ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 910/32983/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Губенко Н.М., Демидова А.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02 березня 2017 рокуу справі№ 910/32983/15 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва,треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1) Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва", 2) Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва",простягнення 21 433,36 грн.за участю представників

позивача - Гаркавенко С.В.

відповідача - Мохонько О.А.

третьої особи-1 - не з'явився

третьої особи-2 - Дацюк І.І.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення 21 433,36 грн., з яких: 15 240,76 грн. - заборгованість за поставлену теплову енергію, 5 763,63 грн. - інфляційні втрати, 428,97 грн. - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01.11.2000, укладеним між сторонами у справі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за використану теплову енергію, що виникла за грудень 2014 року - січень 2015 року, а також інфляційні втрати та три проценти річних за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05 січня 2017 року (суддя Павленко Є.В.), прийнятим за результатами нового розгляду справи, позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 15 240,76 грн. основного боргу, 5 763,63 грн. інфляційних втрат, 428,00 грн. три проценти річних та 1 218,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2017 року (склад колегії суддів: Андрієнко В.В. - головуючий, Шапран В.В., Буравльов С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 05 січня 2017 року залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є позивач - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", та Державним комунальним підприємством по експлуатації та ремонту жилого фонду Дніпровського району м. Києва, правонаступником якого є відповідач - Комунальне підприємство з утримання житлового господарства Дніпровського району міста Києва (абонент), укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві, балансоутримувачем якого є відповідач, для потреб опалення та гарячого водопостачання в обсязі 205,4 Гкал/рік, а відповідач - до початку розрахункового періоду (місяця) сплачувати позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого - сплачувати різницю до 28 числа поточного місяця.

Відповідно до пп. 2.2.1. п. 2.2. договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Згідно з розділом 2.3. договору абонент зобов'язується своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також забезпечувати необхідні умови для надходження теплової енергії, обслуговувати (ремонтувати) внутрішньобудинкові системи теплопостачання та власні прилади обліку теплової енергії, здійснювати підготовку власного теплового господарства та виконувати інші обов'язки, зазначені у розділі 2.3. договору.

Відповідно до п.п. 8.1., 8.4. договору він набуває чинності з дня підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно з п.п. 8.2., 8.3. договору він припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення арбітражним судом, передбачених підпунктом 6.4.1. пункту 6.4. договору; ліквідації сторін. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначений договір припинив свою дію за згодою сторін 01 вересня 2015 року і цей факт було встановлено в ухвалі господарського суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 910/21489/15 між тими ж сторонами про розірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Звертаючись з позовом у даній справі, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" послалося на те, що ним на виконання умов договору згідно з обліковими картками в грудні 2014 року - січні 2015 року було поставлено відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві в кількості 25 856,41 Гкал, з яких: 16 615,60 Гкал - в грудні та 9 240,81 Гкал - в січні, однак відповідач свої зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за використану в грудні 2014 року - січні 2015 року теплову енергію в розмірі 15 240,76 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на час здійснення спірної поставки теплової енергії укладений між сторонами договір № 1210040 від 01 листопада 2000 року діяв, відповідач у справі у спірний період фактично був балансоутримувачем будівлі по вул. Кибальчича, 11-б, до якої здійснювалось постачання теплової енергії за зазначеним договором, та в розумінні ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" і умов договору є споживачем одержаної від позивача, як виробника, теплової енергії. За висновком судів, факт постачання позивачем та споживання відповідачем теплової енергії за грудень 2014 року - січень 2015 року є доведеним, а докази оплати відповідачем використаної теплової енергії, в т.ч. в установлені договором строки, відсутні в матеріалах справи, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про те, що відповідач має нести відповідальність за неналежне виконання ним зобов'язань за зазначеним договором.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами у справі договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року припинив свою дію за згодою сторін з 01 вересня 2015 року, тобто станом на грудень 2014 року - січень 2015 року (спірний період) зазначений договір діяв.

Виходячи з аналізу ст. 275 Господарського кодексу України сторонами відповідного договору є енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) та споживач (абонент).

