ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року Справа № 910/6024/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:Решетило С.В. дов. від 22.03.2016р.від відповідача:Саєнко В.В. дов. від 07.06.2016р.від третьої особи:Заверуха І.Л. дов. від 04.08.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інтеко"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.07.2016р.у справі№910/6024/16 Господарського суду м.Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Інтеко"доПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський Арматурний завод"провизнання договору припиненим

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Інтеко" (надалі - Товариство, поручитель) звернулось з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (надалі - Банк, кредитор) про визнання припиненим договору поруки №2 від 30.04.2013р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2016р. (суддя Мельник В.І.) позовні вимоги задоволено.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статей 251, 252, 526, 553, 554, 559 Цивільного кодексу України, з посиланням на які суд дійшов висновку про те, що договір поруки №2 від 30.04.2013р. припинився, так як Банком було направлено на адресу Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський Арматурний завод" (позичальника) вимогу №951 від 25.11.2014р. про дострокове виконання основного зобов'язання за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006р. (далі - кредитний договір №2298), але кредитором не пред'явлено в подальшому вимогу поручителю протягом 6 місяців від настання строку виконання основного зобов'язання, внаслідок чого перебіг цього (шестимісячного) строку закінчився 01.07.2015р., в той час як позов Банку до поручителя про стягнення заборгованості було подано лише 27.08.2015р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Руденко М.А., Дідиченко М.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2016р. скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами ч.4 статті 559 Цивільного кодексу України та статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки №2 від 30.04.2013р. припиненим, оскільки, в дійсності, надіслана Банком на адресу третьої особи (позичальника) вимога №951 від 25.11.2014р. є лише вимогою про погашення простроченої заборгованості за кредитом та відсотками у визначеній сумі, а не вимогою про дострокове виконання основного зобов'язання (дострокове повернення кредиту повністю) в розумінні п.5.1 кредитного договору №2298 (в редакції додаткової угоди №31 від 30.04.2013р.), відтак, Банк не пропустив встановлений законом 6-місячний строк пред'явлення вимоги до поручителя.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції Товариство посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права, а саме ч.4 статті 559 Цивільного кодексу України, наголошуючи на тому, що отримана третьою особою вимога №951 від 25.11.2014р., яка містить посилання на п.п.5.1,5.2 кредитного договору №2298, є вимогою Банку про повне дострокове повернення кредиту, якою було змінено строк виконання основного зобов'язання (до 31.12.2014р.), а не вимогою про погашення простроченої заборгованості, Підтвердженням цього, на думку скаржника, є подана Банком до господарського суду Івано-Франківської області у серпні 2015 року позовна заява про стягнення з Товариства усієї суми кредитної заборгованості.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12 травня 2006 року між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та публічним акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (позичальник) було укладено генеральний договір кредитної лінії №2298.

30 квітня 2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду №31, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти кредитний договір №2298 у новій редакції у зв'язку із реструктуризацією заборгованості.

Згідно п.1.2 кредитного договору №2298 (у редакції додаткової угоди №31) загальна сума ліміту кредиту на кінець дня проведення реструктуризації становить 167224076,47 грн.

Пунктом 1.3 кредитного договору №2298 (у редакції додаткової угоди №31) визначено строк користування (термін повернення) кредитом - до 29.04.2019р. включно.

Згідно п.5.1 кредитного договору №2298 (у редакції додаткової угоди №31) визначено строк користування (термін повернення) Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту (в повному обсязі або у визначеній Банком частині) та іншої заборгованості за цим договором у наступних випадках:

- прострочення сплати чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом;

- використання кредиту не за цільовим призначенням;

- виникнення обставин, які обґрунтованим висновком банку можуть призвести до того, що позичальник не виконає свої зобов'язання по цьому договору;

- неподання позичальником, на вимогу Банку, даних, що стосуються його фінансового стану;

- невиконання Позичальником будь-яких умов цього Договору;

- невиконання умов Договорів забезпечення Позичальником та/або не виконання умов Договорів забезпечення третіми особами, втрата та погіршення предметів Договорів забезпечення;

- пред'явлення платіжних вимог, виставлених на рахунки Позичальника, арешт таких рахунків;

- зміна перших посадових осіб виконавчого органу Позичальника та/або зміна учасників (акціонерів) Позичальника;

- порушення справи про банкрутство відносно Позичальника та/або інших осіб, що є майновими поручителями позичальника та ін.

