ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року Справа № 910/25428/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 (головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тарасенко К.В.)на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 (суддя Маринченко Я.В.)у справі№ 910/25428/14 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" доПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України,простягнення заборгованості,

за участю представниківпозивачаВознюк Р.П. Огородник О.М.,відповідачаПоловінкін О.В.,третя особаПантелеєнко Р.М.

В С Т А Н О В И В:

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі №910/25428/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" 27051548,67 грн. заборгованості, 22947832,94 грн. інфляційних втрат та 1716673,45 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст. 202, 602, 625 ЦК України, ст.ст. 43, 63 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

06.12.2013 ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" (за договором -постачальник) та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (за договором - покупець) уклали договір поставки №K011HML-S, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця зерно кукурудзи 3-ого класу врожаю 2013 року (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

За п. 3.3 договору товар поставляється партіями протягом періоду вказаного в специфікаціях до цього договору, проте в будь-якому випадку не пізніше 15.01.2014 (включно).

Кількість (об'єм), строк, місце поставки та загальна вартість кожної партії товару, що поставляється згідно цього договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами цього договору.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що оплата товару, який поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку зазначеного специфікаціях до цього договору після останньої з подій зазначених нижче: поставка всієї кількості товару, визначення його якості і залікової ваги, пред'явлення постачальником рахунку-фактури, передача покупцю документів, зазначених в п. 6.1. цього договору на весь об'єм товару передбачений цим договором.

Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п. 5.2 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.04.2014, а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору в період з 09.12.2013 по 08.01.2014 позивач поставив, а відповідач отримав без будь-яких зауважень товар в кількості 21114,900 тон на загальну суму 27 051 548,67 грн., що підтверджується підписаними між сторонами специфікаціями №№ 1-26 до договору поставки №K011HML-S від 06.12.2013 (специфікації), відповідними рахунками, видатковими накладними на товар та довіреностями на отримання товару.

24.09.2014 відповідач надіслав позивачу лист №130-2-12/3392 із заявою, якою він повідомив про припинення зобов'язання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за договором поставки №HML-S від 06.12.2013 в розмірі 27 051 548, 67 грн. внаслідок зарахування зобов'язання ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" перед ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в розмірі 27 051 548,67 грн., яка складається з компенсації курсової різниці у розмірі 4 505 785,92 грн. та штрафних санкцій у розмірі 6 524 867, 58 грн. передбачених додатковою угодою № 3 від 19.12.2013 до договору поставки №HML-S від 16.08.2013, а також компенсації курсової різниці у розмірі 6 951 783,99 грн. та штрафних санкцій у розмірі 9 069 111, 18 грн., передбачених додатковою угодою № 3 від 19.12.2013 до договору поставки №HML-S від 16.08.2013.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, визначених договором або законом.

Частиною 3 ст. 203 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї з сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати певним умовам, зокрема: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; ясними (відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання).

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється на підставі положень ст. 601 ЦК України та не пов'язується з прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Згідно з п. 1.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Відповідач у заяві мав на меті припинити свої зобов'язання за договором поставки №K011HML-S від 06.12.2013 шляхом зарахування вимог ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до ПАТ "Шепетівська реалбаза хлібопродуктів" за договорами №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013, які складаються з договірних санкцій (пункт 1.3 додаткової угоди) та курсової різниці (пункти 1.1 додаткової угоди).

При цьому зазначені договірні санкції не є основним зобов'язанням за додатковою угодою, а є способом відповідальності позивача за порушення умов договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013.

Крім того щодо вказаних зобов'язань між сторонами існує спір, що підтверджується зокрема і позовом в даній справі.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що вказані вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 ЦК України, оскільки договірна санкція та курсова різниця (в даному випадку) за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є способом відповідальності за порушення зобов'язань.

Крім того відсутність припинення вказаних зобов'язань підтверджується ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.11.2015 у справі № 924/644/15, якою затверджено реєстр вимог кредиторів позивача та, зокрема затверджено вимоги відповідача до позивача на суму 169 856 558,28 грн., з яких 169 782 260,28 грн. штрафні санкції, до складу яких входять також договірні санкції та курсові різниці, передбачені додатковими угодами №3 до договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та №HML-S від 16.08.2013.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Оскільки сторони за договором не встановили у специфікаціях строк оплати товару, то строк оплати поставленого товару настав, згідно положень п.5.1 договору поставки та ст. 692 ЦК України з моменту отримання відповідачем документів на вказаний товар.

Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції правомірно дійшли висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки №K011HML-S від 06.12.2013 не виконав в частині оплати поставленої продукції та підстави вважати зобов'язання відповідача за зазначеним договором припиненими відсутні, а отже, наявні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 27 051 548,67 грн. заборгованості.

Крім того у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару позивач заявив вимоги про стягнення 22 947 832,94 грн. інфляційних втрат та 1 716 673,45 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 22 947 832,94 грн. інфляційних втрат та 1 716 673,45 грн. та 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачаєтьсяКеруючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 910/25428/14 без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова