ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 5011-19/14816-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.11.2016за скаргою на діїВідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києвіу справі№ 5011-19/14816/2012Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства " Акціонерна компанія Київводоканал"доКомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Головний інформаційно - обчислювальний центр" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Київенерго"простягнення 12315376,01 грн,за участю представників: ВДВСне з'явивсяпозивачаБогач О.Є.- предст. дов. від 30.12.2016;відповідачаЛєгостаєв І.В.- предст. дов. від 27.12.2016;третіх осіб- не з'явився - Антоненко С.А. -предст. дов. від 30.09.2016;

ВСТАНОВИВ:

21.12.2015 Господарський суд міста Києва видав накази на примусове виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014.

18.01.2016 державний виконавець прийняв постанову № 49839792 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва № 5011-19/14816-2012 від 21.12.2015 та надав боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження самостійно виконати рішення суду.

13.05.2016 державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику, у зв`язку з тим, що у строки, надані на самостійне виконання, рішення суду боржником не виконано.

25.05.2016 Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" подало до господарського суду скаргу на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій просило визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.05.2016 ВП № 49839792 незаконними та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13.05.2016 ВП № 49839792 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 (суддя Нечай О.В.) скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відхилено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 (судді: Агрикова О.В. - головуючий, Калатай Н.Ф., Чорногуз М.Г.) ухвалу господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду та постанову апеляційного господарського суду та визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 13.05.2016 незаконними; скасувати постанову державного виконавця від 13.05.2016 ВП № 49839792 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме суди не врахували вимоги статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 77, 78 Господарського кодексу України та статті 176 Цивільного кодексу України та не взяли до уваги, що державний виконавець не надав документального підтвердження стосовно майна боржника не перевірив його майновий стан та право володіння нерухомим майном, на яке накладено арешт, не врахував, що майно підприємства, на яке також накладено заборону на його відчуження державним виконавцем, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання, натомість власного майна, яке може бути арештоване та в подальшому вилучене для примусової реалізації підприємство не має; суди не залучили до участі у справі третю особу - Київську міську раду, як представника інтересів територіальної громади міста Києва, та як особу, права та інтереси якої порушено оскаржуваною постановою.

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві та третя особа на стороні позивача не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

У судовому засіданні представники сторін та третьої особи додатково повідомили суд, що рішення по суті у справі виконане в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з наявних матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2013, яким повністю задоволено позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних переглядалось судами неодноразово; за останнім апеляційним переглядом постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 рішення господарського суду скасовано в частині стягнення 2824914,53 грн основного боргу, 231035,70 грн пені, 6066,94 грн інфляційних втрат, 44844,67 грн 3% річних та в цій частині у позові відмовлено.

Господарський суд міста Києва 21.12.2015 видав накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014, яка набрала законної сили 01.12.2015.

Суди встановили, що на виконання наказу від 21.12.2015 державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві 18.01.2016 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 49839792.

13.05.2016 старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гречух О.Я. виніс постанову ВП №49839792, якою наклав арешт на все майно, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та направив копію постанови сторонам та органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження.

Обґрунтовуючи скаргу та оскаржуючи дії державного виконавця, відповідач вказав, що все майно, яке знаходиться у господарському віданні боржника є власністю територіальної громади міста Києва, отже арешт та примусова реалізація майна, яке знаходиться в господарському віданні підприємства не можуть бути вчинені через відсутність субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями створеного територіальної громадою міста підприємства, відтак накладення арешту на нього є протиправним.

Місцевий господарський суд, відхиляючи скаргу боржника вказав, що державний виконавець діяв в межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", за яким державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника та оголошувати заборону на його відчуження, натомість, скаржник обставини, на які посилається у скарзі, не довів, при цьому суд, посилаючись на приписи частини першої статті 60 Закон України "Про виконавче провадження" зауважив, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, може звернутися з відповідним позовом до суду.

Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те що дії державного виконавця відповідають вимогам закону, оскаржувані дії державного виконавця не є заходом примусового виконання рішення відповідно до статті 32 Закону України "Про виконавче провадження", а є заходом забезпечення виконання рішення суду, при цьому жодних заходів щодо реалізації майна боржника не здійснювалось.

Судова колегія зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 (у редакції, чинній на момент здійснення виконавчих дій) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За приписами статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону). Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що полягають у здійсненні заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішення державний виконавець розпочинає у разі ненадання боржником у строки, встановлені частини першої статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення.

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації; при цьому за частиною п'ятою цієї статті у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Обов'язок доведення вказаних обставин належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до положень статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено статтею 57 вказаного вище Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети (частина третя статті 57 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що дії державного виконавця, що полягали у прийнятті постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не суперечать викладеним вище нормам матеріального права, а наявності обставин належності майна до такого, на яке не може бути звернено стягнення, відповідач не довів.

Також суди вірно вказали, що територіальна громада в особі Київської міської ради у разі порушення її прав арештом майна не позбавлена права звернутися до суду за захистом цих прав відповідно до законодавчо визначеного способу захисту порушеного права.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного суду та ухвалі місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу відповідно до вимог статей 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належно дослідили наявні у матеріалах справи докази та вірно застосували норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому застосуванні Закону України "Про виконавче провадження" та статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених ними обставин.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 у справі № 5011-19/14816-2012 Господарського суду міста Києва та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Коробенко