Для реалізації цього права, банк надсилає письмове повідомлення позичальнику із відповідною вимогою. Після спливу 30-ти календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31-й календарний день після направлення позичальнику такої вимоги строк (термін) повернення кредиту вважається таким, що настав і позичальник зобов'язаний сплатити наявну заборгованість за Кредитом у повному обсязі.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №2298 між Банком та Товариством було укладено договір поруки №2 від 30.04.2013р., за умовами п.п.1.2,5.1 якого порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником (в тому числі повного виконання) кожного і всіх його боргових зобов'язань у розмірі, валюті, строки та порядку встановленому кредитним договором. Договір поруки набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором та цим договором або до моменту припинення поруки з інших підстав визначених законодавством України.

З матеріалів справи також вбачається, що в подальшому Банком на адресу позичальника 25 листопада 2014 року було направлено вимогу №951 про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №2298 в сумі 11352000 грн. (за період з 30.01.2014р. по 29.10.2014р.) та погашення прострочених процентів в сумі 857516,25 грн. (за період з 30.04.2014р. по 30.10.2014р.) у 30-денний строк з моменту її отримання.

01.12.2014 року вказана вимога була отримана третьою особою та залишена без задоволення.

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з вимогою про стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" та Приватного акціонерного товариства "Інтеко" заборгованості за кредитним договором №2298 у розмірі 345200099,49 грн.

Спір між сторонами виник в зв'язку з різним тлумаченням ними змісту адресованого позичальнику (третій особі) листа-вимоги Банку №951 від 25.11.2014р. про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №2298 (в редакції додаткової угоди №31 від 30.04.2013р.), з чим безпосередньо пов'язується перебіг 6-місячного строк для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя (відповідача) та припинення договору поруки №2 від 30.04.2013р. у випадку пропуску Банком зазначеного строку. Так позивач вважає, що договір поруки є припиненим зважаючи на непред'явлення банком вимоги поручителю протягом шести місяців від настання строку виконання позичальником вимоги про дострокове погашення боргу.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду про те, що, в дійсності, надіслана Банком на адресу третьої особи (позичальника) вимога №951 від 25.11.2014р. є лише вимогою про погашення простроченої заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом у визначених сумах (11352000 грн. та прострочених процентів в сумі 857516,25 грн. відповідно), а не вимогою про дострокове виконання основного зобов'язання (дострокове повернення кредиту повністю) в розумінні п.5.1 кредитного договору №2298 (в редакції додаткової угоди №31 від 30.04.2013р.), тому Банк не пропустив встановлений законом 6-місячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя і підстави для визнання договору поруки №2 від 30.04.2013р. припиненим відсутні. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено той факт, що вимоги дострокового повернення позичальником всієї суми кредитних коштів у вказаній вимозі не міститься, а іншої вимоги дострокового повернення кредиту у певний строк від дня отримання цієї вимоги Банком не заявлялось. Сума коштів, яку банк вимагав сплатити у вимозі №951 від 25.11.2014р., є значно меншою, ніж ліміт кредиту, який визначений додатковою угодою №31 від 30.04.2013р. та був отриманий позичальником. Сума кредитних коштів, яку банк вимагав сплатити у вимозі, також відрізняється від суми, заявленої Банком до дострокового стягнення.

Касаційна інстанція погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Згідно з ч.4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній до 19.10.2016р.) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що лист-вимога Банку від 25.11.2014р. №951 містить посилання на п.п.5.1,5.2 кредитного договору №2298, а тому є вимогою про повне дострокове повернення кредиту, якою було змінено строк виконання основного зобов'язання (до 31.12.2014р.), а не вимогою про погашення простроченої заборгованості по кредиту та відсоткам за кредитом.

