ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 908/5882/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідач), Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 29.06.2016у справі№ 908/5882/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотех-ЗР", 2.Приватного підприємства "Дарина Плюс"провизнання недійсним договору купівлі-продажуУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Лепех М.М. (представник за дов. від 21.07.2016)

від відповідача-1: Філь А.В. (предстаник за дов. від 01.03.2016)

від відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк" (далі - позивач, скаржник, Банк) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотех-Зр" (далі -відповідач-1) та Приватного підприємства "Дарина Плюс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.12.2013, предметом якого була купівля відповідачем-2 майна переданого Відповідачу-1 на умовах договору від 18.04.13 продажу товару у кредит, укладеного між останнім і Банком. Позов мотивовано тим, що остаточну оплату за договором від 18.04.13 Товариством з обмеженою відповідальністю "Екотех-ЗР" не здійснено, а відтак згідно з умовами вказаного правочину, право власності і відповідно розпорядження майном до нього не перейшло. Тому, на думку позивача, відповідач-1 відчужив майно, яке йому не належало на праві власності, що є підставою для визнання недійсною угоди від 02.12.2013, укладеної між відповідачами у справі. Позов обґрунтовано приписами статей 203, 215, 317, 658, 694 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.02.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди встановили, що порушення прав позивача не відбулось, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Скарга мотивоване невірним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема статей 317, 319, 572, 586, 658 Цивільного кодексу України, статей 134, 135 Господарського кодексу України і не застосування ч. 6 статті 694 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Зокрема скаржник вказує, що Банк не є власником майна, а є його заставодержателем в силу приписів закону та умов договору, укладеного з відповідачем-1, відтак останній не мав права розпорядження спірним майном без його згоди. На думку скаржника відповідач-1 відчужив майно, яке йому не належало, а отже не мав на це необхідного обсягу дієздатності, оскільки за умовами п.1.6. договору від 18.04.13, право власності на майно вказане у договорі переходить до покупця - відповідача-1 після сплати останнього платежу за цим договором. Так як остаточну оплату за договором не проведено, то і право власності на майно до відповідача -1 не перейшло.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", як продавцем, та на підставі рішення Бродівського районного суду Львівської області від 16.10.12 у справі № 2-796/12, як Заставодержателем рухомого майна, що належить громадянину України ОСОБА_6 (надалі Боржник), та Приватним підприємством "Дарина Плюс", як покупцем, 18.04.2013 було укладено Договір №1 купівлі продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу "BULKAN". Відповідно до п.1.1 угоди Продавець зобов'язується передати, майно, що належить Боржнику та знаходиться у заставі у Продавця, у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти майно і платити за нього обумовлену даним договором грошову суму. Майно ідентифіковано як Лінія по переробці автошин з металевим кордом типу "BULKAN" і належить Боржнику на підставі договору купівлі-продажу №185/076К від 10.04.01 (п. 1.3. Договору №1 від 18.04.2013).

Судами також установлено, що пунктами 1.6, 1.7 Договору № 1 сторони погодили, що право власності на майно, вказане у договорі, переходить до Покупця після сплати останнього платежу за договором, а до моменту повної оплати Покупець вважається зберігачем майна та несе усі ризики щодо утримання такого майна чи його випадкової загибелі або знищення. Пунктами 2.5., 2.6. Договору передбачено, що передача майна від Продавця Покупцю здійснюється після оплати Покупцем 200 000,00грн. Передача майна від Продавця Покупцю оформляється Актом приймання-передачі майна, що є невід'ємною частиною цього договору.

Суди встановили, що за актом приймання передачі майна від 19.04.2013 Покупець передав, а Продавець прийняв спірне майно. Згідно з п. 4.6. Договору №1 сторони визначили, що у разі несплати покупцем будь-яких платежів за договором у Продавця виникає право вимагати повернення майна.

Умовами п. 6.1. Договору №1 визначено, що цей договір починає свою дію з моменту його укладання і діє до 20.12.13. Відповідно до п. 6.2. Договору №1 у випадку не виконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за даним договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Поряд з цим, судами встановлено і те, що у зв'язку із невиконанням Приватним підприємством "Дарина Плюс" взятих на себе зобов'язань за Договором № 1 щодо повної оплати майна, Банк звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.06.2014 позов задоволено частково, у зв'язку з частковою сплатою суми боргу. Стягнуто з Приватного підприємства "Дарина Плюс" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк" 136 900,00 грн. основного боргу, 118 225,00 грн. штрафної санкції.

