ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 33/5009/7705/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКарабаня В.Я.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників сторін: від позивача Іжаківського А.О.,від третьої особи 2Барандич І.М.,від прокуратуриЗбариха С.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 рокуу справі № 33/5009/7705/11 Господарського суду Запорізької областіза позовомБердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо1. Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, 2. Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунального підприємства "Бердянське бюро технічної інвентаризації"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"провизнання частково недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

30.11.2011 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі - ФДМ України, позивач) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (надалі - Виконком Бердянської міської ради, відповідач 1), Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (надалі -ПрАТ "Приазовкурорт", відповідач 2) про визнання недійсним п. 4.8 рішення ВК Бердянської міської ради № 384 від 05.08.2008 року "Про оформлення права власності" за ЗАТ "Приазовкурорт" (надалі - рішення № 384) на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистий, 16, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б 1, Б 2, В", прибудов "а, а 1, а 2, б, в, в 1", ґанків до "А, а 2", двох ґанків до "Б", майстерень "Г, г, Д2, надкоптажних будівель "З, И", побутового приміщення "Е", замощення І, ІІ, паркану № 1, пам'ятника № 2, басейну "Л" (надалі - об'єкти нерухомості санаторію "Бердянськ").

В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на положення постанови Ради Міністрів УРСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 року № 606, постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506, ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-XII та постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 04.02.1994 року № 3943-ХП, наголошував на тому, що спірне майно було передано Міністерством охорони здоров'я УРСР лише у відання Українській республіканській раді профспілок (правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України) та залишилося державним, як майно громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України, тому п. 4.8 спірного рішення Виконкому про реєстрацію права власності на майно за ПрАТ "Приазовкурорт", яке прийняте за відсутності згоди уповноваженого органу - ФДМ України, має бути визнано недійсним відповідно до ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), як таке, що порушує права держави України як власника спірного майна.

Прокурор просив відновити йому пропущений строк позовної давності, оскільки про зазначені порушення йому стало відомо у серпні 2011 року під час проведення перевірки.

Позивач підтримав позовні вимоги прокурора, зазначивши, що Приватне акціонерне товариство лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (надалі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", третя особа 1), не будучи власником майна, не мало права без згоди ФДМ України передавати у власність ПрАТ "Приазовкурорт" спірне майно, як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави в особі ФДМ України, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном. Позивач зазначає, що правова позиція про те, що майно, передане до статутного фонду АТ "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю, викладене у постанові Верховного Суду України від 16.09.2008 року у справі Господарського суду міста Києва № 38/303.

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що:

- спірне майно набуто ПрАТ "Приазовкурорт" відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" на підставі підписаного з ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" акту приймання -передачі від 30.10.2002 року, який є невід'ємною частиною установчого договору про створення ЗАТ "Приазовкурорт". В свою чергу, раніше це майно було внесено до статутного фонду ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" Федерацією профспілок України, як засновником і власником майна профспілок;

- приймаючи спірне рішення Виконком діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, на підставі документів, які підтверджують внесення спірного майна до статутного капіталу відповідача 2 його засновником Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є ПрАТ "Укрпрофоздоровниця";

- діючим законодавством не передбачено можливість позбавлення права власності суб'єкта господарювання шляхом визнання недійсним прийнятого рішення про оформлення права власності;

- прокурором пропущений строк позовної давності;

- спір у справі є адміністративним спором і не підлягає розгляду в господарських судах.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.04.2012 року (судді: Мірошниченко М.В. (доповідач), Кричмаржевсий В.А., Хуторний В.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року (судді: Склярук О.І., Дучал Н.М., Ушенко Л.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі ПрАТ "Приазовкурорт", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень постанови Ради Міністрів УРСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 року № 606, постанови Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506-XII, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-XII та Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", а також порушення ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши згідно з ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, об'єкти нерухомості, про оформлення права власності на які йдеться в оспорюваному пункті рішення Виконкому № 384, були відчужені ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" шляхом внесення до статуного фонду ЗАТ "Приазовкурорт". В свою чергу, раніше це майно було внесено до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Федерацією профспілок України, як засновником і власником майна профспілок. Прокурор, вважаючи, що це майно є державним, а тому могло бути відчужене лише за згодою ФДМ України, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Виконкому про оформлення права власності, як такого, що порушує права держави на спірне майно.

Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України, а права власності - главою 29 цього Кодексу. При виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням установлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пп. 10 п. "б" ст. 30 Закону (у редакції, чинній на момент винесення оспорюваного рішення) до делегованих Виконкому повноважень віднесено, зокрема, облік та реєстрацію відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Спірне рішення виконкому № 384 від 05.08.2008 року було виконано, 11.08.2008 року право власності на спірне майно було зареєстровано за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - філія ЗАТ "Приазовкурорт" "Клінічний санаторій "Бердянськ", відповідачу 2 видано свідоцтво САВ № 736363 від 11.08.2008 року (а.с. 32 т. 1). В подальшому на підставі нового рішення виконкому № 338 від 15.10.2010 року було видано нове свідоцтво про право власності на це майно САС № 314692 від 13.07.2010 року (а.с. 92 т. 2).

Отже, спірне рішення Виконкому є актом індивідуальної дії, яке вичерпало свою юридичну силу після реалізації, а саме: після одержання відповідачем 2 документа, що посвідчує право власності та державної реєстрації цього права.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

У постанові від 11.11.2014 року в адміністративній справі № 21-405а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 06.10.2015 року (адміністративна справа № 21-1306а15), від 06.07.2016 року (господарська справа № 3-514гс16), від 12.10.2016 року (господарська справа № 3-527гс16), від 19.10.2016 року (господарська справа № 3-806гс16), від 09.11.2016 року (господарська справа № 3-1086гс16).

У постанові від 30.09.2015 року в господарській справі № 3-553гс15 колегія суддів Судової палати у господарських справах і Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

Беручи до уваги наведені висновки Верховного Суду України, які відповідно до ч. 1 ст. 111 28 ГПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, Вищий господарський суд України, керуючись п. 2 ст. 1119 ГПК України, вважає за необхідне скасувати постановлені у справі судові рішення, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує реального захисту прав держави на спірне майно. Прокурором у межах цього провадження заявлені лише вимоги про визнання недійсним рішення, яке вичерпало свою дію фактом його виконання. Скасування такого акта не породжує жодних наслідків для держави як власника майна, зважаючи на те, що право власності на це майно зареєстровано за відповідачем на підставі нового рішення виконкому № 338 від 15.10.2010 року, на виконання якого було видано нове свідоцтво про право власності САС № 314692 від 13.07.2010 року. Після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на майно за відповідачем 2 між сторонами виник спір про право цивільне, а відтак держава, в особі її уповноважених органів, яка вважає себе власником спірного майна має захищати свої права у способи передбачені ст.ст. 387, 392, 1212 ЦК України, а не шляхом визнання незаконним виконаного акту Виконкому про оформлення права власності на майно за суб'єктом господарювання.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 2 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року у справі № 33/5009/7705/11 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Фонду державного майна України (010601, вул. Кутузова, 18/9, код 00032945) на користь Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського-Волкова, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763) 470,50 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.04.2012 року; - 1129,20 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Карабань В.Я.СуддяНєсвєтова Н.М.