Проте касаційна інстанція вважає зазначені твердження заявника такими, що суперечать дійсному змісту листа-вимоги від 25.11.2014р. №951, якому апеляційним судом надано ретельну правову оцінку.

Зокрема суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що Банк вимагав на протязі 30 днів після отримання цієї вимоги здійснити погашення саме простроченої заборгованості в сумі 11352000 грн. та прострочених процентів в сумі 857516,25 грн. Таким чином сума коштів, яку банк вимагав сплатити у вимозі №951, є значно меншою як в співвідношенні з загальною сумою ліміту кредиту (167224076,47 грн.), визначеною додатковою угодою №31 від 30.04.2013р. та отриманою позичальником, так і з сумою (345200099,49 грн.), заявленою Банком до стягнення в рамках розгляду справи №909/960/15 Господарського суду Івано-Франківської області. При цьому останній абзац вимоги від 25.11.2014р., в якому міститься посилання на п.5.2 кредитного договору №2298, за своїм змістом не є вимогою про дострокове повернення кредиту, так як кредитор застерігає позичальника, що у разі непогашення ним простроченої заборгованості, Банк буде змушений звернутися до суду з позовом про стягнення боргу та штрафних санкцій, а також звернути стягнення на заставлене майно.

Крім того сума кредитних коштів, яку банк вимагав сплатити у вимозі, також різниться від суми, заявленої банком до дострокового стягнення. сума кредитних коштів, яку банк вимагав сплатити у вимозі також різниться від суми, заявленої банком.

Відтак, самі по собі посилання на п.п.5.1,5.2 кредитного договору №2298, які вміщені в листі-вимозі від 25.11.2014р. №951, ще не підтверджують надсилання Банком вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Колегія суддів відхиляє доводи Товариства про те, що підтвердженням спрямованості листа-вимоги від 25.11.2014р. №951 на повне дострокове виконання кредитного договору №2298 нібито є подана Банком у серпні 2015 року позовна заява про стягнення з Товариства усієї суми кредитної заборгованості, наслідком чого стало винесення ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 28.08.2015р. про порушення провадження у справі №909/960/15, оскільки у вказаній позовній заяві лист-вимога від 25.11.2014р. №951 визначається (тлумачиться) Банком як вимога про погашення заборгованості. Разом з тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, на даний час спір у справі №909/960/15 не розглянуто та не вирішено по суті, оскільки ухвалами Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2016р. та від 20.07.2016р. провадження у вказаній справі зупинено з підстав призначення судово-економічної експертизи та досі не поновлено, що, в свою чергу, свідчить про передчасність будь-яких припущень та посилань заявника на матеріали цієї справи.

Разом з тим слід зазначити, що в п.5.1 кредитного договору №2298 та листі-вимозі Банку від 25.11.2014р. №951 питання початку перебігу 30-денного терміну для погашення заборгованості за кредитом та настання строку виконання зобов'язань врегульовані по-різному (після направлення позичальнику та після отримання ним вимоги відповідно), що додатково підтверджує правильність висновку апеляційної інстанції про недоведеність припинення договору поруки №2 від 30.04.2013р., оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не надано доказів пропуску Банком 6-місячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на постанову Вищого господарського суду України від 19.04.2016р. у справі №922/4654/15 (за участю Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", як позивача), з огляду на таке.

Предметом позову в справі №922/4654/15 є стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором. При цьому в ході з'ясування обставин цієї справи та оцінки письмових доказів (аналізу їх змісту) апеляційним судом встановлено, що адресована позичальнику (фізичній особі) вимога Банку є вимогою про дострокове повернення заборгованості, оскільки містить посилання на п.3.1.3 кредитного договору та вимагає сплати всієї суми заборгованості, а не її частини. Отже, в порівнянні з даною справою (№910/6024/16), предметом позову в якій є визнання договору поруки припиненим, згадана постанова не може вважатися прийнятою з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки предмет та підстави позову, а також встановлені судами фактичні обставини у ній не є подібними з правовідносинами в даній справі.

За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо відсутності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним господарським судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інтеко" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016р. у справі №910/6024/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець