ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Справа № 906/650/16 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівЯценко О.В., Бакуліної С.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ"на постанову від 05.09.2016 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№906/650/16 господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів"простягнення 76063,73 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача - Загребелько А.В. директор

Від відповідача - Чумак С.С. (дов. від 11.05.16)

У зв'язку з перебуванням судді Данилової М.В. у відпустці, справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Яценко О.В., Бакуліна С.В. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.11.2016).

ВСТАНОВИЛА:

Товариств з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" про стягнення 76063,73 грн., з яких: 58046, 36 грн. боргу за поставлений товар; 14595, 49 грн. пені; 3421,88грн. інфляційних.

Рішенням від 25.07.2016 господарського суду Житомирської області (суддя Суддя Тимошенко О.М..) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 58046,36 грн. боргу, 3421,88 грн. інфляційних втрат, в задоволенні позову в частині стягнення 14595,49грн. пені - відмовлено. Рішення суду в частині відмови у стягненні 14 595,49 грн. пені мотивоване тим, що у договорі сторони не передбачили стягнення пені, як відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару.

Постановою від 05.09.2016 колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду у складі головуючого: Демидюк О.О., Савченко Г.І., Павлюк І.Ю. рішення господарського суду Житомирської області залишено без змін.

ТОВ "ІОН-МОШ" у касаційній скарзі просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови у стягнені пені та задовольнити позов цій частині. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.230, 231 Господарського кодексу України.

ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" у відзиві просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 травня 2015 року між ТОВ "ІОН-МОШ", постачальник, та ТОВ "Інко-Фуд Бердичів", покупець, укладено договір купівлі-продажу №03-15-КП, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність покупця багатофункціональні добавки для м'ясопереробної промисловості (далі-товар), а відповідач зобов'язався прийняти його та оплатити.

Відповідно до п.5.1 договору, розрахунки проводяться на протязі 30 календарних днів з моменту відвантаження згідно видаткової накладної.

На виконання умов договору позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 145006,40 грн., що підтверджується видатковими накладними від 20.05.2015 № 462 на суму 14311 грн., від 17.06.2015 № 541 на суму 120120,00 грн., від 08.07.2015 № 603 на суму 4598,00 грн., від 24.07.2015 № 637 на суму 5977, 40 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково, сплативши позивачу 34431 грн., що підтверджується банківськими виписками від 08.07.2015 та від 16.09.2015, повернув товар на суму 52529,04грн. за накладною від 03.12.2015 № 48, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 58046,36грн, за стягненням якої ТОВ "ІОН-МОШ" звернулось з позовом у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.6.1 договору (на яку, як на підставу нарахування пені посилався позивач) передбачено, що: "в случае нарушения обязательств, которые возникают по даному договору стороны несут ответственность, определённую настоящим договором и действующим законодательством Украины".

Тобто в договорі стягнення пені сторони не обумовили.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що такої міри відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, як стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання, в договорі не встановлено, як і не встановлено способу її нарахування та бази нарахування пені, якою може бути, зокрема, сума невиконаної відповідачем частини зобов'язання, повна ціна договору чи її частина, незалежно від ступеня виконання умов договору, тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли обгрунтованого висновку про відмову в позові в частині стягнення 14595,49грн. пені.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" залишити без задоволення.

Постанову від 05.09.2016 Рівненського апеляційного господарського суду у справі №906/650/16 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

О. Яценко

С. Бакуліна