ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року Справа № 910/9144/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівПоляк О.І., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.11.2016у справі№ 910/9144/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства фірми "Лісова"доКиївської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДепартаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання укладеним договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін від:

відповідача: Телицька В.А. (дов. від 13.12.2016)

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство фірма "Лісова" звернулось з позовом до Київської міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, в редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.07.2015 Київською міською радою прийнято рішення №736/1600 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки приватному акціонерному товариству фірмі "Лісова" для реконструкції, експлуатації та обслуговування ринку "Лісовий" на вул. Миропільській, 2 у Деснянському районі м. Києва (із змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 24.09.2010 № 62-6-00558)". Позивач вказував на те, що направлений ним на адресу відповідача проект договору підписаний не був та на адресу позивача із зауваженнями також не повертався. При цьому позивач посилався на приписи статті 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2016, ухваленим суддею Турчин С.О., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що договір оренди земельної ділянки є обов'язковим до укладення, запропонована позивачем редакція договору, на укладенні якої він наполягає є такою, що відповідає вимогам законодавства та не суперечить Типовому договору оренди землі, а відповідач безпідставно ухиляється від його укладення. При цьому суд керувався приписами статті 648 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 126 Земельного кодексу України, статей 181, 179, 184, 187 Господарського кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, статей 16, 31, 33 Закону України "Про оренду землі".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Агрикової О.В. - головуючого, Чорногуза М.Г., Майданевича А.Г., постановою від 02.11.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду змінив, виклавши резолютивну частину рішення, відповідно до якої позов задоволено частково, визнано укладеним договір оренди земельної ділянки по вул. Миропільській, 2 у Деснянському районі м. Києва між Приватним акціонерним товариством фірма "Лісова" та Київською міською радою у редакції, відповідно до якої цільове призначення спірної земельної ділянки визначено для реконструкції, експлуатації та обслуговування ринку "Лісовий". Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначене цільове призначення земельної ділянки має відповідати рішенню Київської міської ради № 736/1600 від 16.07.2015 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки приватному акціонерному товариству фірмі "Лісова".

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Київська міська рада звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник, зокрема, вказує на помилковий висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки з визначенням річної орендної плати за земельну ділянку у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки. Скаржник зазначає про неврахування судами того, що у попередній угоді про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 22.05.2009, яка була укладена між сторонами, річна орендна плата за земельну ділянку становила 6 % від її нормативної грошової оцінки. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 628, 638, 648 Цивільного кодексу України, статей 179, 180, 181 Господарського кодексу України, статей 42, 47, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 11.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Поляк О.І., Сибіги О.М., касаційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2017 розгляд касаційної скарги Київської міської ради відкладено на 26.01.2017 на 12 год. 25 хв.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Приватного акціонерного товариства фірми "Лісова" до Київської міської ради про визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки по вул. Миропільська, 2 у Деснянському районі м. Києва у запропонованій позивачем редакції. Задовольняючи позов суди виходили з того, що спірна редакція договору відповідає Типовій формі договору оренди землі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004, а визначена у спірній редакції договору плата за земельну ділянку у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, відповідає рішенню Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2016 рік" від 22.12.2015 № 61/61 (додаток №10), яким встановлені розміри ставок орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва. Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно зі статтею 31 цього Закону договір оренди припиняється в разі, зокрема закінчення строку на який його було укладено. Статтею 33 названого Закону визначено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Як установлено судами, по закінченню строку дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 05.12.2002 (з урахуванням угоди від 22.05.2009 про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору), за наслідками звернення позивача до Київської міської ради про поновлення договору оренди землі, Київською міською радою прийнято рішення № 736/1600 від 16.07.2015 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки приватному акціонерному товариству фірмі "Лісова" для реконструкції, експлуатації та обслуговування ринку "Лісовий" на вул. Миропільській, 2 у Деснянському районі м. Києва (із змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 24.09.2010 № 62-6-00558)". Отже, на підставі рішення Київської міської ради від 16.07.2015 у сторін виник обов'язок укласти відповідний договір оренди земельної ділянки на умовах, визначених вказаним рішенням. Згідно з приписами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської ради від 02.10.2008 №407/407 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 №62-6-00044 та продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству фірмі "Лісова" для реконструкції, експлуатації та обслуговування ринку "Лісовий" на вул. Миропільській, 2 у Деснянському районі м. Києва" було укладено угоду про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 05.12.2002. Відповідно до цієї угоди сторонами було погоджено річну орендну плату за земельну ділянку у розмірі 6 % від її нормативної грошової оцінки. Водночас відхиляючи доводи відповідача щодо наявності підстав для визначення саме такого розміру орендної плати за земельну ділянку за наслідком прийняття Київською міською радою рішення № 736/1600 від 16.07.2015, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо погодження відповідача поновити договір оренди виключно з таким розміром орендної плати за землю, а саме: витяг з протоколу №14 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 09.06.2015; пояснювальна записка директора Департаменту земельних ресурсів №ПЗ-12529 від 27.01.2015 до проекту рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки, в якій зазначено про орендну плату спірної земельної ділянки у розмірі 6% та особливі характеристики орендованої земельної ділянки - розташування майнового комплексу загальною площею 2 271,1 кв.м., який є власністю позивача на підставі свідоцтва про право власності від 06.12.2001. Окрім цього, суди не дослідили і перелік об'єктів нерухомого майна та його цільове призначення, зазначене у додатку до вказаного свідоцтва про право власності. При цьому посилання судів на складену позивачем в односторонньому порядку довідку №83юр від 25.10.2016 про відсутність будівель і споруд, які належать позивачу, не свідчать про зворотнє. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі № 910/9144/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: О. Поляк

О. Сибіга