ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 910/5009/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Ходаківської І.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар", м. Київдо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Київпровиселення та зобов'язання передати приміщення

за участю представників

позивача: Кіщук Т.В., Піскун В.О.,

відповідача: ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" (далі за тестом - ОСББ "Янтар") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за тестом - ФОП ОСОБА_4.) про виселення відповідача з квартири № 1 та квартири № 5, приміщень № № 4, 5, 6, 7, загальною площею 98,5 кв. м, що входять до групи приміщень № 115 будинку АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача передати вказані приміщення позивачу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року позов задоволено повністю: присуджено виселити ФОП ОСОБА_4 з квартири № 1 та квартири № 5, приміщень № № 4, 5, 6, 7, загальною площею 98,5 кв. м., що входять до групи приміщень № 115 будинку АДРЕСА_1; зобов'язати ФОП ОСОБА_4 передати нежилі приміщення, а саме: квартиру № 1 та квартиру № 5, приміщення № № 4, 5, 6, 7, загальною площею 98,5 кв. м, що входять до групи приміщень № 115 будинку АДРЕСА_1 ОСББ "Янтар" та стягнуто судовий збір.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю обставин щодо порушеного права відповідача суб'єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем, яке підлягає захисту у обраний позивачем спосіб захисту відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. 391 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року - скасовано, провадження у справі - припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що спір про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між юридичною особою та фізичною особою - громадянином України, не є господарським спором та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а тому провадження у справі підлягає припиненню.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСББ "Янтар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року.

ФОП ОСОБА_4 відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представники позивача просили касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року - скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.07.1998 року власниками квартир будинку АДРЕСА_1 створено ОСББ "Янтар", Статут якого зареєстровано 20.08.1998 року Московською РДА у м. Києві та перереєстровано 13.01.2011 року державним реєстратором Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 26.03.1998 року та відновленого у зв'язку з втратою авізо від 20.12.2005 року забудовник АТ ХК "Київміськбуд" передав на баланс ОСББ "Янтар" для зарахування в основні фонди будинок АДРЕСА_1.

З Акту № 1/272 від 21.04.1999 року вбачається, що забудовником - АТ ХК "Київміськбуд" передано ОСББ "Янтар" для службових потреб квартиру № 1, загальною площею 64,1 кв. м та квартиру № 5, загальною площею 74,6 кв. м.

Згідно з п. п. 4.5.3, 4.5.9 Статуту ОСББ "Янтар" вирішення питання про використання об'єктів, що перебувають у спільній власності членів об'єднання та прийняття рішень про передачу цих об'єктів в оренду належать до виключної компетенції загальних зборів членів ОСББ.

Відповідно до довідки СУ ГУ МВС України в м. Києві за вих. № 12/2-503 від 16.02.2012 року в ході досудового слідства у кримінальній справі № 01-16118, яку порушено 16.07.2010 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 357 КК України (викрадення, привласнення документів, штампів та печаток, заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем), зокрема, встановлено, що головою правління ОССБ "Янтар" ОСОБА_8, якого було усунуто з посади, не були повернуті фінансово-господарські документи та технічна документація ОСББ, а саме: акт передачі квартир № 1 та № 5 на баланс ОСББ "Янтар", авізо передачі квартир № 1 та № 5 на баланс ОСББ "Янтар", акт передачі будинку на баланс ОСББ "Янтар" тощо.

Відповідно до актів, затверджених Головою правління ОСББ "Янтар" 30.06.2015 року та 31.12.2015 року, квартиру № 1, загальною площею 59,1 кв. м та квартиру № 5, загальною площею 69,6 кв. м займала ФОП ОСОБА_4

Також, судами встановлено, що до спірні квартири № 1, № 5 та приміщення № № 4, 5, 6, 7 вибули з користування ОСББ "Янтар" за наступних обставин:

- 28.07.2006 року ОСББ "Янтар" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_9 (орендар-1), ФОП ОСОБА_10 (орендар-2) укладено Договір оренди нерухомого майна на строк 15 років з моменту підписання цього Договору;

- на підставі Акту від 31.07.2006 року позивач передав ФОВ ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_10 у строкове платне користування нежитлові приміщення № 4, № 5, № 6, № 7 (групи приміщень 115) загальною площею 98,5 кв. м, які розташовані у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1;

- 29.04.2010 року ОСББ "Янтар", ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_9 та громадянкою ОСОБА_4 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди від 28.07.2006 року, згідно якої орендарями за цим Договором стали ФОП ОСОБА_10 та громадянка ОСОБА_4, які діють солідарно.

- на підставі Договору купівлі-продажу від 02.06.2010 року ФОП ОСОБА_9 продав ОСОБА_4 право оренди приміщень за вищевказаним Договором.

Позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про відновлення становища, яке існувало до порушення його прав, шляхом виселення відповідача зі спірних квартир № 1, № 2 та групи нежитлових приміщень № 115 будинку АДРЕСА_1 свої вимоги обґрунтував тим, що у судовому порядку встановлено факт нікчемності Договору оренди нерухомого майна від 28.07.2006 року, що свідчить про безпідставність зайняття відповідачем приміщень, які належать позивачу, а тому з посиланням на приписи п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2013 року у справі № 5011-48/8383-2012 за позовом ОСББ "Янтар" до ФОП ОСОБА_10 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадянки ОСОБА_4 про стягнення 80 000 грн. та про зобов'язання звільнити приміщення та за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_10 до ОСББ "Янтар" про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні орендованим приміщенням та стягнення збитків встановлено, що Договір оренди нерухомого майна від 28.07.2006 року є нікчемним на підставі ст. 220 Цивільного кодексу України у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення договору вимог закону (ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України) про його нотаріальне посвідчення.

