Постанова ВГСУ від 25.01.2017 року у справі №911/2555/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 911/2555/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 15.11.2016у справі№ 911/2555/16 Господарського суду Київської областіза позовомНаціонального банку УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еко-Буд Сервіс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредитпрозвернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

третьої особи: Мухін А.М.

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еко-Буд Сервіс", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2016 у справі № 911/2555/16 позов Національного банку України задоволено; в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитними договорами № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/18 від 18.05.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008 (з усіма змінами та доповненнями до них) перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості 4250755882,11 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.06.2009, укладеним між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еко-Буд Сервіс", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швайкою О.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 410, а саме на наступне нерухоме майно: земельна ділянка площею 7,6276 га, кадастровий номер 3220881300:04:003:0230, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, с. Вишеньки. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку; опис меж: А до Б землі загального користування; Б до А Вишенківської сільської ради; предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 200261, виданого Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі 03.06.2008, на підставі Протоколу загальних зборів від 18.03.2008 № 3, акту передачі майна до статутного фонду від 20.03.2008; акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020832300060, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, визначеною договором іпотеки, а саме 23671671,00 грн.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", не погодившись із рішенням суду першої інстанції, звернулося з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2016 у справі № 911/2555/16 та з клопотанням про відстрочення сплати судового збору до ухвалення Київським апеляційним господарським судом рішення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 911/2555/16 (головуючий суддя Коршун Н.М., судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.) повернуто Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" апеляційну скаргу без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним судовим актом, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 911/2555/16 та направити справу № 911/2555/16 до Київського апеляційного господарського суду для розгляду.

В касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вказуючи про неправильне застосування судом ст. 8 Закону України "Про судовий збір" та п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач і відповідач не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Загальні вимоги, яким має відповідати апеляційна скарга встановлені статтею 94 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, зокрема, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Статтею 97 Господарського процесуального кодексу України передбачені підстави, за яких, подана скаржником апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, серед яких, зокрема, і відсутність документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" були порушені вимоги вищезазначених норм, до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" просило суд апеляційної інстанції відстрочити сплату судового збору, мотивуючи відповідне клопотання важким фінансовим становищем Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит". До поданого скаржником клопотання додано копію постанови Національного банку України від 17.12.2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк" Фінанси та кредит", рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2015 № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку.

Розглянувши доводи клопотання Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відстрочення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні.

Положеннями частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

У пункті 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, вказаною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення заявника від сплати судового збору.

З аналізу положень чинного законодавства вбачається, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. При цьому, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення у здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Частиною другою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться уповноваженою особою Фонду на ліквідацію в межах кошторису витрат, затверджених Фондом.

Відповідно до пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до таких витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.

Разом з тим, до апеляційної скарги не додано доказів відсутності коштів передбачених на сплату судового збору, зокрема і кошторису витрат, затверджених Фондом.

Подання стороною апеляційної скарги без надання доказів сплати судового збору, є підставою для повернення апеляційної скарги згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи положення статті 129 Конституції України, якою визначено одну із засад судочинства - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та оскільки Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в порушення приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів відсутності коштів, передбачених на сплату судового збору, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив заяву про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та правомірно повернув Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" апеляційну скаргу без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України