На виконання вищезазначеного рішення від 10.06.2014 у справі №908/1547/14 видано відповідний наказ від 23.06.14.

З метою виконання рішення суду у справі №908/1547/14 відкрито виконавче провадження №44222772 щодо стягнення з Приватного підприємства "Дарина Плюс" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк" грошових коштів в сумі 2650227,50 грн. (постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.08.14р.) та накладено арешт на все майно, що належить боржнику - Приватному підприємству "Дарина Плюс" у межах суми звернення.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.01.15 у зв'язку із недостатністю грошових коштів на розрахункових рахунках боржника - Приватного підприємства "Дарина Плюс" вказане виконавче провадження було закінчено.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.02.15 було відкрите інше виконавче провадження ВП №46589648 щодо примусового виконання наказу № 908/1547/14 від 23.06.14 в рамках якого було складено акт опису і арешту майна боржника від 25.05.15 та розпочато процедуру його реалізації шляхом проведення електронних торгів.

Окрім того суди встановили, що між Приватним підприємством "Дарина Плюс", як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екотех-ЗР", як покупцем, укладено спірний договір купівлі-продажу від 02.12.13, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця лінію по переробці автошин з металевим кордом типу "BULKAN", а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно сплатити товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.

Розглядаючи дану справу суди визнали, що позивач задовольнив свої вимоги по відношенню до покупця за договором від 18.04.13, як стягувач у виконавчому провадженні ВП № 46589648, а тому покупець відповідно набув право власності на спірне майно.

Проте такі висновки судів визнаються судом касаційної інстанції передчасними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з даним позовом Банк, як на підставу своїх вимог, посилався на приписи статті 694 Цивільного кодексу України. Зазначена стаття регулює правовідносини, що виникають при продажу товару в кредит. За змістом цієї статті договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Частина 4 цієї статті унормовує, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Поряд з цим, стаття 334 Цивільного кодексу України визначає правові засади визначення моменту набуття права власності за договором, зокрема, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось, за умовами п. 1.6. Договору від 18.04.13 право власності на Майно вказане у договорі переходить до покупця - Відповідача-1 після сплати останнього платежу за цим договором.

За змістом статті 697 Цивільного кодексу України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатисятоваром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Судами встановлено, що у зв'язку із недостатністю грошових коштів на розрахункових рахунках боржника - Приватного підприємства "Дарина Плюс", постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.02.15 було відкрите інше виконавче провадження ВП № 46589648 щодо примусового виконання наказу № 908/1547/14 від 23.06.14 в рамках якого було складено акт опису і арешту майна боржника від 25.05.15 та розпочато процедуру його реалізації шляхом проведення електронних торгів.

Відтак, оскільки останній платіж за спірне майно за Договором №1 покупцем повністю сплачений не був і не був стягнутий в примусовому порядку, висновки судів про те, що відповідач-1 набув право власності на спірне майно шляхом задоволення вимог стягувача - Банку, колегія вважає передчасними.

Встановлення відповідних обставини є суттєвим для розгляду даної справи та законного вирішення спору, оскільки згідно статті 317 Цивільного кодексу України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Окрім того, судами не надано правової оцінки доводам позивача який стверджував, що не є власником майна, а є його заставодержателем в розумінні ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України, за змістом якої з моменту передання проданого в кредит товару і до його оплати, продавцю належить право застави на цей товар.

Частина 2 статті 586 Цивільного кодексу України передбачає, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Існування дозволу ПАТ "Державний ощадний банк України" філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", як заставодержателя спірного рухомого майна, на відчуження його Приватним підприємством "Дарина Плюс", матеріали справи не містять.

Звідси твердження суду що Договір №1 від 18.04.2013 є попереднім договором, а порушені права позивача у справі як власника спірного майна підлягають захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини сторін у даній справі.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому рішення визнаються такими, що прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.06.2016 та рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2016 у справі №908/5882/15 скасувати.

Справу направити до господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.М. Мачульський