Споживачем (абонентом) за зазначеним договором № 1210040 від 01 листопада 2000 року є відповідач у справі - Комунальне підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва. Відповідач в заперечення позовних вимоги зазначав та вказує про це в касаційній скарзі, що у зв'язку з внесенням змін до ст.ст. 19, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" він не є теплопостачальною організацією та не може вважатися виконавцем послуг з постачання теплової енергії для об'єктів усіх форм власності та не може здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, внаслідок чого він втратив підстави виступати стороною в договорі на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року та не зобов'язаний виконувати зобов'язання з оплати теплової енергії за договором.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги зазначені твердження відповідача та погоджується з судами попередніх інстанції щодо безпідставності таких тверджень з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Частиною шостою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції чинній у спірний період передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Тобто, положення зазначеної статті не позбавляють балансоутримувачів (управителів) будинків бути споживачами або виконавцями цих послуг, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій. Крім того, внесені законодавчі зміни в т.ч. і до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", про які зазначає відповідач, розповсюджуються лише на правовідносини, що виникли після набрання чинності таких змін, та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року до внесення законодавчих змін.

Крім того в пункті 9.3. укладеного між сторонами у справі договору № 1210040 від 01 листопада 2000 року сторони погодили, що у випадках передачі абонентом свого об'єкту іншій організації, енергопостачальна організація повинна бути повідомлена в 3-дений термін відповідним двостороннім листом, складеним між особою, що здає об'єкт та особою, яка приймає його. У цьому разі договір буде припинений тільки при повній сплаті абонентом заборгованості за спожиту теплову енергію.

Згідно з п. 9.4. договору жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони. При наявності такої згоди договір необхідно переоформити на нового суб'єкта договору.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем згоди на передачу відповідачем, як споживачем (абонентом) за договором № 1210040 від 01 листопада 2000 року, своїх договірних прав та обов'язків іншим особам, а також докази переоформлення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві з іншим споживачем чи споживачами, у зв'язку з чим колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що він у спірний період не був балансоутримувачем будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві та не зобов'язаний виконувати обов'язки з оплати теплової енергії.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що саме відповідач був споживачем поставленої позивачем в грудні 2014 року - січні 2015 року теплової енергії до будівлі по вул. Кибальчича,11-Б в місті Києві за договором № 1210040 від 01 листопада 2000 року.

Судами також встановлено, що позивач на виконання зазначеного договору в грудні 2014 року - січні 2015 року здійснив поставку теплової енергії до будинку по вул. Кибальчича, 11-Б в м. Києві в кількості 25 856,41 Гкал на загальну суму 31 027,69 грн.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

Порядок розрахунків за теплову енергію встановлено сторонами в додатку № 4 до договору № 1210040 від 01 листопада 2000 року, яким передбачено що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно у грошовій формі.

Згідно з п.п. 2 Додатку 4 до договору, відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться також і в статті 526 ЦК України

Судами встановлено та відповідачем під час розгляду справи не заперечувалось, що станом на грудень 2014 року за відповідачем обліковувалась переплата в розмірі 15 786,93 грн. і така переплата була зарахована позивачем в погашення заборгованості за грудень 2014 року, у зв'язку з чим суди встановили, що заборгованість відповідача за поставлену за договором № 1210040 від 01 листопада 2000 року теплову енергію склала 15 240,76 грн.

Однак, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем отриманої в грудні 2014 року - січні 2015 року від позивача теплової енергії в строки передбачені договором та докази погашення зазначеної заборгованості, у зв'язку з чим суди дійшли вірного висновку про те, що саме відповідач, як споживач поставленої позивачем теплової енергії, має нести відповідальність за неналежне виконання ним зобов'язань за вказаним договором.

Враховуючи зазначені вище норми закону та встановлені господарськими судами обставини справи, зокрема факт невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати отриманої теплової енергії, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанцій, правильно стягнув з відповідача 15 240,76 грн. основного боргу, розмір якого підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами і не спростований відповідачем.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з викладеним позивач нарахував відповідачу та пред'явив до стягнення у даній справі 5 763,63 грн. інфляційних втрат та 428,97 грн. три відсотки річних за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року.

Врахувавши положення зазначених норм закону та перевіривши наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суди попередніх інстанцій встановили, що заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних визначені правильно та заявлені до стягнення обґрунтовано, оскільки факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманої теплової енергії є доведеним і мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 763,63 грн. інфляційних втрат та 428,97 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі та правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2017 року у справі № 910/86432983/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Судді Н.М. Губенко

А.М. Демидова