ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/32931/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Київська виробнича компанія "Рапід", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомДепартаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київдо1. Публічного акціонерного товариства "Київська виробнича компанія "Рапід", м. Київ; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Рапід", м. Київпростягнення коштів

за участю представників

позивача: Глущенко Д.В.,

відповідача-1: Бойко Ю.А.,

відповідача-2: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - Департамент економіки та інвестицій) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київська виробнича компанія "Рапід" (далі за текстом - ПАТ "КВК "Рапід") та товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Рапід" (далі за текстом - ТОВ "База відпочинку "Рапід") про стягнення 2 513 320 грн. заборгованості по сплаті пайового внеску.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення солідарно з ПАТ "КВК "Рапід" та ТОВ "База відпочинку "Рапід" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 2 280 050 грн. заборгованості по сплаті пайового внеску за індексом інфляції, 233 270 грн. пені та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідачі не виконали умови Договору № 46 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 28.01.2008 року (з урахуванням укладених Додаткових угод) щодо повної та своєчасної сплати забудовником пайової участі, у зв'язку з чим на підставі ст. ст. 8, 11, 526, 540, 541, 543, 549, 599, 611, 618, 619, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 231, 232 Господарського кодексу України з відповідачів підлягає стягненню солідарно заборгованість та пеня.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "КВК "Рапід" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради відзиву на касаційну скаргу подано не було

В судовому засіданні представник відповідача-1 просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача-2 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2008 року Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (перейменовано в Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ПАТ "КВК "Рапід" (забудовник) укладено Договір № 46 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі за текстом - Договір № 46) у зв'язку з будівництвом бази відпочинку, адміністративного корпусу та гостьової стоянки по вул. Деснянській у Деснянському районі м. Києва (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 888 510 грн. на умовах, визначених у цьому Договорі.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1 цього Договору у строк з серпня 2008 року по січень 2009 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28-го числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

В п. 4.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від розміру пайового внеску, зазначеного у п. 2.1 цього Договору за кожен день прострочення.

В подальшому сторонами укладались Додаткові угоди до Договору № 46 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 28.01.2008 року і, зокрема, в Додатковій угоді № 1 від 14.08.2008 року сторони погодили, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1 цього Договору, по 10,00 тис. грн. щомісячно з вересня 2008 року по травень 2009 року, та залишок у сумі 798, 51 тис. грн. у строк з червня 2009 року по січень 2010 року виключно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця; в Додатковій угоді № 2 від 03.07.2009 року встановлено, що станом на 30.06.2009 року забудовник згідно Договору № 46 від 28.01.2008 року перерахував пайові кошти у сумі 117, 42 тис. грн., залишкова сума пайового внеску, що підлягає перерахуванню забудовником становить 798, 51 тис. грн. (без ПДВ), залишок пайового внеску у сумі 798, 51 тис. грн. (без ПДВ) забудовник зобов'язується перерахувати у строк з січня 2012 року по грудень 2012 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця; в Додатковій угоді № 3 від 12.03.2012 року передбачено, що заборгованість по сплаті пайової участі згідно Додаткової угоди № 2 від 03.07.2009 року до Договору пайової участі № 46 від 28.01.2008 року складає 1 281, 71 тис. грн., розмір якої скоригований Головним управлінням економіки та інвестиції на індекс інфляції (накопичувальний) від дати розрахунку, яку забудовник зобов'язується перерахувати в термін до 01.01.2013 року.

20.04.2012 року Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, ПАТ "КВК "Рапід" (замовник) та ТОВ "База відпочинку "Рапід" (забудовник-інвестор) укладено Додаткову угоду № 4 до Договору № 46 від 28.01.2008 року, за умовами якої визнано сторону Договору пайової участі ПАТ "КВК "Рапід" як "замовник"; включено третьою стороною Договору № 46 пайової участі від 28.01.2008 року та Додаткових угод до нього (№ 1, № 2, № 3) забудовника-інвестора - ТОВ "База відпочинку "Рапід" та погоджено, що замовник та забудовник-інвестор зобов'язуються виконати спільно усі умови, передбачені Договором № 46 пайової участі від 28.01.2008 року та Додатковими угодами до нього у т.ч. цією Додатковою угодою.

Посилаючись на те, що відповідачем-1 зобов'язання за Договором № 46 пайової участі від 28.01.2008 року виконано частково на загальну суму 117, 42 тис. грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості по сплаті пайового внеску за індексом інфляції у розмірі 2 280 050 грн. та пені нарахованої на підставі п. 4.1 Договору у розмірі 233 270 грн.

