Перевізник не надав Замовнику належним чином оформлені первинні документи (рахунок, податкова накладна, акт приймання-передачі наданих послуг, карта завантаження та будь-який інший документ, який впливає на зобов'язання замовника щодо оплати) та/або Замовником виявлена невідповідність розміру винагороди Перевізника фактично наданим ним послугам, Замовник має право вимагати від Перевізника усунути будь-які невідповідності в наданих документах. В такому випадку зобов'язання Замовника щодо оплати переносяться на термін усунення Перевізником невідповідностей в наданих ним документах.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що на підтвердження надання відповідачу послуг, позивачем подано акти надання послуг від 13.03.2014 №18 на суму 4 700,00 грн, від 17.03.2014 №21 на суму 5 000,00 грн, від 13.08.2014 №70 на суму 5 200,00 грн, від 16.08.2014 №72 на суму 5 200,00 грн, підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору. Також матеріали справи містять акти підписані та скріплені відтисками печатки позивача, які надсилались на адресу відповідача, а саме: від 12.09.2014 №83 на суму 5 400,00грн, від 16.10.2014 №91 на суму 4 000,00 грн, від 17.10.2014 №92 на суму 5 800,00грн, від 22.10.2014 №93 на суму 4 000,00 грн, від 23.10.2014 №94 на суму 6 500,00грн, від 23.10.2014 №95 на суму 4 000,00 грн, від 24.10.2014 №96 на суму 5 600,00грн, від 30.10.2014 №97 на суму 4 000,00 грн, від 31.10.2014 №98 на суму 6 000,00грн, а також копії підписаних вантажоодержувачем товарно-транспортних накладних та податкових накладних.

13.03.2015 позивач направив на адресу відповідача оригінали актів надання послуг від 13.08.2014 №70, від 16.08.2014 №72, від 12.09.2014 №83, від 16.10.2014 №91, від 17.10.2014 №92, від 22.10.2014 №93, від 23.10.2014 №94, від 23.10.2014 №95, від 24.10.2014 №96, від 30.10.2014 №97 та від 31.10.2014 №98, які отримані відповідачем 07.04.2015.

Відповідач 16.04.2015 направив позивачу лист №198, в якому повідомив, що йому надані не всі документи згідно п. 7.1 та п. 7.3 договору, а тому зобов'язання щодо оплати відкладаються на термін усунення перевізником невідповідностей. При цьому, відповідач зазначив які саме документи не надані позивачем.

14.05.2015 позивач направив відповідачу податкові накладені, рахунки, ТТН, однак відповідач листом від 08.06.2015 № 342 повідомив про те, що всупереч умовам п. 7.1 та 7.3 договору не надані оригінали ТТН, засвідчених підписом та печаткою вантажоодержувача, а тому зобов'язання щодо оплати переносяться на термін усунення Перевізником невідповідностей в наданих документах або на надання відсутніх документів (п. 7.3 договору).

Як зазначають господарські суди, позивач 17.12.2015 звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором перевезення № 88-13/П, в якій просив оплатити протягом 7 днів з моменту отримання даного листа заборгованість за договором в сумі 65400,00 грн. Оскільки, на переконання позивача, дану вимогу відповідач отримав 25.12.2015 і останнім заборгованість несплачена, зазначене стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості в сумі 65400,00 грн, 16520,22 грн пені, 748,13 грн інфляційних втрат та 972,94 грн 3% річних.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та врахувавши доведеність позивачем своїх позовних вимог наданими до матеріалів справи належним чином оформленими документами в порядку 7.1 договору, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 3 ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, з відповідними змінами та доповненнями (Правила) визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно зі ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Здійснюючи розгляд справи, як суд першої так і суд апеляційної інстанцій не надали належної оцінки по 7.1 договору, в якому встановлено, що підставою для оплати транспортних послуг є складені та підписані представниками сторін акти виконаних послуг разом з рахунками Перевізника та товаросупровідними документами.

Попередні судові інстанцій дослідили, що матеріали справи містять акти підписані та скріплені відтисками печатки позивача, які надсилались на адресу відповідача, проте не підписані зі сторони відповідача (від 12.09.2014 №83 на суму 5 400,00грн, від 16.10.2014 №91 на суму 4 000,00 грн, від 17.10.2014 №92 на суму 5 800,00грн, від 22.10.2014 №93 на суму 4 000,00 грн, від 23.10.2014 №94 на суму 6 500,00грн, від 23.10.2014 №95 на суму 4 000,00 грн, від 24.10.2014 №96 на суму 5 600,00грн, від 30.10.2014 №97 на суму 4 000,00грн, від 31.10.2014 №98 на суму 6 000,00грн).

Тобто, зазначені документи не можуть бути підставою для здійснення оплати (стягнення заборгованості) відповідачем за зобов'язаннями в розумінні п. 7.1 договору.

Проте, в разі належного оформлення позивачем інших обов'язкових згідно договору документів, відсутність підпису на вищезазначених актах можливо було б розглядати в розрізі питання відмови відповідача від підписання актів. Однак, як зазначав відповідач в своїх листах від 16.04.2015 № 198 та від 08.06.2015 № 342, позивачем не представлено оригіналів належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, що, в свою чергу, стало підставою для не підписання відповідачем відповідних актів та не перерахування коштів.

Так, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи товарно-транспортним накладним, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що всі зазначені документи містять підписи вантажоотримувача, втім зазначене не в повній мірі відповідає дійсності.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "УВК Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 № 911/81/16 скасувати.

Справу № 911/81/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР