ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 909/549/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів:Яценко О.В., Данилової М.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.11.2016у справі№ 909/549/16Господарського судуІвано-Франківської області за позовомФінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест плюс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Виконавчий комітет Івано-Франківської міської радипроспонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківськав судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:не з'явились Інкін В.І. (довіреність від 20.01.2017) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Шіляк М.А.) від 03.10.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Дубник О.П., судді - Матущак О.І., Зварич О.В.) від 16.11.2016, у справі №909/549/16 в позові відмовлено.

В касаційній скарзі Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу, третя особа підтримує викладені в ній доводи.

Позивач та третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест плюс" про спонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог законодавства, відповідач здійснив будівництво багатоквартирного житлового будинку не уклавши спірний договір, як того вимагають приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Судами встановлено таке.

29.08.2006 Івано-Франківською міською радою прийнято рішення "Про створення цільового фонду соціально-економічного розвитку м. Івано-Франківська".

07.12.2006 рішенням Івано-Франківської міської ради затверджено Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста (а.с.99-107). Положенням визначено порядок та умови залучення коштів для розвитку соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська, врегульовано організаційно-правові відносини, пов'язані з оформленням договорів про пайову участь, та визначено порядок сплати пайових внесків у грошовій формі.

17.01.2007 між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ТОВ "Західбудінвест плюс" укладено два договори №494 та №495 про пайову участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста по об'єкту будівництва по вул. Сніжній, поруч будинку №52 (а.с.90-91).

Згідно п.1 вищезазначених договорів №494 та №495 передбачено, що забудовник бере пайову участь у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Сума пайової участі забудовника визначена рішенням комісії з питань визначення розміру пайової участі забудовників на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста при виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради і становить 58814,17грн на водопостачання (п.2 Договору №494 від 17.01.2007) та 60808,32грн на водовідведення (п.2 Договору №495 від 17.01.2007).

Відповідно до п.4 Договорів забудовник зобов'язується заплатити суму пайової участі шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

При укладенні Договорів від 17.01.2007 №494 та №495 сторони керувались ст.27 Закону України "Про планування і забудову територій" та ст.ст.18, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

В подальшому, Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось листом №2-15/309 від 14.06.2016 до ТОВ "Західбудінвест плюс", як замовника будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Сніжній, поруч будинку №52, з пропозицією (офертою) укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, надавши проект такого договору з додатком розрахунку розміру пайової участі.

Втім, зазначений договір сторонами не укладено, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції пославшись на те, що стосовно об'єкту будівництва по вул. Сніжній, поруч будинку №52 відповідачем вже були укладені Договори №494 та №495 про пайову участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста, правомірність яких сторонами не заперечується, зазначили про безпідставність заявлених позивачем вимог.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору (аналогічна позиція викладена в п.п.1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012).

Відповідно до ст.42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (аналогічна позиція викладена в п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012).

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 №64/366-10.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Під час розгляду справи позивач зазначав, що договори від 17.01.2007 №494 та №495 не можуть підтверджувати виконання відповідачем визначеного нормативними приписами обов'язку участі в розвитку соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська, оскільки вказані правочини стосуються участі відповідача у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста, тоді як жодного договору який би засвідчував виконання відповідачем приписів Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста від 07.12.2006 та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" сторони не укладали.

Крім того, позивач зазначав, що відповідно до ч.6 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Згідно п.7 Розділу V Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Суди встановили, що на момент звернення з позовом і ухвалення рішення відповідач лише частково виконав зобов'язання за укладеними ним договорами про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста №№494, 495, а тому такі договори не були припиненими, оскільки зобов'язання по ним не припинились, а відтак мали бути приведені у відповідність до закону.

Втім, не зважаючи, що встановлення та оцінка обставин, вказаних позивачем, є обов'язковою та такою, що впливає на правильність вирішення спору, судами ніяким чином вказані доводи та законодавчі підстави позову не проаналізовані (не підтримані, не застосовані, але і не відхилені).

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, попередні судові інстанції зазначили про те, що збудований відповідачем багатоквартирний будинок було введено в експлуатацію на момент пред'явлення цього позову.

Проте, суди не звернули увагу, що визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" строк укладення договору про пайову участь встановлений саме для добровільного виконання такого обов'язку забудовником, а отже його невиконання не може звільняти останнього від необхідності вчинення відповідних дій після введення об'єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ст.ст.4, 42, ч.1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за наслідками визначення правової кваліфікації спірних правовідносин і за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.10.2016 у справі №909/549/16 скасувати.

Справу № 909/549/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Яценко

М.Данилова