ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 910/5928/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Куровського С.В. - головуючого (доповідача),

Катеринчук Л.Й.,

Ткаченко Н.Г.,

за участю представників:

ПАТ "Укрсоцбанк" - Самокиши В.Ю.,

ТОВ "Енерготехпром" - Сови К.В. (директор),

ТОВ "СК "Мега-Поліс" - Карпенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016

та рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2016

у справі № 910/5928/15-г господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром",

2.Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс",

третя особа: Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний

завод" Констар",

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Укрсоцбанк" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Енерготехпром" та Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) "Страхова компанія "Мега-Поліс" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 0808 від 08.08.2014, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування позову посилається на те, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, положень Закону України "Про страхування", оскільки відповідач-2, як страхова компанія, має обмежену цивільну дієздатність. Крім того вказує, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар".

Рішенням господарського суду м. Києва 12.05.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2015 у справі №910/5928/15-г, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 13.04.2016 постанову Вищого господарського суду України від 12.11.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/5928/15-г скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При цьому, Верховний Суд України у своїй постанові вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваного договору, не з'ясували правової природи цього правочину та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, а відтак дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

За результатами нового розгляду, рішення господарського суду м.Києва від 22.06.2016 у справі №910/5928/15-г (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.), в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

В касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить рішенням господарського суду м. Києва від 22.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 203, 207, 627 ЦК України, ст. 2 Закону України "Про страхування".

ПрАТ "СК "Мега-Поліс" заперечує проти вимог касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просить відмовити у її задоволенні.

ПАТ "Криворізький турбінний завод" Констар" у наданих поясненнях, вважає касаційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції просить залишити без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши доповідь судді Куровського С.В., пояснення представників сторін, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Положеннями ст.ст. 202, 203 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 ст. 353 ГК України, суб'єкти господарювання-страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Згідно з частиною 14 ст. 2 Закону України "Про страхування", предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги опосередковує перехід прав вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, його укладення не має ознак діяльності на ринку фінансових послуг, обмеження щодо здійснення якої визначено статтею 2 Закону України "Про страхування", та не містить ознак кредитної діяльності, заборону щодо ведення якої страховиками встановлено статтею 31 цього Закону. Відтак, договір відступлення права вимоги не містить жодних обмежень щодо його суб'єктного складу та може бути укладений між будь-якими фізичними та юридичними особами, які мають відповідний обсяг цивільної правоздатності, в тому числі й страховиками.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

При новому розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанції, виконавши вказівки Верховного Суду України, викладені у постанові від 13.04.2016, дослідили положення оспорюваного договору та встановили, що 08.08.2014 між ТОВ "Енерготехпром" (кредитор) і ПрАТ "СК "Мега-Поліс" (новий кредитор) укладено Договір, за умовами якого кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим Договором право вимоги до боржника ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, встановленій у пункті 3.9 Договору, та набути зазначене право вимоги за договором поставки № 99а, укладеним 24 травня 2007 року між ТОВ "Енерготехпром" і ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар".

Відповідно до п. 2.1 договору кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п. 3.9 договору, та набути означене право вимоги за договором поставки.

Статтею 1 "Тлумачення термінів" договору про відступлення права вимоги № 0808 від 08.08.2014 визначено, що договором поставки - є договір поставки №99а від 24.05.2007, укладений між первісним кредитором (постачальник за договором) та боржником (покупець за договором поставки), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити металопродукцію (надалі - товар), а орендар зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 2.2 договору загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступлено згідно із цим Договором, становить 761 490,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.2 і 3.7 оспорюваного Договору, сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги в останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника у погашення заборгованості за виконання зобов'язань за договором поставки. Кредитор ТОВ "Енерготехпром" не відповідає перед новим кредитором ПАТ "СК "Мега-Поліс" у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим Договором.

Пунктами 3.9 - 3.11 договору передбачено, що ціна договору є сумою грошових коштів у національній валюті України та визначається сторонами окремо. Новий кредитор сплачує ціну Договору на поточний рахунок кредитора. Сплата ціни договору вважається здійсненою в момент зарахування на поточний рахунок кредитора грошових коштів від нового кредитора у розмірі ціни Договору, яка визначається сторонами.

Відповідно до пункту 5.1 договору, новий кредитор гарантує, що є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору; має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) уразі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.

Таким чином, належним чином дослідивши положення оспорюваного договору, його правову природу, перевіривши його відповідність умов вимогам чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладений між відповідачами договір не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а тому відсутні підстави вважати, що метою укладення між відповідачами 1 та 2 договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Укладення відповідачем-1, як кредитором за зобов'язаннями третьої особи щодо сплати за поставлений товар за договором поставки №99а від 24.05.2007, та відповідачем-2, як суб'єктом страхової діяльності, оспорюваного договору відступлення права вимоги не суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки вчинення оскаржуваного договору цесії не є предметом безпосередньої фінансової діяльності відповідача-2 та не має ознак кредитної діяльності, на зайняття якою страховиками встановлено заборону в силу закону, правовідносини сторін за спірним договором не є відносинами у сфері страхування, а цивільна правоздатність відповідача-1 не обмежувалася в судовому порядку, у зв'язку з чим він мав право на укладення будь-яких правочинів, які не суперечать чинному законодавству, в тому числі договору відступлення права вимоги.

При цьому, врахувавши твердження Верховного Суду України щодо залишення поза увагою при попередньому розгляді справи розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 25.06.2015 № 1546, яким зобов'язано ПрАТ "СК "Мега-Поліс" вжити заходів для недопущення у подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2015 у справі № 826/16652/15 визнано нечинним та скасовано вказане Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" від 25.06.2015 №1546. Вказана постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ч.1 ст. 33 та ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, встановивши, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги ПАТ "Укрсоцбанк".

При цьому, місцевий господарський суд, врахувавши правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові 13.04.2016 щодо права ПАТ "Укрсоцбанк" на звернення із позовом у цій справі та відповідність обраного позивачем способу захисту своїх прав кредитора вимогам чинного законодавства, відхилив доводи позивача про порушення його прав, як заставного кредитора боржника-третьої особи, з посиланням на те, що укладення спірного договору відступлення права вимоги не мало наслідком збільшення загального розміру кредиторської заборгованості у справі про банкрутство третьої особи, а було спрямоване на заміну кредитора у зобов'язанні в порядку ст. 512 ЦК України з переходом до нового кредитора прав та обов'язків за договором постановки, укладеного з боржником, в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора на момент їх відступлення.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився зі здійсненою судом першої інстанції оцінкою доказів у справі та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування рішення від 22.06.2016. При цьому, зазначив, що чинне законодавство України не містить обмежень щодо укладення страховими компаніями договорів відступлення права вимоги, у зв'язку з чим доводи позивача про порушення відповідачами при вчиненні оспорюваного правочину положень частини 2 ст. 203 ЦК України та ст.ст. 2, 31 Закону України "Про страхування" є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів касаційного суду вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2016 прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, з виконанням вказівок Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у даній справі, тому правові підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 , 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2016 по справі №910/5928/15-г залишити без змін.

Головуючий Куровський С.В.

Судді Катеринчук Л.Й.

Ткаченко Н.Г.