Задовольняючи позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачами не надано судам доказів належного виконання Договору № 46 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 28.01.2008 року щодо повної та своєчасної сплати пайових внесків; при цьому, обов'язок зі сплати забудовниками (інвесторами) пайового внеску обумовлюється як приписами Закону України "Про планування і забудову територій", що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, так і чинним на час розгляду справи Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також підзаконними актами органів місцевого самоврядування, що регулюють суспільні правовідносини у містобудівній сфері; поряд з цим, строки сплати пайового внеску та його розмір визначаються договором, укладеним сторонами з дотриманням вимог зазначених Законів; відтак, встановивши факт невиконання зобов'язань у строки, визначені Договором, з посиланням на положення ст. ст. 8, 11, 526, 540, 541, 543, 549, 599, 611, 618, 619, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" суди дійшли висновків щодо правомірності та обґрунтованості позовних про стягнення заборгованості по сплаті пайового внеску за індексом інфляції у розмірі 2 280 050 грн. та договірної пені, нарахованої відповідно до п. 4.1. Договору, за порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску у розмірі 233 270 грн.

Водночас, оскільки зобов'язаними особами по Договору № 46 пайової участі від 28.01.2008 року, з урахуванням Додаткової угоди № 4 від 20.04.2012 року, є відповідач-1 та відповідач-2, розмір зобов'язань яких у Договорі не конкретизований, судами на підставі ст. 8 Цивільного кодексу України застосовано аналогію закону і відповідно до ч. 1 ст. 541, ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідач-1 як замовник та відповідач-2 як забудовник-інвестор є солідарними боржниками, у зв'язку з чим заявлену до стягнення заборгованість стягнуто з відповідачів солідарно.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій" (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

В ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (який набув чинності на час укладення Додаткової угоди № 4 від 20.04.2012 року) визначено, що замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

За приписами ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Аналогічні положення визначені і в ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що замовником, який зобов'язаний взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету, є, зокрема, юридична особа -власник або користувач земельної ділянки, яка подала в установленому законодавством порядку заяву про намір щодо забудови території, розробила проект та отримала всі необхідні дозволи для здійснення будівництва.

Приймаючи рішення про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по Договору № 46 пайової участі від 28.01.2008 року, судами попередніх інстанцій з огляду на вищенаведені правові приписи не встановлено хто є користувачем земельної ділянки та замовником будівництва, тобто, особою зобов'язаною здійснювати перерахування коштів для створення і розвитку інфраструктури, з урахуванням обставин справи щодо зміни орендаря земельної ділянки, виділеної для будівництва бази відпочинку.

Відтак, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити ступінь виконання зобов'язання кожного з відповідачів з урахуванням умов Додаткової угоди № 4 від 20.04.2012 року до Договору № 46 пайової участі від 28.01.2008 року, а також інших обставин і, зокрема, щодо можливості забудовником (інвестором) здійснити реалізацію свого проекту будівництва на виділеній території.

При цьому, судами безпідставно не взято до уваги заперечення відповідача-1 щодо неможливості здійснення будівництва, у зв'язку з погодженням проектної документації на будівництво бази відпочинку в охоронній зоні, де заборонено виконувати будівельно-монтажні та земельні роботи, що вказує на порушення судами вимог ст. ст. 43, 43 Господарського процесуального кодексу України щодо викладення у судових рішеннях доводів на користь однієї із сторін.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України аналогія закону застосовується щодо тих відносин, які не врегульовані конкретними правовими нормами, що містяться у законі, інших нормативних актах чи звичаях ділового обороту. За змістом цієї норми аналогія закону може мати місце лише тоді, коли цивільні відносини не врегульовані ні законодавством, ні договором.

Водночас, спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про планування і забудову територій", Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Договором № 46 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 28.01.2008 року зі змінами, якими не встановлено солідарної відповідальності замовника, забудовника та інвестора, у разі якщо це різні особи, що вказує на неправомірність застосування судами попередніх інстанцій аналогії закону до даних правовідносин.

Також колегія Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій слід було дослідити обставини щодо наявності договірної заборгованості та обов'язку здійснювати перерахування коштів для створення і розвитку інфраструктури як у відповідача-1, так і у відповідача-2, з урахуванням заперечень останніх, що пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту є платою, яку замовник (забудовник) має перерахувати за право реалізувати свій проект будівництва на території населеного пункту, і з'ясувати чи підтверджуються такі доводи належними та допустимими доказами.

Однак, зазначені обставини залишились поза увагою господарських судів попередній інстанцій, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ПАТ "КВК "Рапід" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року у справі № 910/32931/15 - скасувати.

3. Справу № 910/32931/15 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.О. Швець