ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Справа № 914/1143/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівСибіги О.М., Яценко О.В.розглянувши касаційну скаргу Приватної агрофірми "Дністер"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016у справі№ 914/1143/16 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трентор"доПриватної агрофірми "Дністер"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаПриватне акціонерне товариство "Будівельна компанія "Комфортбуд"простягнення 546 076 грн.

за участю представників сторін від:

відповідача: Котягін А.С. (дов. від 05.01.2015)

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трентор" звернулось з позовом до Приватної агрофірми "Дністер" про стягнення 546 076 грн. вартості втраченого орендованого майна. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 16.04.2015 у справі 914/3574/14 Приватну агрофірму "Дністер" зобов'язано повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Трентор" автомобіль марки КАМАЗ, модель 65201-012 (2008 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1, номер кузова: НОМЕР_2), - шляхом передачі його за актом приймання-передавання. Позивач зазначав про те, що під час примусового виконання даного рішення суду, було встановлено відсутність у відповідача спірного майна, а відтак позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача вартості втраченого майна. При цьому позивач посилався на приписи статей 782, 803 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.07.2016, ухваленим суддею Запотічняк О.Д., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з наявності за умовами договору оренди спецтехніки обов'язку відповідача, відшкодувати позивачу повну вартість втраченого майна. Відтак, встановивши відсутність у відповідача спірного майна, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення його вартості. При цьому суд керувався приписами статей 22, 623, 759, 779 Цивільного кодексу України, статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Костів Т.С. - головуючий, Малех І.Б., Желік М.Б., постановою від 04.10.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватна агрофірма "Дністер" звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що на час розгляду справи спірне майно знаходилось в розшуку на підставі відповідної постанови державного виконавця про розшук майна боржника. Скаржник наголошує на тому, що засвідчення факту неможливості виконання боржником обов'язку з передачі майна, визначається положеннями Закону України "Про виконавче провадження" виключно з наявністю постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа без виконання. З огляду на що, на думку скаржника, задовольнивши позов у даній справі, суди попередніх інстанцій фактично притягнули відповідача до подвійної відповідальності. При цьому скаржник зазначає про порушення судами приписів статей 40, 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою від 16.11.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Приватної агрофірми "Дністер" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 24.11.2016.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 22.11.2016 № 08.03-04/5806, у зв'язку з запланованою відпусткою судді Данилової М.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі Господарського суду Львівської області № 914/1143/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.11.2016 у справі № 914/1143/16 сформовано склад колегії суддів: Швець В.О. - головуючий, Сибіга О.М., Яценко О.В.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Трентор" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.07.2013 між Приватним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Комфортбуд" (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трентор (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №1, за умовами якого поклажодавцем передано зберігачу за актом приймання-передавання на відповідальне зберігання з правом надання його в оренду автомобіль марки КАМАЗ (модель 65201-012, реєстраційний номер: НОМЕР_1). Також судами встановлено, що 21.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трентор" (орендодавець) та Приватною агрофірмою "Дністер" (орендар) було укладено договір №21-10/13, за умовами якого позивачем надано відповідачу у найм автомобіль марки КАМАЗ (модель 65201-012, 2008 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1, номер кузова: НОМЕР_2). Факт надання відповідачу зазначеного транспортного засобу в оренду підтверджується двостороннім актом приймання-передачі від 21.10.2013. Оскільки після закінчення строку дії договору оренди відповідач не повернув орендоване майно орендодавцю, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трентор" звернулось до суду з відповідним позовом про повернення майна. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.04.2015 у справі №914/3574/14 позовні вимоги задоволено та зобов'язано Приватну агрофірму "Дністер" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Трентор" автомобіль марки КАМАЗ, модель 65201-012 (2008 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1, номер кузова: НОМЕР_2), шляхом передачі його за актом приймання-передавання (у місці, визначеному Товариством з обмеженою відповідальністю "Трентор"). Дане рішення набрало законної сили 17.02.2016. На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2015 Господарським судом Львівської області 29.02.2016 було видано відповідний наказ. В подальшому 15.03.2016 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження з виконання даного наказу та надано боржнику час для добровільного виконання рішення суду до 22.03.2016. Водночас постановою державного виконавця від 02.06.2016 спірний транспортний засіб було оголошено в розшук. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Трентор" про стягнення з Приватної агрофірми "Дністер" 546 076 грн. вартості втраченого орендованого майна. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій посилались, зокрема, на статтю 779 Цивільного кодексу України та умови пунктів 9.1., 9.2. договору оренди спецтехніки від 21.10.2013 №21-10/13, якими визначено відповідальність орендаря за пошкодження чи втрату (знищення) майна та обов'язок відшкодувати повну вартість майна у випадку його втрати. З огляду на що, суди дійшли висновку про наявність саме у відповідача, як орендаря обов'язку відшкодувати орендодавцю збитки у зв'язку із втратою ним об'єкта оренди. Колегія суддів вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке. Згідно з частиною 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Як роз'яснено в підпункті 7.1.3. пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів" №9 від 17.10.2012, звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном. Поряд з цим, в підпункті 7.4. пункту 7 зазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України вказано, що за відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (наприклад, його постановою про повернення виконавчого документа з підстави відсутності майна), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. При цьому господарський суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення). Водночас за приписами частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Правовий аналіз наведеного свідчить про те, що обставина відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, та як наслідок засвідчення факту неможливості виконання боржником обов'язку з передачі майна, Законом України "Про виконавче провадження" визначено наявністю, зокрема, постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа без виконання. Водночас обмежившись посиланням на умови договору оренди спецтехніки від 21.10.2013 №21-10/13, якими погоджено відповідальність орендаря за втрату орендованого майна, суди попередніх інстанцій не врахували, що своє право на судовий захист, у зв'язку із неповерненням відповідачем орендованого майна, позивач вже реалізував шляхом задоволення Господарським судом Львівської області позову відповідача у справі №914/3574/14 про зобов'язання відповідача повернути спірне майно. Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Отже, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а відповідно до статті 33 Господарського кодексу України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Водночас саме лише посилання позивача на відсутність у відповідача спірного майна, а відтак і неможливість виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2015 у справі №914/3574/14, за відсутності при цьому належним чином засвідченого факту такої неможливості, не може бути підставою для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. На дослідженні зазначених обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної агрофірми "Дністер" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі № 914/1143/16 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: О. Сибіга

О. Яценко