ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 915/693/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Кондратової І.Д., Могил С.К.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016у справі№ 915/693/16 Господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"про за участю від позивача: від відповідача:стягнення 106550267,58 грн., Громніцький Ю.П., Дяченко В.С.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 у справі № 915/693/16 (суддя Олейняш Е.М.) позов частково задоволено. Стягнуто із Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 15145906,06 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 1618416,92 грн. 3 % річних, 11003263,79 грн. пені, 3433531,92 грн. штрафу та 88534,33 грн. витрат з оплати судового збору. Відмовлено в позові в частині стягнення 55975012,09 грн. основного боргу, 4833626,93 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 9035,04 грн. 3 % річних, 11097942,92 грн. пені та 3433531,91 грн. штрафу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 (у складі колегії суддів: Морщагіної Н. С. - головуючого, Гладишевої Т. Я., Савицького Я. Ф.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 у справі № 915/693/16 Господарського суду Миколаївського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 в частині відмови у стягненні 11003263,79 грн. пені, і прийняти нове рішення, яким стягнути із Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 11003263,79 грн. пені, в іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" 17.12.2014 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 44/15-ПР.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом відповідно до УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до п. 11.1 договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01.01.2015 по 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг за його транспортування до повного погашення заборгованості.

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди, якими змінювалась ціна за газ, банківські реквізити сторін.

Договір та додаткові угоди підписано та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору судам не надано.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 17418 тис. куб. м.

Відповідно до п. 3.1 договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірний/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4 договору (в редакції додаткової угоди № 9 від 22.10.2015) покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газотранспортному /газовидобувному/ газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.4 договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

На виконання умов договору № 44/15-ПР від 17.12.2014 продавцем у власність покупця передано імпортований природний газ за період з січня по квітень 2015 року та з жовтня по грудень 2015 року на загальну суму 122570271,49 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015.

Акти підписано та скріплено печатками сторін без будь-яких зауважень щодо якості, вартості та кількості поставленого природного газу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за п'ять банківських днів до початку місяця поставки газу; оплата в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5-ого числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено оплату вартості отриманого товару в сумі 122570271,49 грн., що підтверджується довідкою по операціям ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" з 01.01.2015 по 30.06.2016, заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.06.2016.

В порушення умов договору, положень ст. ст. 525, 526, 629, 692 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України відповідачем здійснено оплату за спожитий природній газ з порушенням встановлених договором строків. Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення 55975012,09 грн., оскільки грошове зобов'язання виконане відповідачем в повному обсязі до моменту порушення провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

За поданим позивачем розрахунком розмір індексу інфляції становить 19979532, 99 грн.

При цьому, індекс інфляції на заборгованість за січень 2015 року здійснено позивачем по днях (враховуючи здійснені відповідачем проплати), а не помісячно.

Крім цього, індекс інфляції на решту заборгованості розраховано позивачем, виходячи не з сукупного індексу інфляції, а з помісячного.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок розміру індексу інфляції за вказаний період, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що його зроблено методологічно та арифметично правильно.

Тому місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо часткового задоволення вимоги про стягнення 15145906, 06 грн. індексу інфляції.

Крім цього, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 1627451, 96 грн. 3 % річних.

Перевіривши розрахунок розміру 3% річних, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що при розрахунку 3 % річних позивачем допущено арифметичні помилки (неправильно визначено строк оплати (виходячи зі святкових та вихідних днів), а також помилково враховано в розрахунок дні оплати).

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що виходячи із суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат, розмір належних до сплати 3% річних становить 1618416,92 грн.

Порушення строків основного зобов'язання за умовами п. 7.2 договору тягне за собою обов'язок покупця сплатити на вимогу продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від сумипростроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів також додатково штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

За поданим позивачем розрахунком розмір пені та штрафу становить 22101206, 71 грн. та 6867063, 83 грн.

Перевіривши розрахунок розміру 7% штрафу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.

Судами встановлено, що під час здійснення розрахунку позивачем допущено арифметичні помилки (неправильно визначено строк оплати (виходячи зі святкових та вихідних днів), а також помилково враховано в розрахунок дні оплати).

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок розміру пені за період прострочки оплати платежів, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимога про стягнення 22006527,58 грн. пені підлягає частковому задоволенню.

Місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо неможливості одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, оскільки останні є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Встановивши за результатами розгляду спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 6867063,83 грн. штрафу та 22006527,58 грн. пені, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо зменшення розміру належних до сплати сум штрафу та пені на 50%, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що предметом діяльності підприємства відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП "Енергоринок". Значною часткою споживачів підприємства відповідача є населення та бюджетні установи й організації, при цьому, сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави.

Місцевим господарським судом прийнято до уваги факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу № 44/15-ПР від 17.12.2014 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Зменшуючи розмір пені, місцевим господарським судом враховано фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу необхідно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Тому судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги доводи скаржника про те, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перебуває у вкрай тяжкому стані, оскільки місцевим господарським судом враховувався не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за договором купівлі-продажу № 44/15-ПР від 17.12.2014 (зокрема, його повне виконання), стягнення значних сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що з врахуванням обставин справи місцевим господарським судом обґрунтовано зменшено розмір належних до сплати сум штрафу та пені на 50%.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі № 906/1599/15, від 23.02.2016 у справі № 903/861/15, від 22.11.2016 у справі № 920/458/16, 07.12.2011 у справі № 17/77, від 19.12.2012 у справі № 5023/3165/12, від 21.10.2015 у справі № 906/575/15, тощо.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 Господарського суду Миколаївської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 Господарського суду Миколаївської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 Господарського суду Миколаївської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 915/693/16 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді: Кондратова І.Д. Могил С.К.