Зазначений факт встановлений у справі № 5011-48/8383-2012 в силу приписів ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення та не підлягає повторному доведенню при розгляді даної справи.

В ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

З урахуванням встановлених обставин справи та вищенаведених правових приписів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у відповідача відсутні законні підстави для користування спірними приміщеннями, переданими йому за правочином, який є нікчемним, а тому з огляду на положення ст. 391 Цивільного кодексу України позовні вимоги визнав законними та обґрунтованими, задовольнивши їх у повному обсязі.

При цьому, відхиляючи посилання відповідача на те, що даний спір не підлягає вирішенню у господарських судах, оскільки спірними приміщеннями користується не ФОП ОСОБА_4, а фізична особа ОСОБА_4, місцевий господарський суд встановив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1000683691 від 25.02.2016 року ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.03.2015 року; починаючи з 30.04.2015 року по 31.03.2016 року всі орендні платежі за спірні приміщення здійснювались ОСОБА_4 як ФОП, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача; відповідно до листа за вих. № 01/03 від 21.03.2016 року ОСОБА_4 зверталась до позивача з пропозицією про укладення договорів оренди спірних приміщень також як фізична особа-підприємець.

Зазначені обставини свідчить про те, що спірні приміщення на час розгляду справи використовувались ФОП ОСОБА_4 для підприємницької діяльності, а, отже, даний спір є господарським.

Проте, апеляційний господарський суд, скасовуючи законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем заявлено матеріально-правову вимогу про виселення відповідача з приміщень будинку з обґрунтуванням своїх вимог нікчемністю укладеного Договору оренди спірних приміщень від 28.07.2006 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підставою перебування громадянки ОСОБА_4 в спірних приміщеннях та в подальшому здійснення в цих приміщеннях ФОП ОСОБА_4 підприємницької діяльності є Договір оренди нерухомого майна від 28.07.2006 року в редакції Додаткової угоди від 29.04.2010 року, на нікчемність якого вказує ОСББ "Янтар".

Відповідно до п. 2.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

З огляду на наведене та враховуючи те, що ОСББ "Янтар" обґрунтовуючи свої вимоги про виселення ФОП ОСОБА_4 посилалось на нікчемність Договору оренди нерухомого майна від 28.07.2006 року, стороною якого з 29.04.2010 року є громадянка ОСОБА_4, апеляційним господарським судом надано правову оцінку правовідносинам сторін на момент вчинення такого правочину, коли фізична особа ОСОБА_4 не мала статусу фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що спір про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між юридичною особою та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_4, не є господарським та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а тому, скасувавши рішення місцевого суду, припинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір за участю фізичної особи не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може визнати законними та обґрунтованими такі висновки апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом позову є вимога про виселення відповідача з квартир № 1, № 5, приміщень № 4, 5, 6, 7, загальною площею 98,5 кв. м, що входять до групи приміщень № 115 будинку АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача передати вказані приміщення позивачу, яку заявлено на підставі п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. 391 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що згідно приписів ст. ст. 1, 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, при цьому господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення.

Разом з тим, якщо приводом звернення до суду зазначено порушення права чи законного інтересу, таке порушення або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на момент звернення позивача з позовом до суду про захист свого порушеного права відповідач вже була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, фактично здійснювала господарську діяльність у спірних приміщеннях та сплачувала на користь позивача орендні платежі як фізична особа-підприємець; при цьому, на момент звернення з позовом до суду відповідач використовувала спірні приміщення для своєї господарської діяльності за відсутності правових підстав.

За приписами ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правомірних висновків про те, що спір між господарюючим суб'єктом та громадянином - підприємцем відповідно до ст. ст. 1, 2, 12 ГПК України підвідомчий господарському суду та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власника (титульного володільця), визначені в ст. 16 Цивільного кодексу України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Задовольняючи позовні вимоги на підставі ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України про відновлення порушеного права шляхом виселення та зобов'язання передати приміщення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із доведеності факту порушення відповідачем права позивача, наявності перешкод зі сторони відповідача в реалізації позивачем права на належні йому квартири та нежитлові приміщення. Ці порушення прав позивача зі сторони відповідача полягають у використанні спірного майна на власну користь у своїй господарській діяльності, що порушує права позивача на користування своїм майном, а тому підлягають захисту у спосіб, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, висновки апеляційного господарського суду про те, що між сторонами існує спір про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (ст. 216 Цивільного кодексу України) не відповідає підставам позову, які наведені у позовній заяві та фактично не розглянуті та не спростовані судом при апеляційному перегляді.

Таким чином, зазначені обставини та вищенаведені законодавчі положення не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до помилкових висновків про непідвідомчість даного спору господарському суду, скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції і безпідставного припинення провадження у справі.

Крім того, згідно з п. п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що в порушення вказаних вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не спростував доказів, на які послався у своєму рішенні суд першої інстанції, та не навів переконливих доводів щодо скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, оскільки постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а згідно вимог ч. 1 ст. 11110 ГПК України це є підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року у справі № 910/5009/16 - скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року у справі № 910/5009/16 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова І.П. Ходаківська